Буковинська державна фінансова академія

 

Практика застосування ефективного менеджменту підприємства як важлива складова виходу суб'єкта господарювання з кризи

 

Анотація. Проаналізовано сутність проблем інновацій­ного розвитку підприємств та розкрито роль ме­неджменту в умовах кризи. Обґрунтовано поло­ження щодо вироблення ефективних механізмів впливу державної влади на економічні процеси мікрорівня.

 

Annotation. Essence of problems of innovative development of enterprises is analysed and role of management be dis­covered under the crisis conditions. Grounded position be in relation to making of effective mechanisms of state power influence on the microlevel economic processes.

 

Постановка проблеми. Аналіз подій навколо реалізації інноваційної моделі розвитку економіки (як виявилося утопічної для України) та оцінка політико-адміністративних кроків органів ви­щої виконавчої влади країни в період фінансово-економічної кризи дозволяє констатувати продовження тен­денції ігнорування впливу сучасного інструментарію управління господарюючими суб'єктами на мікрорівні.

Проблема полягає в тому, що серед основних причин загального кризового стану економіки України є відсутність до цього часу на більшості підприємств, особливо сфери промислового виробництва, системи сучасного менеджменту, включаючи у більшості своїй як адекватних вимогам часу керівників-менеджерів, так і наявність ре­ально упроваджених менеджерських інструментів ефективної орга­нізації роботи.

Метою статті є розкриття та обґрунтування ролі і особливостей менеджменту підприємств, організаційних інновацій в системі реалі­зації антикризової програми.

Викладення основного матеріалу. Загалом ситуація, що відбувається в Україні, характерна для кра­їн так званого «наздоганяючого розвитку», пояснюється зростанням і зміцненням профіцитних економік, що закріплюють провідне поло­ження країн Заходу. Відбувається широке «вимивання  виробничих потужностей в усьому світі (за винятком Китаю), тому що неви­гідно стає розвивати свою промисловість і йти на ризик, коли можна купити бажані товари і стандартну технологію за «паперові» гроші в умовах швидкого їхнього знецінювання. Простір інтелектуальної власності практично монополізовано Заходом, незважаючи на пре­валювання там іноземних фахівців (Китай, Індія). Посилення залежності, пов'язаної з профіцитами зміцнює тенденції експорту наукового потенціалу  в міру того, як країни-виробники втрачають ініціативу на ринку ідей. За окремими оцінками, праця одного працівника в розвинутих країнах оплачується так само, як праця 23-ох чоловік у країнах, що роз­виваються. За останні роки це співвідношення зросло більш, ніж утричі» [1].

Розв'язання більшої частини проблем в економічній системі Ук­раїни, на наше переконання, лежить в площині мікрорівня – кожного окремо взятого підприємства і, відповідно, їхньої відповідної дії в межах окремих об'єднань, галузей, комплексів та господарчої си­стеми в цілому. Так, наприклад, здійснені нами дослідження показа­ли, що створені на більшості підприємствах, за весь період їхнього функціонування, знання науково-дослідного, дослідно-конструктор­ського, організаційно-управлінського, маркетингового та іншого ха­рактеру й до цього часу розглядаються як такий собі додатковий ре­сурс, управляти яким у боротьбі за реальні ринкові переваги необов'язково.

Встановле­ний комплекс проблем соціально-економічного, організаційного, інформаційного характеру, проблеми загального та самоменеджменту в сфері формування інтелектуальної власності виробничих підпри­ємств, свідчать про відсутність практики сучасного управління, що в  кінцевому підсумку відбивається на одному із загальноекономічних показників – зростанні кількості збиткових підприємств в                         еконо­міці (рис. 1) [7].

 

Рис. 1. Співвідношення кількості прибуткових та неприбуткових підприємств України (за даними Держкомстату України)

На думку науковців, хронічна збитковість вагомої частки підприємств завдає великої шкоди економіці країни і давно потребує перегляду відносин органів влади до їх діяльності, і перш за все, – це впровадження механізму стимулювання організаційних змін на мікрорівні, на прямі забезпечення ефективності системи менеджменту.

Однією із важливих передумов виходу з кризи є застосування інновацій. Зазначена думка, що обґрунтована ще класиками (М. Туган- Барановський, Й. Шумпетер та ін.), сьогодні матеріалізується профе­сійними менеджерами. Саме сфера хаосу вважається джерелом ін­новацій і докорінних змін. Тому в пошуках змін іноді навіть доцільно «занурюватися в сферу хаосу» свідомо, хоч при цьому не можна уникнути ризику.

Зазначене довів Д. Сноуден – відомий у колах практиків ме­неджменту експерт, який очолював Інститут управління знаннями в IBM, а у 2006 році організував власний центр Cognitive Edge, що спеціалізується на консультуванні організацій з питань Knowledge Management (KM) та організаційних нововведень теорії складних систем. Один з найбільш помітних внесків Сноудена в сфері KM – запропо­нована ним у 2003 році методична система Cynefin, що може слугу­вати допомогою в колективних обговореннях і прийнятті рішень у сфері організаційного розвитку, особливо в тих випадках, коли по­винні враховуватися складні, нелінійні аспекти ситуації. Так, кожна із запропонованих чотирьох сфер Cynefin: Known (Порядок), Knowable (Упорядкованість), Complex (Складність), Chaos (Хаос) відповідає відповідному способу сприйняття і розуміння проблеми або ситуації і саме від того, до якої сфери ми віднесемо проблему, буде залежати стратегія нашого мислення – як будемо сприймати ситуацію і які висновки робити.

Приклади ситуації в сфері хаосу – від краху радянської економі­ки на початку 90-х років й до сьогоднішніх постійних потрясінь – в Україні можна називати безліч. А взагалі, складається враження, що саме сфера Хаосу є постійним середовищем не лише для виробничої системи, але й для всього українського соціуму.

Проте наш феномен в тому (а це ще більш небезпечно для майбутнього), що немає особливих пере­думов до масових інновацій.

По-перше, на інновації (особливо на масштабні) немає попиту. Ризики впровадження великі, строк окупності теж, стимулів з боку держави ніяких. Для утримання на ринку, як і для забезпе­чення локальної конкурентоспромож­ності, можна просто підвищити ціни, за­купити готові технології за кордоном, що простіше, дешевше і надійніше.

По-друге, вкрай мало пропозицій. Значна частина виробництв і лабораторій безнадійно застаріла і не здатна видавати сучасні зразки технологій. Але головне – втрачаються кваліфіковані спеціалісти, інженерні інституції, на створення яких були витрачені десятиліття [3].

Існуюча на сьогодні форма власності підприємств впливає на відсутність практики впровадження корпоративного управління підприємством, що не дозволяє в повній мірі використовувати у господарській практиці переваги корпоративної форми, особливо в на­прямі управління вартістю підприємства та здійснення його капіталізації, впровадження корпоративної культури в якості сучасного методу управління. Несистематична та методологічно недосконала робота з управління об'єктами промислової власності в умовах наукомісткого виробництва та наявного потужного науково-технологічного потенціа­лу підприємств не сприяє їхній інвестиційній привабливості і, як наслі­док, не забезпечує збільшення ринкової вартості.

Ігноруються можливості інтегрованої діяльності провідних служб підприємства (зокрема, маркетингу, зовнішньоекономічної діяльності, служб НДДКР та економічних підрозділів) в напрямі забезпечення техно­логічного рівня виробництва через механізми технологічного прогнозу­вання та технологічного маркетингу. Навіть на успішних вітчизняних під­приємствах зазначені підходи не враховуються як при розробці страте­гічних документів, так і при прийнятті стратегічних рішень. Звідси все більш проблематичним вбачається досягнення істотних результатів у ро­звитку інноваційної сфери широкого кола підприємств. Серед основних причин зазначеного особливо вираженими є:

1) відсутність на підприємствах науково-обґрунтованих планів середньо- і довгострокового характеру, внаслідок чого неможливо здійснювати планомірну підготовку виробництва і персоналу до оновлення продукції;

2) відсутність чіткого зв'язку між результатами маркетингових досліджень і роботами з оновлення продукції;

3) неефективність використання наявних у розпорядженні ресурсів, незбалансованість інвестиційної політики підприємства, що призводить до розпорошення ресурсів;

4) непристосованість систем планування, обліку і контролю до сучасних умов господарювання і неефективність фінансового менеджменту, управління витратами виробництва, що не дозволяє використовувати реальні резерви підвищення конкурентоспроможності продукції, яка ви­пускається.

Реалізація нової інноваційної стратегії підприємств нині є єди­ним шляхом досягнення конкурентних переваг. Щоб реалізувати іннова­ційну стратегію та забезпечити розвиток конкуренції високих технологій необхідно, щоб інвестиції, забезпечуючи вдосконалення всіх видів інноваційної діяльності, пріоритетно зосереджувалися на тих технологіях, які визначають саме конкурентну стратегію підприємств [5].

Науковці вважають, що розв'язання більшості системних проблем в економічному і суспільному житті України не дає очікуваного результату, оскільки першопричиною є відсутність розуміння керівниками різних рів­нів управління нової системи мотивації до праці. Досвід вдалих країн по­казує: у створенні собівартості продукту, суспільних відносин, нового виду мотивації до праці (і життя в цілому) вирішальну роль зайняли не­матеріальні фактори –  знання, інформація, інноваційний тип мислення і поведінка творчої людини.

Досвід сьогодення показує, що розвиток наміченого курсу стримує відсутність інноваційного мислення та інноваційної культури в суспіль­стві, а також відсутність сучасних креативних знань.

Організаційною інновацією для подолання зазначених вище про­блем в умовах української дійсності слід вважати інноваційний менед­жмент як складову стратегічного управління, що включає, зокрема упра­вління життєвим циклом продукту та асортименту продукції: в тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і обладнання, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, стратегію управління інтелектуальною власністю та інше. Підвищення кваліфікації співробітників в сфері інноваційної діяльності повинно здійснюватись в межах неперервного процесу навчання протягом їхньої професійної кар'єри [4].

На жаль, слід констатувати, що офіційно затверджений в останній час курс на підготовку інноваційних менеджерів не набув поширення за кількістю навчальних закладів, що пропонують послуги з підготовки таких фахівців, так і за кількісно бажаючих отримати зазначену спеціальність.

Об'єктивна потреба інноваційного розвитку вимагає розробки нової концепції підготовки кадрів, в основу якої повинні бути покладені такі принципи:

1)     розвиток і самореалізація творчої особистості;

2)     постійна спрямованість на генерацію перспективних науково-технічних нововведень та пошук шляхів і методів їх практичної реалізації в інновації;

3)     орієнтація на підготовку висококваліфікованих і високоінтелектуальних спеціалістів (системних менеджерів інноваційної діяльності);

4)     розгляд навчання і підготовки кадрів – не як витрати на працівників, а як довгострокові інвестиції, що необхідні для розквіту підприємств, галузей і регіонів;

5)     навчання управлінню соціальними і психологічними аспектами процесу, створенню наукомістких нововведень, використанню творчого потенціалу для прискореного широкомасштабного впровадження в практику інноваційних розробок;

6)     створення системи безперервного навчання і підвищення кваліфікації кадрів, інтегрованих в систему виробництва інноваційної продукції;

7)     співробітництво університетів та інших ВНЗ регіону з передовими підприємствами, що реалізують інноваційні проекти, та їх спільна діяльність в сфері розробки навчальних програм, видання підручників і монографій з інноваційних технологій, в справі підготовки спеціалістів високої кваліфікації за всіма спеціальностями і перспективними науково-інноваційними напрямами [6].

Висновки. Одним із головних завдань при розробці та реалізації антикризових заходів держави (особливо при наданні окремих пільг та преференцій) повинна бути наявність стратегії інноваційно-технологічного розвитку підприємства, що передбачає створення нової конкурентоспроможної продукції, адже постійне підвищення інтенсивності конкуренції, особливо на зовнішньому ринку, зростання складності нової техніки та технологій, скорочення термінів морального старіння продукції та виробництва дик­тують необхідність постійного оновлення продукції і безперервного вдос­коналення технологій розробки. Для виконання цього завдання необхідне створення конкурентоспроможного виробництва з урахуванням нових вимог до науково-технологічного рівня, реформування, модернізації підприємства, що в кінцевому підсумку повинно перетвори­ти його в організацію, спроможну розкрити творчі можливості працівника та сприяти забезпеченню технологічної конкуренції.

 

Список використаних джерел:

1.       Бадалян Л.Г. Выбор между экономикой профицитов и освоением своей зоны / Л.Г. Бадалян  // Экономические стратеги. – 2008. –№1. – С. 41-47.

2.       Management Tools and Trends 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://law.edu.ru.

3.       Ребров С. Реструктуризация управления промышленностью как один из путей выхода из кризиса / С. Ребров // Проблемы теории и практики управления. – 2008. – №2. – С. 61-64.

4.       Донцов О. Так размыкается пространство и появляется «власть» над временем / О. Донцов // Эксперт. – 2008. – №42. – с.71-74.

5.       Вдовічен А.А. Основні цілі, переваги та недоліки диверсифікації діяльності підприємства / А.А. Вдовічен, О.Я. Смерека // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного нституту КНТЕУ. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – С. 122-130.

6.       Данюк В.М. Організація праці менеджера: [навч. посібник] /            В.М. Данюк, О.М. Олін. – [2-ге вид.]. – К.: КНЕУ, 2006. – 276 с. . – Бібліогр.: с. 135 – 147. – ISBN 977–8019–21–Х.

7.       Державний комітет статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.ukrstat.gov.ua.