Історія/Історія держави та права України

 

Ільницький В.О,

Національна Юридична Академія імені Ярослава Мудрого,Україна

Кримінальне право за «Руською Правдою»

 

      "Руська правда" не знала достатньо чіткого визна­чення злочину. Воно мало два значення,"обіду", тоб­то нанесення матеріальної, фізичної чи моральної шкоди,та за  церковним законодавст­вом  — "гріх".

"Руська правда" визнавала наступні види злочинів:

-   злочини проти життя. Найтяжчим серед них вважалося вбивство. На­
вмисне вбивство називалося "душогубством". За здійснення вбивства в розбої
передбачалося найсуворіше покарання — потік і пограбування.

-   нанесення тілесних пошкоджень. За "Короткою правдою" злочином
вважалося позбавлення особи життєво важливих органів, насамперед ноги, руки,
ока, носа. Значний штраф у розмірі 20 гривень пояснювався тим, що
потерпіла особа обмежувалася у правоздатності. Вона потрапляла під опіку цер­кви, де її спостигала так звана громадянська смерть;

-   злочини проти здоров'я. До них відносилися нанесення ран та ушко­джень, побої. За їх здійснення передбачався штраф у розмірі три гривні;

-   злочини проти честі. Йдеться про образу не словом, а фізичною дією.
Цей вид злочину перекликається зі змістом злочину проти здоров'я, однак відпо­відальність передбачалася значно суворіша. Так, за удар невийнятим із піхов ме­чем, передбачалися санкції вчетверо суворіші, ніж за тяжку рану. Такі ж стяг­нення очікували того, хто вдарить іншого батогом, долонею чи зворотньою сто­роною меча або посягне на символ чоловічої гідності — бороду та вуса;

- майнові злочини. Право не розрізняло пограбування від розбійного напа­ду чи від крадіжки. Без сумніву, ці кримінально-правові категорії містяться в од­ному терміні— "татьба". Тяжкість татьби залежить насамперед від цінності
вкраденого. Найбільший штраф у розмірі 12 гривень накладався на осіб, що вчи­нили викрадення холопа чи бобра. Як бачимо, раб ставився на один щабель із
твариною.

На визначення тяжкості покарання впливало і місце вчинення крадіжки. Суво­ріші наслідки наступали для злодія, що реалізував свій злочинний намір шляхом викрадення майна чи тварин із закритого приміщення — хліва, будинку тощо;

-   знищення чужого майна. "Руська правда" розрізняє підпал рухомих і неру­хомих речей. В першому випадку передбачався штраф у 3 гривні, а в іншому —
підпал будинку і присадибних будівель карався "потоком і пограбуванням";

-   злочини проти шлюбу та моралі. Виникають після прийняття християн­ства, містяться в церковних уставах. До цієї категорії злочинів належали:

-   злочини, що підлягали церковному суду та грошовому штрафу на ко­ристь церковної влади. А саме:шлюб між родичами; двоєженство як чоловіка,
так і жінки; розлучення, не освячене єпископом, тощо;

-   злочини, що підлягали суду князя чи спільному суду князя і церкви. А
саме: викрадення нареченої, зґвалтування, підпал церковних будівель тощо. В
цьому разі штраф ділився між церквою і світською (державною) владами;

-   злочини проти держави. У "Руській правді" не згадуються, проте відо­
бражені в інших історичних та правових пам'ятках даної епохи.

Система покарань.

"Руська правда" не знала смертної кари, хоча, як зазна­чалося, джерела повідомляли про її застосування. Ймовірно, страти людей, які виступали проти князя, були настільки звичайною справою, що законодавець не вважав за потрібне навіть згадувати про неї. Відтак у Київській Русі були відомі такі види покарань:

- кровна помста. "Коротка правда" визнавала можливість кровної помсти.
Проте в разі відсутності месників чи небажанні родичів потерпілого мстити
встановлювалася ірошова компенсація. Помста мала застосовуватися тільки при
двох видах злочину: вбивстві та нанесенні тяжких ран і сильних побоїв. Рішення
про її здійснення приймалося судом. В другій половині XI ст. Ярославичі відмінили систему кровної помсти в інтересах привілейованих верств суспільства;

-   потік і пограбування — найбільш суворе покарання, що передбачало ви­
гнання злочинця з общини, перетворення членів його родини на рабів і конфіс­
кації належного йому майна. Застосовувався за три види злочину: вбивство в
розбої, підпал будинку і присадибних будівель, повторне конокрадство;

-   віра — грошове стягнення за вбивство у розмірі 40 гривень. Відомі і по­
двійна віра (80 гривень), коли з'являється право-привілей; напіввіра (20) гри­
вень за вбивство чи нанесення каліцтва жінці; дика віра— складчина членів
общини. Вона виплачувалася у двох випадках — при ненавмисному вбивстві під
час сварки чи на бенкеті та в разі відмови общини видати злочинця чи здійсню­
вати заходи з його розшуку. Хто не міг виплатити стягнення, що йшли до князів­
ської скарбниці, ставав рабом.

Інші штрафи за вбивство представників нижчих верств суспільства колива­лися у розмірі від 5 до 12 гривень;

-   продаж — штраф, що йшов до скарбниці князя у трьох розмірах, залежно
від виду злочину: а) тяжкі злочини —■ 12 гривень; б) інші злочини — 3 гривні; в)
малозначні — 60 кун;

-   урок — грошова компенсація, яку отримували потерпілі від злочинів. Роз­
міри визначалися судом;

-   оловщина — грошове стягнення на користь сім'ї чи родичів убитого. На
думку вчених, розмір головщини відповідав розміру віри.

-  договір обміну — один із найдавніших видів договорів. Згадки в історич­
них і правових пам'ятках відсутні, однак немає жодних сумнівів в його існуванні;

-  договір купівлі-продажу. Найчастіше згадується купівля чи продаж холо­
пів. Як правило, угода здійснювалася при свідках чи митнику (чиновнику). Особ­
ливі умови стосувалися купівлі-продажу коня. Ця торгова операція повинна була
проводитися при свідках і митнику одночасно. Про перебування землі в обороті
свідчать знайдені дослідниками купчі. У цих письмових документах вказувалися
покупець і продавець, ціна, а також описувалися межі земельної ділянки;

-  договір поклажі — це передача власних речей комусь на зберігання. На
Русі не був широко розповсюдженим. Укладався без свідків, проте, якщо особа
вказувала, що передала на зберігання майна більше, ніж отримала, то хранитель
міг очиститися від підозри присягою;

-  договір позики — кредитні операції з грішми, продуктами, речами. Як
правило, укладався в присутності свідків. Виняток становила позика на суму до
З гривень. В цьому разі достатньою підставою для стягнення боргу з особи, що
його не повертала, була присяга кредитора;

-договір особистого найму. Укладався в присутності свідків. Міг привести до холопства, якщо наймит утікав від свого господаря.

При укладенні договорів часто використовувалися символічні дії — так зва­ний могорич, зв'язування рук. Використовувалося рукобиття, звідси вислів "уда­рити по руках."

 

Литература: