ІСНУЮЧІ МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

ІСНУЮЧІ МЕТОДИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА

УДК: Дубіна Ю.Б.

Робота присвячена кредитний діяльності банка - основний передумові системи управління кредитним ризиком. Кредитна політика формує цілі і пріоритети кредитної діяльності банка, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації кредитної роботи банку відповідно до загальної стратегії його діяльності.

Работа посвящена кредитной деятельности банка - основной предпосылке системы управления кредитным риском. Кредитная политика формирует|формующий| цели и приоритеты кредитной деятельности банка, средства и методы их реализации, а также принципы и порядок организации кредитного процесса. Кредитная политика создает основу|основание| организации кредитной работы банка в соответствии с|соответственно| общей стратегией его деятельности.

Актуальність дослідження - наявність великої кількості нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються методів оцінки кредитоспроможності позичальника, яке найповніше відповідало б конкретним потребам комерційних банків України на сучасному етапі побудови ринкових відносин.

Метою роботи є дослідження науково-теоретичних підходів та практичних заходів встановлення раціональних методів оцінки кредитоспроможності позичальника та обґрунтування необхідності їх застосування.

Об’єктом дослідження є сфера економічних відносин, що виникають між банком (кредитором) та його клієнтом (позичальником) з приводу перерозподілу вільних грошових засобів.

Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальника були розглянуті такими вченими як: І. Є. Ададуров , О. М. Бандурка , Г. І. Берегова , Н. Бунге , В. В. Галасюк , А. М. Лабецька , А. М. Мороз, та ін[1].

Предметом дослідження є теоретико - методичне забезпечення управління методикою оцінки кредитоспроможності позичальника банку.

Розвиток банківської системи України в останні роки характеризується динамічним зростанням обсягів кредитного портфеля, що об’єктивно спричиняє зростання рівня ризику банківського кредитування. Оптимізація кредитного портфеля насамперед має передбачати підвищення ефективності «превентивних» заходів, метою яких є уникнення несприятливих для банку ситуацій щодо неповернення основної суми боргу за виданими позиками та нарахованих відсотків. Банк повинен у кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий узяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий за цих обставинах. Отже, можна сказати, що кредитоспроможність є тим напрямом, оптимізація якого дасть максимальний результат для щоб мінімізувати кредитний ризик.

Під кредитоспроможністю позичальника банку прийнято розуміти його здатність цілком і в термін (визначений у кредитному договорі) розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями (основним боргом і відсотками) перед банком. Кредитоспроможність підприємства формується як результат його економічної діяльності і показує, наскільки правильно воно керує фінансовими ресурсами, раціонально сполучає власні й позикові джерела, ефективно використовує свій капітал [2].

Різноманітність визначень кредитоспроможності позичальника і складність самої її оцінки обумовлюють існування низки різних методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення боргу банку [3]. Різні методики відрізняються один від одного числом показників, вживаних як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними підходами до самих характеристик і пріоритетністю кожної з них.

В практиці банків США використовуються «Правила шести С»:

1) характер позичальника (character), тобто відповідальність;

2) правдивість і серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість по кредиту та відсоткам;

3) здатність позичати кошти (capacity). Керівник або представник компанії або банку, який звертається за кредитом, повинен мати відповідні повноваження, надані йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії (банку);

4) грошові кошти (cash). Визначення можливостей позичальника погасити кредит. У цілому позичальник має тільки три джерела погашення отриманих ним кредитів: потоки готівки, продаж або ліквідація активів, залучення фінансів. Серед запропонованих джерел перевага надається потокам готівки;

5) забезпечення (collateral). Наявність у позичальника достатнього капіталу або якісних активів для надання необхідного забезпечення за кредитом;

6) умови (conditions). Стан справ позичальника; становище, яке складається у відповідній галузі; як зміна економічних та інших умов може вплинути на процес погашення кредиту;

7) контроль (control). Наскільки зміна законодавства, правової, економічної та політичної ситуації може негативно вплинути на діяльність позичальника і його кредитоспроможність.

У світовій практиці досить широко застосовуються такі системи аналізу кредитоспроможності:

1) PARSER (Person, Amount, Repayment, Security, Expediency, Remuneration);

2) CAMPARI (Character, Amount, Means, Purpose, Ability, Repayment, Insurance);

3) MEMO RISK (Management, Experience, Market, Operations, Repayment, Interest, Security, Control);

4) 4 FC (чотири основи кредитоспроможності: Management quality,

Industry dynamics, Security realization, Financial condition) (табл. 1) [4].

Таблиця 1

Основний зміст деяких систем аналізу кредитоспроможності, що використовуються у світовій практиці

Система “6 С”	PARSER	CAMPARI	MEMO RISK	4 FC	Значення елемента (преклад)
Character	Person	Character	Management	Management quality	Репутація позичальника, якість менеджменту, управлінські навички
			Experience		Досвід
Conditions			Market	Industry dynamics	Загальні обставини для бізнесу позичальника, специфіка галузі, динаміка
Collateral	Security	Insurance	Security	Security realization	Забезпечення, можливість реалізації застави, спосіб страхування кредитного ризику
			Control		Контроль
Capital			Operations	Financial condition	Фінансовий стан позичальника, оцінка бізнесу, адекватності капіталу
Capacity (Cash flow)		Ability			Експозиція грошових потоків та кредитних потреб
Control	Repayment	Repayment	Repayment		Визначення можливості погашення кредиту
	Amount	Means			Засоби погашення боргу
		Amount			Обґрунтування суми кредиту
	Remuneration	Purpose	Interest		Винагорода за кредитний ризик. Процентна ставка
	Expediency				Доцільність надання позички

Ці системи мають досить багато спільних рис, але відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові загального рейтингу позичальника. А також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності.

Системи CAMPARI та PARSER ґрунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, що характеризують клієнта, з метою виявлення потенційного ризику надання конкретної позики.

Переклад перших складових кожної з перелічених систем аналізу (person, character, management & experience, management quality) означає: репутація позичальника, якість менеджменту, управлінські навички. Системи MEMO RISK і 4 FC мають однакові значення елементів market та industry dynamics – це загальні обставини для бізнесу позичальника, специфіка галузі, динаміка та operations і financial conditions – фінансове становище позичальника, оцінка бізнесу, адекватності капіталу.

Також спільним компонентом для усіх перелічених вище систем є: забезпечення, можливість реалізації застави, спосіб страхування кредитного ризику. PARSER, CAMPARI, MEMO RISK, на відміну від чотирьох основ кредитоспроможності (4 FC) мають спільні елементи:

1) визначення можливості погашення кредиту;

2) винагорода за кредитний ризик.

Системи CAMPARI та PARSER також потребують обґрунтування суми кредиту.

Варто вказати на компоненти систем, які не властиві іншим. Наприклад, система MEMO RISK звертає увагу на досвід позичальника та контроль за його діяльністю, CAMPARI – на експозицію грошових потоків та кредитних потреб, засоби погашення боргу та ціль надання кредиту, PARSER – на доцільність надання позички. Водночас наведені системи аналізу кредитоспроможності мають багато спільних рис з «правилом шести С».

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає три блоки: оцінка підприємства й аналіз його балансу та іншої звітності; оцінка кредитоспроможності клієнтів на підставі методик, прийнятих окремими комерційними банками; використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Оцінюючи підприємства, банк цікавиться такими питаннями:

1) характер діяльності підприємства і час його функціонування;

2) фактори виробництва: трудові, виробничі, фінансові ресурси, економічне середовище.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства поділяються на 10 груп, залежно від величини активу балансу кожній групі присвоюються літери від А до К.

Другий – це розділ кредитного котирування, що визначає довіру до підприємств. Це котирування ґрунтується на вивченні фінансової ситуації та рентабельності, а також на оцінці керівників, власників капіталів та підприємств, з якими клієнт має тісні комерційні стосунки. Кредитне котирування поділяє підприємства на сім груп, яким присвоюються шифри від 0 до 6.

Третій розділ класифікує підприємства за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує усі випадки неплатежів і залежно від цього поділяє клієнтів банківських установ на три групи, яким привласнюються шифри 7,8 або 9. шифр 7 – це пунктуальність в платежах, відсутність реальних труднощів щодо грошових коштів протягом року. Шифр 8 надається при тимчасових труднощах, пов’язаних з наявністю грошових коштів, які не становлять серйозної загрози для платоспроможності підприємства. Шифр 9 означає, що платоспроможність підприємства дуже скомпрометована.

Четвертий розділ картотеки поділяє підприємства на дві групи: підприємства, цінні папери яких можуть або не можуть бути перераховані в Банку Франції.

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників – юридичних осіб у сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану потенційного позичальника;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Банки використовують фінансові звіти підприємств не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з погляду потреби суб’єкта в додаткових грошових ресурсах, а й з урахуванням перспектив розвитку позичальника в майбутньому, отримання ним прибутку і ступеня вірогідності неплатежу за позичкою. Важливо оцінити здатність позичальника заробити кошти в достатньому обсязі, як для погашення позики, так і для сплати процентів за нею, що може буде додатковою запорукою банку в видачі кредиту позичальнику.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства - важливий і обов’язковий етап аналізу кредитоспроможності

потенційного позичальника.

Система економічних показників діяльності підприємства складається з таких основних характеристик:

1) платоспроможність;

2) фінансова стійкість позичальника;

3) показники фінансово-економічної діяльності;

4) аналіз грошових потоків позичальника.

Застосовувані на практиці вітчизняними банками методи оцінки кредитоспроможності за сукупністю показників, що характеризують фінансовий стан (здатність заробити для погашення боргу і структура капіталу) позичальника містять систему фінансових коефіцієнтів[5].

Метод-коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності і їх подальшому аналізі який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

с) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними показниками форм — провідних у даній галузі (бенчмаркінг);

Метод коефіцієнтів простий у використанні не потребує спеціального інформаційного забезпечення, але має значні недоліки:

1 Оціночні коефіцієнти надають аналітику статичну інформацію (на певну дату) про платоспроможність підприємства і таким чином, об’єктивність аналізу падає.

2 Інфляція дуже перекручує дані балансових звітів, що також негативно впливає на ступінь об’єктивності аналізу.

3 Підприємство може використати прийом “прикрашення” звітності, щоб створити видимість вищих показників. Наприклад, підприємство взяло кредити на два роки. Перед поверненням боргу кошти утримувались декілька днів у вигляді готівки на розрахунковому рахунку. Якщо в цей час складався баланс, то показники платоспроможності розраховані методом коефіцієнтів, були б значно “прикрашені”. Але вже через кілька днів, після моменту погашення боргу, дані балансу давали б аналітику інше уявлення про стан платоспроможності підприємства.

Методи дискримінантних показників платоспроможності полягають у тому, щоб на базі низки коефіцієнтів оцінити синтетичним чином фінансову ситуацію підприємства з точки зору його життєздатності та безперервності господарської діяльності у короткостроковому періоді.

Коефіцієнти даного методу отримують в результаті дослідження згідно з технікою дискримінантного аналізу, а саме:

· порівнюються за певний період на основі низки коефіцієнтів дві вибірки підприємств, побудовані за обсягом та/або видом діяльності, одна з яких містить підприємства, що мають труднощі з платежами, а інша включає тільки “здорові” підприємства;

· відбираються за допомогою різноманітних статистичних тестів коефіцієнти, що дозволяють визначити краще підприємство, представлене в одній з двох вибірок;

· розробляється за допомогою прийомів дискримінантного аналізу лінійна комбінація з визначальних коефіцієнтів.

Для України використання аналогічних показників на сьогоднішній день неможливе з причини їх відсутності. Для їх розробки необхідно проводити спеціальне дослідження на галузевому рівні, зібрати обширу статистичну базу, що в наших умовах досить складно.

Дослідження грошових потоків потягає у вивченні обсягів і структури надходжень грошових коштів та їх витрачання, визначення основних джерел надходження та напрямків витрачання грошей, а також порівняння за обсягами та часом вхідних та вихідних грошових потоків, тобто вивчення їх збалансованості. Цей метод ґрунтується на посудові бюджетів готівки та їх аналізі[6].

Дослідження грошових потоків широко використовується у світовій практиці, оскільки, дає найоб'єктивнішу оцінку рівня платоспроможності підприємства.

Серйозною проблемою є вироблення кількісних нормативів для порівняння, оскільки реально існує розкид значень, обумовлений галузевою приналежністю, а приведені в економічній літературі бажані значення фінансових коефіцієнтів (фінансової стійкості, ліквідності і т.д.) не враховують галузевих особливостей і специфіки діяльності підприємств. А це означає, що результати такого аналізу на сучасному етапі можуть дати кредиторові лише оцінку загальної тенденції розвитку потенційного позичальника, засновану на динаміці ряду фінансових показників. У зв’язку з відсутністю єдиної нормативної бази реальна оцінка фінансового стану підприємства неможлива, тому що немає порівнянних показників: середньогалузевих, мінімально допустимих і найкращих для конкретної галузі.

Отже, результатом аналізу кредитоспроможності позичальника має бути визначення класу кредитоспроможності. Сьогодні немає єдиного, у тому числі галузевого, класифікатора кредитоспроможності й надійності підприємств. У розвинутих країнах існують рейтинги фінансового стану, надійності й кредитоспроможності фірм, що періодично публікуються і дають кредиторові можливість правильно оцінити свій ризик при видачі кредиту.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васюренко О. В. Банківські операції : навч. посіб. [для студ. екон. спец.] - 5-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006. - 311 с.

2. Васюренко О. В. Фінансова – кредитна діяльність: проблеми теорії та практики: наук. пр. / О. В. Васюренко – Х.: ХІБС УБС, 2006. 243 с.

3. Вовчак М. Фінансова стартегія розвитку банку, як передумова ефективності його діяльності / М. Вовчак, Л. Меда // Банківська справа. – 2008. №3. – С. 23-36.

4. Горбунов А. Планирование кредитных операций / А. Горбунов // Банковский менеджмент. – 2005. - №4. – С. 33-36.

5. Денисенко М. П. Грошово-кредитна діяльність банків : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. П. Денисенко, В. Г. Кабанов - К.: Європ. ун-т, 2006. - 338 с.

6. Єпіфанов А. О. Методологічні складові ефективного розвитку банківського сектору економікики України.: Монографія / А. О. Єпіфанов. – Суми: Університетська книга, 2007. – 415 с.