Хоцевич О.В.

Науковий керівник:  Підгірна В. Н.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Інноваційний розвиток національної економіки в умовах євроінтеграції

Тема євроінтеграції все більше стає предметом об­говорення, а стратегічна мета створення в Україні передумов для інтеграції в Європейський Союз досить швидко привернула загальну увагу. Для реалізації євроінтеграційних прагнень необхідно чітко визначити дії з цього напряму як у країні, так і за її межами, також необхідне глибоке розуміння всіх питань, що її стосуються. Проблеми розробки та використання інновацій знаходять своє відображення в багатьох наукових публікаціях. Це пов’язано з підвищенням ролі інноваційної діяльності, технологічним оновленням, стратегією держави, орієнтованої на інноваційний розвиток національної економіки, що і визначає актуальність досліджуваної теми.

Фундаментальні дослідження, присвячені вивченню інновацій та іннова­ційного розвитку, знайшли відображення в працях зарубіжних учених ― Л. Водачека, О. Водачкової, В. Санто, Б. Твісса, а також вітчизняних ― С. Єрохіна, О. Савчук, Я. Жаліла, А. Никифорова, Л. Федулової та інших. Проте питання обґрунтування  стану  інноваційного розвитку національної економіки в умовах євроінтеграції досліджено не достатньо.

Євроінтеграційний курс нашої країни ― це комплекс викликів і теоретично спірних питань інноваційного розвитку національної економіки. Дійсно, країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, мусить не лише не внести дисбаланс в його систему, але й стати чинником підтримання стабільності в регіоні, додатковим аргументом у глобальній конкуренції між­народних «центрів сили». Для цього слід довести свою спроможність дотриму­ватися стандартів і норм, які діють на ньому (економічна, соціальна, політич­на сфери).

Крім цього, Україна повинна продемонструвати власну спроможність до послідовних і цілеспрямованих кроків не лише держави, а й усього суспільства в напрямку адаптації до критеріїв європейської інтеграції. Аргументація цього потребує подальших розробок в економічній науці, необхідне пояснення фрагментарності цінностей та інтересів з боку держави, окремих підприємств, їх здатності усвідомити вплив інтеграції на інноваційний розвиток згідно зі стратегією держави.

Зберігаючи свою нинішню зовнішньоекономічну спеціалізацію, Україна може розраховувати на роль периферійного придатку, але не рівноправного члена Євросоюзу, про що свідчать особливості торговельної співпраці з ЄС. Очікуване впровадження зони вільної торгівлі, яка багатьма розглядається як перший крок на шляху до членства України в ЄС, загострить проблему наведених диспропорцій у взаємних торговельних відноси­нах, вимагатиме заходів зі зміцнення конкурентоспроможності національної економіки та її структурної перебудови на засадах інноваційного розвитку [2].

В умовах прискорення темпів НТП, глобалізації економічних процесів, прагнення до євроінтеграції інновації повинні стати основою забезпечення економічної рівноваги України і переходу економіки країни до фаз економічного пожвавлення та росту, сприяти інтеграції в співтовариство цивілізованих країн.        За висновками експертів, через недовикористання сучасних досягнень науки і техніки Україна втрачає мільярди доларів США [1].

Аналіз законодавства України і нормативних документів (Закону України «Про державні цільові програми», Концепції «Загальнодержавної цільової програми») із розробки та виконання державних цільових програм засвідчив, що в них розроблено лише загальні вимоги до змісту; структури, організації управління та контролю ви­конання.

Слід зазначити, що низький рівень інноваційної активності торкнувся і процесів технологічного обміну: вони протікають мляво, мають нестабільну динаміку і не займають адекватного місця в інтенсифікації інноваційних процесів. Витрати на технологічні інновації в промисловості складають незначну величину, яка не відповідає реальним потребам вітчизняної економіки в технологічному відновленні і розширенні спектра принципово нової продукції. Усе вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що для іннова­ційної діяльності в українській промисловості характерна низька віддача.

Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом європейської інтеграції» на 2004-2015 роки (Указ Президента України від 23 квітня 2004 р. № 493) визначено необхідність переходу до інноваційної моделі економічного зростання та розвитку високотехнологічного виробництва [3].

Разом з тим на сьогодні основу національної економіки становлять сировинні та низько технологічні галузі, що істотно знижує потенціал розвитку України як конкурентоспроможної держави в довгостроковій перспективі.

Як відзначають вітчизняні дослідники, вирішальним фактором інноваційного розвитку України в сучасних умовах євроінтеграції є її інтелектуальний потенціал. Розвинені держави намагаються створити такі умови, що сприяють притоку до них інтелектуальних ресурсів і запобігають "витоку умів". На думку вітчизняних дослідників, одним з найголовніших чинників, що гальмують інноваційний розвиток національної економіки, є відплив кадрів з наукової сфери. За статистичними даними, чисельність виконавців наукових (технічних) робіт і дослідників у національній економіці з розрахунку на 10000 осіб зайнятого населення за останні сім років скоротилися з 78 до 63 та з 44 до 39 осіб відповідно (зменшившись на 19 % та 11 %) [1].

За роки реформування економіки України вітчизняна наука потрапила під вплив негативних факторів, які гальмують розвиток її технічного й економічного прогресу, зокрема, це – низька інноваційна сприятливість промисловості України, що проявляється в обмеженому попиті вітчизняних підприємств на результати наукової та науково-технічної діяльності ВНЗ та НДІ, недостатнє бюджетне фінансування наукових досліджень і розробок.

Як результат, за даними Держкомстату, за останні 10 років чисельність фахівців, які виконували наукові та науково-технічні роботи у вузівському секторі, скоротилася більш, ніж на 60 % і прийняла загрозливий характер для інноваційного розвитку країни та її економічної незалежності.

Для виправлення цього становища Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 548–р схвалено Концепцію Державної цільової програми “Наука в Університетах” на 2008 – 2012 рр. Орієнтовний обсяг фінансування Програми становить 525,3 млн грн [3].

Отже, основою інноваційного розвитку в сучасних умовах євроінтеграції є саме інтелектуальний потенціал держави.  Виходячи з цього, незважаючи на прискорення темпів економічного зростання України у контексті вступу до ЄС, треба знайти компроміс між швидкістю інноваційного розвитку національної економіки та якістю інтеграції. Скоординовані дії на рівні держави, належна кількість дієвих інститутів національної інноваційної системи здатні забезпечити перспективи прискореного інноваційного розвитку.

Треба максимально гармонізувати законодавство, правила, регуля­торні механізми з тими, які на сьогодні діють в Європейському Союзі. Тут по­стають питання стандартів, захисту прав інтелектуальної власності, захисту конкуренції (конкурентна політика), внутрішнього ринку (розвитку антидем­пінгових механізмів). Тобто для кожного з таких напрямків стає нагальним поглиблене вивчення проблем, які нерозривно пов'язані з одночасними перс­пективами інноваційного розвитку національної економіки.

Список використаних джерел:

1. Шевченко О.О. Вплив Євроінтеграційного курсу України на стан і перспективи інноваційного розвитку національної економіки / О.О. Шевченко // Актуальні проблеми економіки. -  №5. –  2009. – С. 110-119.

2. Геєць В. О. Інновативно-інноваційний шлях розвитку  - модернізаційний проект розвитку економіки і суспільства / В.О. Геєць // Банківська справа. -  №4. – 2008. – С. 23-15.

3. Притикіна О.Л. Інноваційна політика України та інтеграція до ЄС / О.Л. Притикіна  //  Фінанси України. -  №5. – 2008. – С. 36-43.