Ткачук М.В.,

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

Науковий керівник: Гайдукова О.О.

Українська газотранспортна система:

Росія-Україна-ЄС чи Росія-ЄС

Однією з основних форм міжнародного виробничого співробітництва є енергетичне. Причиною цього є обмеженість енергоносіїв та зростання їх споживання, що істотно впливає на розвиток міжнародного співробітництва у сфері енергетики. Промислово розвинені країни допомагають добувати природні паливно-енергетичні ресурси економічно слабшим країнам, в багатьох випадках паливні ресурси належать великим ТНК або ж повністю ними контролюються. Як і в інших сферах, розширення співробітництва у сфері енергетики призвело до утворення міжнародних організацій та об'єднань.[6]

Необхідно зазначити, що основні протиріччя сучасних міжнародних відносин, так чи інакше, розгортаються саме навколо енергоресурсів – їх родовищ, маршрутів транзиту та засобів транспортування. В цьому контексті виникає питання забезпечення енергетичної безпеки, як невід’ємної складової зовнішньої політики будь-якої держави.

Зокрема для України розвиток зовнішньоекономічного співробітництва в енергетичній сфері, є надзвичайно важливим чинником функціонування її економіки. Український паливно-енергетичний комплекс має великий експортний потенціал. Проте, найважливішою ланкою нафтогазового комплексу України є нафто- і газотранспортна системи, які забезпечують транспортування енергоносіїв як споживачам в Україні, так і виконують транзитні поставки російського газу та нафти до країн Центральної та Південної Європи.[6,1]

Оскільки одним із головних постачальників газу до ЄС є Росія, а головним «транзитером» російського газу — Україна, можна говорити про існування трикутника інтересів ЄС—Україна—Росія[1]. У контексті забезпечення енергетичної безпеки України важливе значення має становище нас як держави «транзитера» у даному трикутнику.

Актуальність даної теми відображається у ступені її обговорення у наукових та практичних колах. Дослідженням даної тематики, розробкою конкретних заходів та застережень займаються і політики, і науковці. Широкого обговорення дана тема набула у засобах масової інформації. Зокрема, можна відмітити таких дослідників даного питання: В.Саприкін[1,7], В.Мартинюк[5], Н.Заярна[6], А.Ємельяненко[6], М. Гончар[4]. Слід зазначити, що у своїх працях вони досліджували напрямки енергетичного співробітництва України та, зокрема, небезпеки об’єднання української газотранспортної системи (ГТС) з російською.

Росія залишиться основним постачальником нафти та газу на довгострокову перспективу, зважаючи на їх великі запаси та мінімальні відстані для транспортування, вона є найбільшим постачальником газу в світі, зокрема до ЄС. У співробітництві є ЄС Росія розглядає його як джерело інвестиційних ресурсів, а газопостачання до нього як політичний важіль[5]. За своєю пропускною спроможністю, протяжністю та складністю споруд ГТС України посідає друге (після російської) місце у світі, її особливістю є наявність потужних підземних сховищ газу[1].

Аналіз нової енергетичної стратегії Європейського Союзу та Росії свідчить, що ЄС надалі нарощуватиме імпорт російського газу, водночас намагаючись диверсифікувати шляхи його надходження, що може створити серйозні проблеми для України як держави-транзитера[1]. За останні кілька років простежуються тенденції до зменшення обсягів транспортування енергоносіїв трубопровідним транспортом України внаслідок розроблення ЄС та Росією стратегії обходу української території (зокрема Блакитний, Південний та Північний потоки)[6]. Проте, український маршрут завжди буде найбільш дешевим та найвигіднішим в експлуатації.

Враховуючи, що прокладання нових газових трас є дорожчим, ніж розширення або повне завантаження існуючих, можна стверджувати, що рішення Росії та ЄС обійти українську територію є швидше політичним. Тому можна простежити прагнення Росії примусити транзитні країни, зокрема Україну, передати їй контроль над транспортними мережами[8]. Таким чином уможливлюється ще більше зниження собівартості поставки газу та збільшення прибутків.

Оскільки жодна інша підгалузь економіки ЄС, Росії та України не є такою взаємопов’язаною та залежною від співробітництва, як транспортування газу, то партнери мають розглядати розширення співробітництва у цій сфері як один із чинників підвищення енергетичної безпеки.

Слід зазначити, що ідея створення газотранспортного консорціуму не є новою. Вперше вона виникла вона в ході переговорів президента України Л.Кучми, канцлера ФРН Г.Шредера і президента Росії В.Путіна в 2002 році. У 2003-му було створено ТОВ "Міжнародний консорціум з управління газотранспортною системою України", в якому по 50% належало "Нафтогазу" і "Газпрому", протягом переговорів німецька сторона з «Газпромом» зникла. Проте проект так і не був реалізований через різне розуміння акціонерами функцій даного підприємства (тоді російська монополія наполягала на управлінні всією українською ГТС). Обговорення питання створення спільних підприємств без будь-якого відчуження і без виходу української ГТС за межі українського правового поля, здійснювалось також у 2007-2008 роках.[3]

Створення трибічного газотранспортного консорціуму за участю Євросоюзу, Росії і України є малоймовірним. Оскільки в консорціумі, були б поєднані і споживачі, і постачальники, і «транзитери» (в даному випадку Україна головним чином), а отже, був би завжди присутній конфлікт інтересів. До того ж у ЄС немає мотивів створення такого об’єднання. Мотивацію ж Росії можна визначити як бажання оволодіти українською ГТС.

30 квітня 2010 року в Сочі голова Уряду РФ Володимир Путін висловив пропозицію про об`єднання ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України"[2]. Обгрутували це тим, що Росія зацікавлена у тому, щоб ГТС України була відремонтованою, а не іржавою, як казав наш прем’єр-міністр, і підтвердив президент РФ.

Спочатку українська сторона заперечувала розробку жодної конкретної угоди про інтеграцію в газовій сфері[3]. Проте, згідно останніх новин, таке об’єднання все-таки передбачається. Зокрема, Міненерго Росії розраховує, що «Газпром» і «Нафтогаз» в найбільш короткі терміни визначать можливі варіанти створення спільного підприємства або об'єднання активів. Сторони погодилися, що цей процес може бути поетапним. Першим кроком може стати створення спільного підприємства двох компаній на паритетних засадах - 50 на 50.[2]

Реакція ЄС на цю ініціативу є досить невиразною. За словами представника Єврокомісії з енергетичних питань Марлена Холзнера, це внутрішнє питання обох урядів, головне, щоб внутрішній газовий ринок став прозорішим і надійнішим. На наш погляд, така реакція не є адекватною і скоріше є проявом нерозуміння того, що це, врешті-решт, загрожує самій Європі. По суті, після встановлення контролю над "Білтрансгазом" і над українською ГТС в особі НАК "Нафтогаз" "Газпром" практично вийде на плацдарми подальшої експансії вже до Євросоюзу.[4]

Знаючи амбіційність Росії можна сказати, що таке об’єднання відбудеться аж ніяк не на паритетних засадах, і ніяким чином не підвищить енергетичну безпеку та економічну незалежність нашої держави. Навпаки, можна виділити безліч негативних наслідків. Зазначимо основні з них:

1) Зниження вагомості у відносинах з ЄС та Росією. Європейський Союз завжди розглядав Україну як важливого транспортера російських і центральноазіатських енергоносіїв до Європи. Тому що ті, хто постачає газ, і ті, хто його отримує певним чином залежні від України до нас відповідно ставляться з певною повагою.

2) Зниження можливості України у галузі енергетичної та політичної незалежності. Під час «газової війни», коли нам обмежили постачання газу, сама «труба» була повністю в нашій власності, і ми змогли забезпечити газом хоча б свої потреби. У ситуації, коли ми не будемо керувати цією трубою, ми не зможемо вирішувати навіть наших внутрішніх питань.

3) «Укртрансгаз» - це високоприбуткова організація. І хоча ці кошти не витрачаються за призначенням, проте щороку прибуток сягає мільярду і більше доларів. Сьогодні це великі надходження до бюджету. Так як від того, де буде розміщуватись центральний офіс, буде залежати, куди будуть платити податки. Скоріше за все офіс центральної компанії не буде в Києві, його розташують в Москві - там, де нині офіс "Газпрому"[4].

4) Зросте можливість впливу на економіку і бізнес в Україні. Якщо газ буде в інших руках, якщо інші будуть створювати спеціальні умови, скажімо, якщо це буде Росія, то Росія буде Лобіювати інтереси своїх суб’єктів. Це призведе до погіршення стану нашого і так слабкого внутрішнього ринку.

Отже, на нашу думку, така схема є абсолютно небажаною, такою, що підриває незалежність України. Найкращим варіантом є, все-таки, проведення самостійної політики управління ГТС. Ураховуючи її недоліки та з метою наближення діяльності української ГТС до європейських стандартів доцільно здійснити реформування ГТС України, її реконструкцію та модернізацію; створити сучасну єдину систему обліку газу; впровадити високоточні засоби та системи вимірювання; оптимізувати технологічні процеси транспортування газу. Не останнім заходом має бути прийняття відповідного законодавства з регулювання ГТС та забезпечення її національної приналежності. Основним суб’єктом фінансування має бути держава, при чому як за рахунок власних джерел, чи завдяки фінансуванню програм розвитку ГТС, задля попередження приватизації і подальшого її перепродажу «не в ті руки».

Література:

1. «Газовий трикутник» ЄС—Україна—Росія: єдність та боротьба інтересів [Електронний ресурс] / В.Саприкін // Центр Разумкова - 13 квітня 2002. - Режим доступу: http://www.uceps.org;

2. "Газпром продовжує окучувати "Нафтогаз" [Електронний ресурс] // Українська правда - 28 травня. - Режим доступу: http://www.pravda.com.ua;

3. Газотранспортний консорціум [Електронний ресурс] // Вікіпедія - Режим доступу:http://uk.wikipedia.org;

4. Заволодівши “Нафтогазом”, “Газпром” вирушить на Європу // Львівська газета - 6 травня 2010. - № 18 (563);

5. Зовнішня енергетична політика ЄС: висновки для України [Електронний ресурс] / В.Мартинюк // Економічна правда - 19 лютого 2008. - Режим доступу: http://www.epravda.com.ua;

6. Міжнародне енергетичне співробітництво як основний чинник функціонування світової економіки / Н.Заярна, А.Ємельяненко // Науковий вісник НЛТУ України - 2009. - Вип. 19.1. - С.113-117;

7. Стан та перспективи міжнародного співробітництва України в енергетичній сфері [Електронний ресурс] / В.Саприкін // Центр Разумкова - 14 жовтня 2000. - Режим доступу: http://www.uceps.org;

8. Україна не віддасть Росії ГТС [Електронний ресурс] / С.Уралов, Є.Мінченко - 25 травня 2010. - Режим доступу: http://news.finance.ua.