Буковинська державна фінансова академія

Україна на світовому ринку товарів та послуг, її експортний потенціал та роль зовнішньої торгівлі в трансформаційних процесах

Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб’єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об’єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно [5].

Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 2009 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 85,138 млрд. дол. США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами – 5,732 млрд. дол. США (табл.1), хоча у зовнішній торгівлі нашої країни послугами спостерігається позитивна тенденція і сальдо за даними операціями за підсумками 2009 року становило 4,352 млрд. дол. США, що на 17,5% менше аналогічного показника 2008 року.

Таблиця 1.

Зовнішня торгівля товарами України з усіма країнами світу

(за даними Держкомстату [3])

	2008 рік	2009 рік
експорт (млн. дол. США)	66954,4	39702,9
імпорт (млн. дол. США)	85535,3	45435,6
сальдо (млн. дол. США)	-18580,9	-5732,7

Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП) [4].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:

Ø низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;

Ø важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

Ø штучне стримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужує можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

Ø недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

Ø випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні зі збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

Ø недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту в більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

Ø розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;

Ø збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

Ø низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

Ø норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.

Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України.

Лібералізація зовнішньої торгівлі спонукає перехід від соціалістичної до капіталістичної системи народного господарства. Багато економістів вважають, що ринкова система з вільною торгівлею гарантує ефективне розміщення економічних ресурсів країни [1]. Скасування державної монополії стало однією з характерних рис перехідного періоду та викликало багато проблем: конкуренція зі сторони імпортних товарів, проблеми в підприємств у зв’язку з виходом на зовнішні ринки (значна частина традиційного внутрішнього ринку стала для підприємств зовнішнім внаслідок розпаду СРСР, роль зовнішнього ринку зросла у зв’язку зі зниженням попиту в країні). Зростання товарообігу між Україною та ЄС робить ще більш нагальним вирішення питання про взаємну лібералізацію торговельного режиму для покращення доступу українських підприємців на європейський ринок, а також зменшення їх операційних видатків [3].

Сьогодні створення зони вільної торгівлі України з ЄС може стати ефективним інструментом усунення торговельних перепон на шляху українських товарів на ринки ЄС, а також – може збільшити доступність європейських товарів, насамперед інвестиційних, в Україні. Однак для проведення успішних переговорів з ЄС щодо угоди про вільну торгівлю та врахування наслідків укладання такої угоди необхідно вивчити досвід інших країн, що вже мають відповідні домовленості з ЄС та визначити основні проблеми, з якими вони стикалися в ході підготовки та реалізації відповідних документів [2].

Членство в СОТ передбачає відкриття як внутрішнього, так і зовнішніх ринків для України, що стимулюватиме інтеграцію ринку країни до світового. Різниці в цінах на українському внутрішньому та на світовому ринку є передумовою для розвитку зовнішньої торгівлі через вступ України до СОТ [1].

Політика «допомоги через торгівлю» («Aid-by-Trade» policy) вважається оптимальною підтримкою країн в трансформаційному періоді. В науці та політиці існує консенсус, що торгівля важливіша за допомогу. Розглянувши існуючу ситуацію на відповідних ринках, фактично спостерігаємо чітке відхилення від зазначеної політики. Саме ЄС, як найважливіший торговий партнер країн в перехідному періоді, ще не відкрив своїх ринків у важливих галузях тому, що спочатку прагнуть створити правила переходу для власної внутрішньої економіки, перед тим як достойна конкуренція зі сходу проникне на ринки [7].

В результаті трансформаційних процесів Україна стоїть перед вибором: чи бути з’єднуючим мостом між ЄС та Росією, чи навпаки створювати перепони для зовнішньої торгівлі між ними, надаючи цим більші можливості Білорусії для виконання функції з’єднуючої ланки. Значення цієї посередницької ролі можна спостерігати при переговорах про транзит енергії між Росією та Західною Європою через Україну або в альтернативному напрямку [8].

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України: посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі); посилення цінової конкуренції; диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення; часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів внаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР); структурні зрушення у світовому господарстві; переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Створення ефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу в Україні повинно здійснюватися за такими основними напрямками:

кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних, експортоорієнтованих виробництв; надання податкових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам; розробка і фінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів у рамках спеціально створених фондів; адміністративно-організаційна підтримка національних виробників; розвиток міждержавного лізингу; розробка і прийняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдині принципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортний контроль; розробка і впровадження нових систем обслуговування торгово-економічних відносин, в т.ч. механізму клірингу; створення сприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх і багатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів та представництв у країнах найближчих торгових парнерів України; створення сприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різних форм спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп, лізингових компаній і інших фірм і організацій; заохочення прямих інвестицій національних інвесторів; використання бюджетних форм підтримки національних виробників і експортерів.

Список використаної літератури:

1. Абрашка О.В. Зовнішня торгівля України: основні параметри, структурні особливості та географічні вектори розвитку / О.В. Арбашка, О.А. Рідченко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.rusnauka.com/14_APSN_2008/Economics/32708.doc.htm.

2. Бураковський І. «Регіональні торговельні угоди за участю ЄС: уроки для України» / І. Бураковський, В. Мовчан // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://soskin.info/ea.php?pokazold=20050303&n=3-4&y=2005.

3. Державний комітет статистики України. Офіційний сайт. // Режим доступу до джерела: http://www.ukrstat.gov.ua/.

4. Зовнішня торгівля України. Громадська Рада при Державній митній службі України. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://myto.org.ua/taxonomy/term/125.

5. 3овнішня торгівля України (2008-2010). Державна підтримка українського експорту. Міністерство економіки України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://ukrexport.gov.ua/ukr/economica/ukr/4126.html.

6. Udo Broll «Okonomische Wirkungen einer zukunftiger WTOMitgliedschaft» / Udo Broll, Sabine Hansen // Forschungsinstitut der Internationalen Wissenschaftlichen Vereinigung Weltwirtschaft und Welrpolitik V. Berichte der XIII Europawissenschaftlichen Konferenz, 15. Jg. – Berlin, 2005. – №153. – s. 59-62.

7. Jorg M. Winterberg «Westliche Unterstutzung der Transformationsprozesse in Osteuropa» // Konrad-Adenauer-Stiftung. Interne Studien. – Sank Augustin,1994. – №92. – s. 50.

8. Wilfried Trillenberg. Wirtschaftsreformen in der Ukraine – auf dem Wege zu EU. – Berlin, 2004. – 219 s.