Мовчан І.В., Правільєв О.В.

Кременчуцький державний університет ім. М.Остроградського

ОСНОВНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЮ СТРАТЕГІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

На сьогоднішній день в Україні важливого значення набуває проблема формування та управління інноваційним розвитком підприємства. Так, у Державній програмі розвитку промисловості України підкреслюється, що створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу можливо на підставі реалізації інноваційної моделі, формування ефективної структури промислового виробництва з підвищенням питомої ваги наукоємних галузей, широкого запровадження нових технологій [2].

Реалізація інноваційного напряму розвитку потребує надійного інвестиційного забезпечення. Отже, інноваційно-інвестиційна стратегія розвитку промисловості, окремих її галузей має здійснюватись на основі поєднання науково-технічної, виробничої та фінансової сфер.

Стратегія інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства вкрай необхідна для залучення інвестицій, впровадження інновацій, відновлення конкурентоспроможного виробництва, зростання зайнятості населення країни і тим самим це приведе до захищеності населення і забезпечення фінансовими ресурсами соціальної сфери країни. Для цього інноваційно-інвестиційна стратегія підприємства повинна мати комплексність, цільову спрямованість, безперервність і містить чіткий напрям розвитку підприємства на довгострокову перспективу [3].

В основі інноваційно-інвестиційної стратегії підприємства має бути забезпечене управління ресурсами на всіх етапах виробництва.

Управління фінансовими ресурсами підприємства передбачає: чіткий розподіл грошових коштів між інноваційними проектами що мають здійснюватися в рамках реалізації обраної інноваційно-інвестиційної стратегії, пошук внутрішніх і зовнішніх джерел для поповнення фінансових ресурсів підприємства та оптимізацію їх структури тощо. Ефективне управління за цим напрямком дасть змогу підприємству уникнути цілковитої фінансової залежності від своїх кредиторів та унеможливити провал процесу реалізації стратегії через відсутність необхідної суми коштів у конкретний момент часу.

Управління матеріальними ресурсами для виготовлення інноваційної продукції передбачає: пошук резервних постачальників виробничих запасів; чіткий і ретельний контроль якості поставок і вчасності їх надходження від постачальників; раціональний розподіл сировини та матеріалів між видами виробництв; доведення доцільності виготовлення певних матеріалів і комплектуючих власними силами тощо.

Управління нематеріальними активами має насамперед стосуватися: придбання прав на виробництво необхідних підприємству видів інноваційної продукції; ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності підприємства, вчасного припинення використання певних нематеріальних активів.

Управління персоналом має, зокрема, стосуватися: мотивації працівників підприємства, чіткого дотримання прав та обов’язків працівників, здійснення соціально-культурних заходів для відпочинку працівників, формування з працівників колективу і сприяння участі працівників в семінарах, конференціях.

Управління науково-дослідними та дослідно-конструкторськими роботами на підприємстві має, зокрема, стосуватись: оптимізації цих робіт, організації тестування інноваційних розробок тощо [1].

Для реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії важливе значення мають джерела фінансування, а саме зовнішні та внутрішні.

Залучення зовнішніх джерел (інвестицій та кредитів) досить проблемне, оскільки в умовах падіння обсягів промислового виробництва, що продовжується в більшості галузей господарства України, більшість підприємств або є боржниками, або працюють нестабільно.

Внутрішні джерела фінансування інноваційно-інвестиційної діяльності визначаються обсягом прибутку і дають стимул для розширення зовнішніх.

Таким чином в сучасних умовах розвитку економіки етапність реалізації стратегії інноваційного та інвестиційного розвитку повинна мати такий вигляд:

- 1-ий етап повинен передбачати активізацію управлінських та організаційних інновацій, завдання яких полягає в підготовці підприємства до більш активної інноваційної діяльності та створення ефективної системи та структури управління, які є умовою підвищення інвестиційної привабливості підприємства;

- 2-ий етап повинен передбачати розробку та впровадження у виробництво нових видів продукції силами самого підприємства;

- 3-ій етап повинен передбачати технологічне переозброєння підприємства за рахунок власних чи залучених інвестиційних джерел.

Отже, для розвитку інноваційно-інвестиційної стратегії необхідно розпочати інвестування та модернізацію тих підприємств та галузей, що існують за рахунок державної підтримки і діяльність яких визнана економічно неефективною та такою, що не відповідає цілям здійснюваного структурно-технологічного маневру, а також розпочати підтримку залучення вітчизняних підприємств у глобальні відтворювальні контури нового технологічного складу.

Список використаної літератури:

1. Даниленко А.А. Тенденції і перспективи прямого іноземного інвестування у промисловість України // Фінанси України. – 2001. - № 9 – С. 46.

2. Жуков В.Р. Основные принципы формирования инновационно-инвестиционной политики предприятия // Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми управління». – К.: Політехніка, 2001. – С. 357-358.

3. Матвієнко П.В.: Покращення інвестиційного клімату – пріоритетне

завдання державного управління // Економіка та держава – 2006. - №11. - С.57.