Економічні науки /3.Фінансові відносини

Заброцька О. В.

Львівська комерційна академія

Цільове фінансування
бюджетних програм місцевого значення

Одним з найважливіших інструментів бюджетної політики зі стимулювання розвитку регіонів сьогодні, поряд із угодами щодо регіонального розвитку та програмами подолання депресивності окремих територій, є загальнодержавні цільові програми. Регіональна політика України має за мету забезпечення рівномірності розвитку з одночасним підвищенням конкурентоспроможності територій, забезпечення відповідної якості суспільних послуг та добробуту громадян на всій території держави.

З’явилися державні цільові програми в Україні після проголошення незалежності. Вони є низкою завдань та заходів (сформованими у вигляді програми), направлених на подолання проблем соціально-економічного розвитку. Використання державних цільових програм зумовлене необхідністю захисту певних напрямів бюджетного фінансування в умовах розбалансованості бюджетного процесу. На початку 1990-х років державні цільові програми фінансово забезпечували окремі пріоритетні програми в умовах неузгодженості бюджетного процесу, недосконалої організації позабюджетних фондів, що унеможливлювало бюджетне планування. Однак вже після 2002 р. бюджетний процес був структурований, а цільові програми втратили своє первісне значення. З 2004 р. державні цільові програми законодавчо регулюються завдяки Закону України “Про державні цільові програми” [1], відповідно до якого державна цільова програма - це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Цей закон визначив також види цільових програм, що охоплюють широкий спектр завдань (рис. ).

розв’язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації

економічні

наукові

виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук

науково-технічні

розв’язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної продукції

соціальні

розв’язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров’я та освіти

національно-культурні

розв’язання проблем національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини

екологічні

здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків

оборонні

посилення обороноздатності держави

правоохоронні

забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки

інші

розв’язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають державне значення

Рис. 1 . Класифікація державних цільових програм за їх спрямуванням

Складено автором відповідно до Закону України “Про державні цільові програми”

Не зважаючи на те, що після реформ 2001-2002 рр. цільові програми втратили свою первісну вагомість, вони збереглися. Кількість всіх бюджетних програм надмірна, при цьому контроль з їх виконанням перебуває в незадовільному стані. Програми тоді отримують фінансування, коли затверджуються Верховною Радою України. Фінансове забезпечення затверджених програм зазвичай здійснює державний бюджет, проте місцеві бюджети також можуть приймати у ньому участь. Проекти в межах програм погоджуються з галузевими міністерствами та місцевими державними адміністраціями. Надмірна кількість державних цільових програм спричинює вибіркове фінансування, достатні обсяги якого отримають лише деякі проекти.

На основі положень Бюджетного кодексу України (Ст. 70, 88-91) складання місцевих бюджетів повинне відбуватися у розрізі бюджетних програм. Серск В. уточнює, що “програма - це комплекс взаємопов’язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються за необхідні для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку. Кожна програма визначається своєю особливою бюджетною метою. Всі заходи, передбачені програмою, мають підлягати класифікації в одній загальній функціональній класифікації” [4, С. 95].

Бюджетування як технологія управління дає можливість "знайти критерій для оптимального розподілу бюджетних коштів між конкуруючими варіантами їх застосування тобто визначити ту комбінацію видатків, яка забезпечить максимальну суспільну корисність” [2, С. 692-693]. Перелік бюджетних програм здійснюється за кодами програмної класифікації видатків місцевих бюджетів та включається у проект місцевого бюджету. Кошти на фінансування місцевих та регіональних програм розвитку формуються завдяки джерелам доходів відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Водночас місцевим бюджетам виділяються відрахування від державних податків і бюджетні субвенції. Останні надаються бюджетами вищого рівня на певні цілі – розвиток охорони здоров’я, комунальні об’єкти, транспортну інфраструктуру та ін.

У плануванні видатків за рахунок субвенцій (внаслідок щорічних змін щодо їх переліку та призначення) відсутній системний підхід, який забезпечував би середньостроковий підхід до планування таких коштів, послідовність та безперервність фінансування певних заходів впродовж кількох років. Важливим стає використання програмування за результатами, що передбачає виконання проектів, спрямованих на досягнення офіційно визначених пріоритетних стратегічних цілей.

Таким чином, на розподіл коштів місцевих бюджетів негативно впливає наявність значної кількості тих цільових програм, які в умовах сьогодення вже не актуальні, а лише ускладнюють формування бюджетів капітальних видатків. Забезпечення передумов для реалізації спільного фінансування, як допоміжного засобу для капітальних субвенцій, сприятиме стимулюванню тим капіталовкладенням, що відповідають національним пріоритетам. Можливим такий захід стане в умовах покращення фінансової спроможності місцевого самоврядування.

Література

1. Закон України “Про державні цільові програми” // [Відомості Верховної Ради України (ВВР), - 2004, N 25, ст.352], № 1621-IV.

2. Бюджетний менеджмент: підруч. / [В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафонова та ін.] ; за заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. — 864 с. — С. 692 - 693.

3. Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / [Азаров М. Я. , Копилов В. А., Воронова Л. К. та ін.] ; за заг. ред. М. Я. Азарова. – К.: НДФІ, 2006. – 632 с.

4. Серск В. Програмно – цільовий метод складання бюджету: новий для України метод бюджетотворення [Електронний ресурс] / Вейн Серск // FISCO, Поінформовані рішення в публічних фінансах [Фонд публікацій – Бюджетна політика]. - 2001. - С. 95-98. – Режим доступу: http://fisco-inform.com.ua/?module=an&action=preview&id=46].