Корнієнко Р.О., Митранюк Р.І.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Сучасний стан державного боргу та аналіз його проблематики

Зростання рівня зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікаються на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості та можливості виникнення дефолту, ефективність проблеми розв’язання яких пов’язана з тактичними і зі стратегічними підходами.

Можна визначити наступні боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні та активізували зовнішні запозичення:

•  незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в період 1992-1999 рр.;

•  нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

•  суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

•  неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов’язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

На початок 2009 року зовнішні банківські зобов’язання склали 39,5 млрд. дол. США, у яких частка короткострокових – 9,4 млрд. дол. США, довгострокових – 30,1 млрд. дол. США. Зовнішні зобов’язання державного та інших секторів на 1 січня 2009 року становили 62,2 млрд. дол. США. Загалом зовнішній державний борг склав 101,7 млрд. дол. США, що згідно ВВП України за 2008 рік, яке складало 119,7 млрд. дол. США, становить 85%.

Даний факт становить реальну загрозу фінансовій безпеці України. Як правило, аналіз безпеки держави у сфері зовнішньої заборгованості здійснюється шляхом експертних оцінок: порівнюються боргові індикатори конкретної держави з їхніми граничними значеннями, що використовуються у світовій практиці. Проте прогнозна точність згаданих індикаторів та їхніх розрахунків в багатьох випадках не спрацьовує. Тому існує щонайменше три загальновизнані точки зору щодо граничної межі співвідношення боргу до ВВП. Вважається, що критичним за обсягом і таким, що загрожує безпеці держави, є зовнішній борг, який складає 50% ВВП і більше. Але з цього приводу існує ще два порогові значення та критерії оцінки: 60% ВВП і більше та 80% ВВП і більше. Отож, порогові значення боргових індикаторів не варто сприймати як догму. По-перше , такі показники можуть відображати певний стабільний рівень розвитку економіки держави і перспективи її росту; а при кризовому економічному становищі держави, від’ємному сальдо її торгового балансу і досить неоднозначних перспективах економічного росту, наведені індикатори та їх порогові значення можуть бути вичерпними і потребують постійного доповнення і вдосконалення. По-друге , подані співвідношення не дають вичерпної інформації про важливі показники зовнішнього боргу.

Ситуація за результатами діяльності, які ми маємо на початок 2010 року теж потребує розгляду. Зовнішні банківські зобов'язання склали 30,7 млрд. дол. США. Заборгованість державного сектору, органів грошово-кредитного регулювання, а також міжфірмового боргу становить 17,8 млрд. дол. США, 6,2 млрд. дол. США та 5,1 млрд. дол. США. Що в сукупності з іншими секторами становить загальний зовнішній державний борг 103,9 млрд. дол. США. ВВП ж за результатами діяльності 2009 року складає 115,5 млрд. дол. США. У відсотковому співвідношені державний борг України складає майже 90% від ВВП, що в індивідуальному індексі по відношенню до попереднього року становить 1,059. кі зобов"2010 року теж упний: новить

Зазначене зростання валового зовнішнього боргу частково можна пояснити пропорційним збільшенням короткострокових і довгострокових запозичень у банківському секторі в першому кварталі 2008 року, а також зростанням короткострокових зовнішніх запозичень у другому кварталі і довгострокових зовнішніх запозичень в третьому кварталі в секторі діяльності суб’єктів господарювання за винятком державного і банківського секторів.

Проте варто зазначити, що існують певні проблеми, пов’язані з бюджетно-податковою політикою держави. Так, у разі звичайної сек’юритизації одні державні зобов’язання обмінюються на інші державні зобов’язання. При проведенні свопів на акції державний борг, фактично, обмінюється на зобов’язання приватного сектора. Для реалізації даної схеми державі спочатку необхідно знайти джерела коштів на купівлю акцій національних компаній (якщо акції перебувають у власності держави, то необхідно врахувати альтернативні витрати, пов’язані з відмовою від можливих приватизаційних доходів).

В цьому контексті конверсія зовнішньої заборгованості в іноземній валюті у внутрішні боргові зобов’язання також має певні специфічні риси і могла б більш активно використовуватися в Україні. Дана процедура дає можливість іноземним банкам-кредиторам обміняти боргові зобов’язання країни-боржника на акції її промислових корпорацій чи внутрішні боргові зобов’язання. В обох випадках іноземний кредитор отримує частку в капіталі даної країни. Але при значному борговому тягарі спосіб фінансування дефіциту балансу за поточними операціями шляхом нових іноземних позик є більш небезпечним, аніж корекція балансу руху капіталу (а саме – продаж частини активів іноземцям). Отже, шляхом обміну боргу на акціонерний капітал (своп) можна скоротити дефіцит балансу поточних операцій, не вдаючись до нових позик і збільшення боргового тягаря. Кроки до капіталізації частини боргу можна здійснити, запропонувавши іноземним банкам–кредиторам власність в Україні. З цією метою доцільно створювати спеціальні інвестиційні фонди, в активи яких передавати відповідні державі підприємства, об’єкти нерухомості, пакети акцій приватизованих підприємств, а пакети акцій самих інвестиційних фондів надати банкам-кредиторам на покриття боргу. На акції інвестиційних фондів банки мали б гарантований дохід від господарської експлуатації належної фондам власності. Банки могли б також перепродавати ці акції іншим банкам або ж інвесторам, тобто акції фондів могли б обертатися на міжнародному фінансовому ринку.

Важливо зважати на той факт, що коливання потоків приватного капіталу пов’язані не стільки з динамікою довгострокової кредитоспроможності країни, а зі змінам в поведінці і довірі міжнародних інвесторів. У разі існування найменших ознак проблем, вони починають вилучатися з країни, навіть якщо динаміка розвитку макропоказників не свідчить про економічні дисбаланси в країні. Саме тому частка приватного короткострокового фінансового капіталу, залученого до національної економіки, фактично визначає рівень її залежності від поведінки міжнародних інвесторів. Як наслідок, зміни і коливання в напрямах і обсягах потоків приватного іноземного капіталу провокують невизначеність економічних умов, збільшують вартість фінансування і можуть негативно вплинути на довгострокове інвестування та темпи економічного зростання.

Сьогодні ризики, пов’язані із залежністю України від коливань притоку і відтоку міжнародного капіталу, зводяться до таких, що підвищують залежність країни від зовнішнього фінансування та таких, що впливають на внутрішню фінансову стабільність. А тому зовнішні приватні потоки капіталу є нестабільним ресурсом для фінансування економіки країни і не можуть розглядатися як надійне джерело фінансування як платіжного балансу, так і економічного розвитку в країні. Для України, характерними рисами якої є нерозвиненість фінансових ринків, недостатній рівень внутрішніх заощаджень і низька швидкість накопичення капіталу, залучення зовнішніх фінансових ресурсів є вкрай актуальним. Для фінансування економічного розвитку необхідні довгострокові фінансові ресурси, а не короткострокові вкладення чи спекулятивні портфельні трансферти, оскільки останні не можуть бути використані для фінансування довгострокових інвестиційних проектів.

Для розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості в довгостроковому періоді необхідне “оздоровлення” самої економіки, оскільки без забезпечення динамізму її розвитку і реальної, відчутної ефективності фінансова стабільність в країні буде короткочасною і відносною, незалежно від того, які прогресивні фінансові заходи використовуються для її підтримки. Більше того, швидка ліквідація зовнішнього боргу, непідкріплена реальними кроками в напрямі стабілізації самої економіки, її всебічної структурної перебудови, лише ускладнить ситуацію та проблеми, які необхідно розв’язувати.

До того ж, бажано, щоб питома частка довготермінового офіційного державного боргу не перевищувала 30-35%, а перевага надавалася акумулюванню ресурсів із приватних джерел у формі прямих іноземних інвестицій і приватних іноземних кредитів, не гарантованих урядом. При цьому, позиція офіційних кредиторів не має вирішального впливу на переваги і пріоритети приватного інвестора, адже перспективи отримання іноземного капіталу із приватних джерел прямо пов’язані із кредитним рейтингом держави та рейтингом підприємницького ризику країни.

Література:

1. Державні фінанси // Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. – Навчальний посібник. – Київ, 2007.

2. ''Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки'' // Отрошко О. В. –''Фінанси України''. – 2005, № 6.

3. http://www.bank.gov.ua/Statist/index_DEBT.htm – Зовнішній борг України.

4. http://www.bank.gov.ua/Statist/macro.htm – Основні макроекономічні показники.

5. http://www.unian.net – Інформаційне агенство.