Економіка / 5. Управління трудовими ресурсами

Сафонова Ю.П.

Науковий керівник Мороз О.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Зайнятість населення в умовах фінансової кризи

Останні місяці політичного, соціального й економічного життя в Україні сповнені думками про світову фінансову кризу, зокрема – про кризу в нашій державі. На жаль, остерігаючись погіршення показників дохідності виробництва, роботодавці оголошують, що на виробництвах можливе скорочення, а рівень зарплат протягом найближчого часу в найкращому випадку залишиться тим самим. Якщо відкинути емоційну складову й спробувати реально оцінити процеси, які зараз відбуваються у світі, то ознаки фінансової кризи справді є. Проте, за словами аналітиків, таке явище цілком закономірне. Тому треба підготуватися до можливих змін в економіці й подбати про нормативно-правове забезпечення для працюючих і безробітних громадян. Необхідність визначення категорій працюючих громадян, їхніх гарантій, прав і обов’язків, допоможе уникнути важкої кризи у сфері зайнятості населення.

Ураховуючи вищевказане, знову став актуальним законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення». Свого часу цей проект Закону був поданий КМУ до парламенту 5-го скликання, пройшов усі необхідні процедури розгляду, погодження й голосування, що передбачає Регламент ВР України, і вже 7 червня 2006 р. був прийнятий в цілому й направлений на підпис Президенту України. Однак Закон було повернуто без розгляду. Парламент, вбачаючи нагальну суспільну необхідність, повторно вніс законопроект на розгляд до ВР України. Новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» був розроблений на виконання ст. 2 Указу Президента України від 11 липня 2005 р. № 1073 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» й відповідно до пункту 1 заходів Програми зайнятості населення на 2005 р., затвердженої постановою КМУ від 12 серпня 2005 р. № 744. Розробка й прийняття цього законопроекту обумовлені необхідністю удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими нормами. Необхідність викликана й тим, що у діючому ЗУ «Про зайнятість населення», прийнятому ВР України у 1991 р., зафіксовано стратегію зайнятості, яка відповідала періоду становлення ринкових відносин і була спрямована на соціальну підтримку зареєстрованих безробітних, що було особливо актуальним у період кризового стану економіки. Проект Закону встановлює перелік категорій зайнятого населення, який відповідає ринковим умовам функціонування економіки України. Категорії зайнятого населення приведено у відповідність з нормами чинного законодавства України, зокрема ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Досить новаторським, але цілком виправданим є ведення такої категорії громадян, як «частково безробітні» – в умовах сьогоднішнього ринку праці досить розповсюджене явище. Тому недопустимим є визначення в законопроекті лише самого терміну. Час потребує детального визначення конкретних законодавчих пропозицій, на що частково безробітні можуть розраховувати, поки не зможуть відновити свої показники праці.

Введення до проекту Закону статей «Професійна орієнтація населення» і «Професійна освіта населення» обумовлено важливістю професійної орієнтації й професійної освіти громадян. Не секрет, що зараз досить складно знайти кваліфікованого робітника і не є проблемою пошук кваліфікованого юриста чи економіста. Мода на певні професії призводить до перенасичення ринку праці, до надмірної конкуренції й до погіршення умов співпраці. До проекту Закону введено статтю «Створення робочих місць», яка законодавчо визначає державну політику й сприяє задоволенню інтересів найманих працівників, роботодавців, держави.

Введення до проекту Закону статті, яка визначає порядок діяльності недержавних підприємств, установ і організацій, що надають послуги на ринку праці, їх права, обов’язки й відповідальність, забезпечує системний підхід при формуванні законодавчої бази у сфері зайнятості. При цьому за держслужбою зайнятості закріплюються функції реалізації державних гарантій зайнятості населення і його соціального захисту на випадок безробіття. Але слід зауважити, що детальнішого врегулювання потребує визначення статусу на ринку праці так званих посередників. Закон досить розмито описує цих суб’єктів господарської діяльності, визначаючи як основну їхню рису надання послуг у сфері працевлаштування. Можливо, було б доречним визначення саме ДСЗ України та її структурних підрозділів основними посередниками у сфері працевлаштування. Крім цього, варто було б доопрацювати перелік обов’язків цих державних органів при наданні таких послуг. Також більше уваги слід приділити регулюванню діяльності недержавних організацій, регламентації порядку їх створення й надання послуг у пошуках роботи, відповідальності за належне забезпечення прав осіб, які до них звертаються. Було б раціонально усунути таку прогалину, як невизначеність правового статусу ДСЗ України, оскільки з тексту законопроекту не зрозуміло, до якого рівня державних органів її віднесено.

Методологічною основою соціального захисту громадян на випадок безробіття є рекомендації Міжнародної організації праці та ЄС. У статті про порядок і умови визнання громадян, які шукають роботу, безробітними враховані міжнародні критерії визначення громадян безробітними, понятійний апарат приведений у відповідність з міжнародними нормами. У статті «Підходяща робота» враховано критерії визначення підходящої роботи для різних категорій безробітних. Критерієм непідходящої роботи можуть стати поважні особисті чи сімейні обставини, як це вказано в Модельному законі СНД.

Оскільки прийняття законопроекту і його реалізація сприятиме державному регулюванню у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, хочеться, щоб усі ці плани не залишилися на папері. За прогнозами авторів законопроекту, забезпечення роботи ДСЗ України щорічно потребуватиме досить значних видатків із Держбюджету України (за розрахунками, видатки становитимуть близько 1,8 млн грн.). Варто було б окремо доопрацювати фінансово-економічну складову законопроекту відповідно до норм Бюджетного кодексу України й передбачити реальні витрати на фінансування сфери працевлаштування, щоб закон не був відкладений взагалі через необґрунтоване фінансування.

Література:

1. Бондаренко М. Зайнятість населення в умовах фінансової кризи // Правовий тиждень 2008, №45(118).

2. Стефанін В. Система управління якістю праці на підприємствах// Україна: аспекти праці, 2007, №4.