Науковий керівник Штефано Х.П.

Бендас Н., Наливайко О.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Банківська система України в умовах фінансово-економічної кризи.

Банківський сектор посідає нині важливе місце в сучасній фінансовій та економічній системах. Продуктами діяльності цього сектора користуються майже всі сфери економіки і суб’єкти економічної діяльності. Невдачі і кризи банків можуть зачепити інші фінансові та економічні інститути і призвести до руйнації економічної системи. У зв’язку з цим кожна держава зацікавлена в ефективному регулюванні діяльності банків з метою гарантування їх безпеки, зростання власної економіки та добробуту населення. Вивчення питань банківської системи в умовах фінансово-економічної кризи і є метою написання даного дослідження.

З моменту зародження банківської системи проблема фінансового стану банків завжди залишається актуальною. Також, актуальною проблемою сьогодення є недовіра населення до банківської системи України. Цими питаннями займалися такі вчені-економісти, як Костюченко О.А., Мовсесян А.Г., Неізвєстна О., Реверчук Н.Й. та інші.

Українська банківська система під тиском внутрішніх і зовнішніх факторів починає давати тріщини. Вслід за дрібними банками фінансова криза затягує середні і навіть великі фінансові установи України. У такій ситуації чимало банків змушені звертатися за допомогою до уряду, можливості якого обмежені. Від того, як він розподілить ресурси між ними, буде залежати, з якими втратами вийде з кризи національна банківська система.

Фінансова криза розкрила ті фундаментальні дисбаланси банківської системи, які в умовах економічного підйому були не помітні, або ж просто ігнорувалися. Ситуація ускладнюється тим, що вони виявилися не тільки в розриві між зобов'язаннями і ресурсною базою банків, а й у валютних розбіжностях. Зокрема, обсяг виданих позик українськими банками перевищує акумульовані кошти на депозитах у 2,24 рази, прицьому кредитів в американській валюті видано у 2,8 рази більше, ніж залучено валютних ресурсів на депозитах.

Диспропорції між активами та пасивами банків виявляються у превалюванні короткострокових зобов'язань у структурі ресурсної бази та довгострокових кредитів у структурі активів. Зокрема, коефіцієнт співвідношення довгострокових депозитів і довгострокових кредитів, спрямованих в українську економіку, у жовтні 2009 року склав лише 0,35, тоді як 2007 року - 0,81 [2].

Ці розбіжності свідчать про те, що національні банки кредитували економіку швидше, ніж українці накопичували заощадження. В таких умовах розширення ресурсної бази можна було провести або за рахунок збільшення власного капіталу, або за рахунок кредитів.

Прихід в Україну іноземних банківських груп та наявність дешевих довгострокових грошей сприяли популяризації другого підходу. Тільки у 2008-2009 роках вітчизняні банки збільшили своє боргове навантаження у 2,8 рази, або на 25,3 млрд. доларів. 2009 рік став одним з найважчих для вітчизняних банків. Своїм іноземним кредиторам їм довелося повернути близько 17 млрд. доларів [3].

На цей же час припадає закінчення терміну більшої частини депозитів. Очевидно, що далеко не всі громадяни в умовах політичної нестабільності і фінансово-економічної кризи захочуть їх пролонгувати.

Під тиском перерахованих факторів багато банків можуть не вижити без державної допомоги.

На першому етапі розриви між зобов'язаннями та ресурсами банків, які виникли наприкінці 2008 року через масовий відтік депозитів, збільшення частки проблемних активів і необхідність погашати "більш дорогі" валютні позики, НБУ намагався подолати за допомогою рефінансування.

Однак цей інструмент ефективний тільки для подолання тимчасових розривів між активами та пасивами банків, зумовлених, наприклад, розбіжністю термінів надходжень від активів і виплат за зобов'язаннями. При цьому мається на увазі, що ресурси банку покривають його зобов'язання [2].

У ситуації ж, коли цей розрив стає структурним і хронічним, рефінансування не може вирішити ці проблеми, оскільки наповнення банків порожніми грішми - це прямий шлях до гіперінфляції. В таких умовах слід бути готовим до використання більш радикальних методів підтримки банківської системи - від докапіталізаціі до повної націоналізації.

Можливість участі держави у докапіталізаціі була законодавчо закріплена ще у жовтні 2008 року. Прийнятий тоді антикризовий закон впроваджував механізм докапіталізаціі українських банків за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, що й дозволило залучити кредит МВФ на суму 16,4 млрд. доларів [4].

Відповідно до затвердженого механізму, держава в особі Мінфіну може брати участь у формуванні та збільшенні статутних капіталів банків шляхом придбання їхніх акцій в обмін на державні облігації або за рахунок коштів державного бюджету.

Крім бюджетного фінансування, розглядає можливість підтримати українські банки ЄБРР. Він готовий виділити на це 500 млн. євро. Відповідні переговори вже ведуться з низкою установ.

Поглинання активів в Україні міжнародні групи здійснювали з високим мультиплікатором, тому вони, швидше за все, реструктурують заборгованість, ніж ліквідують бізнес в Україні. Таким чином, з уряду буде знята частина навантаження.

Участь держави у докапіталізаціі банків підтримає банківську систему ще на якийсь час. Однак для більш ефективного використання обмежених ресурсів уряду та НБУ варто було б:

- активніше спонукати власників банків до докапіталізаціі установ власними силами. У цьому контексті вкрай неоднозначним є рішення НБУ рекомендувати уряду капіталізувати установи.

- відмовитися від допомоги банкам, які не мають у структурі пасивів значної частки депозитів фізичних осіб і які створені для вирішення локальних завдань. Криза повинна очистити систему від таких структур.

- законодавчо обмежити участь держави у докапіталізаціі банків з іноземним капіталом, материнські структури яких мають можливість самостійно підтримувати дочірні установи.

Крім того, варто відзначити ще один небезпечний момент, який може значно девальвувати позитивний ефект державної докапіталізаціі банків.

Деякі чиновники НБУ активно просувають ідею, що після стабілізації ситуації нинішні власники "повинні" будуть викупити не менше 51% акцій банку. Такий формат докапіталізаціі дуже схожий на приховану державну підтримку окремим приватним установам, за якого держава не отримає навіть відсотків за користування його ресурсами. При цьому втрачається суть самого втручання держави, оскільки ті власники, дії яких призвели до неплатоспроможності їх банку, знову повернуться до його управління.

В даному контексті, варто було б закріпити за державою право подальшого продажу контрольного пакету акцій на біржі, щоб не тільки знайти нового ефективного власника, але й заробити на інвестиціях у національну банківську сферу.

Отже, банківська система сьогодні переживає важкий період свого розвитку, де відбувається повний перехід до сучасного управління та діяльності. Водночас ці зміни відбуваються з поступовим розвитком вкрай нестабільної економіки України, яка на неї впливає досить негативно. Адже розвиток нормативно-правової, фінансово-кредитної і будь-якої іншої системи країни залежить перш за все від політичної та економічної стабільності. Банківська система має ряд проблем, котрі зумовлені її еволюційним розвитком, з одного боку, та впливом вище наведених базових проблем – з іншого.

Список використаної літератури:

1. Костюченко О.А. Правові аспекти банківської діяльності: посібник по проблемам банківського права. - К. Криниця, 2003 - 320 с.

2. Мовсесян А.Г. Сучасні тенденції розвитку світової фінансової системи// Банківська справа. – 2008. – №10.– С.45.

3. Неізвєстна О. Оцінки та шляхи покращення фінансового стану банків України / О. Неізвєстна // Ринок цінних паперів України. – 2009. – №1-2. – С. 41-48.

4. Реверчук Н.Й. Банківські кризи: сутність, ознаки, види та методи їх подолання / Н.Й. Реверчук, А.О. Ковалюк // Регіональна економіка. – 2008. – №4. – С. 87-96.