Медицина / 9. Гігієна і епідеміологія

Дейнека С.Є., Тураш М.М., Тарасенко Г.П., Бліндер О.О., Кушнір С.В.

ДП НДІ медико-екологічних проблем МОЗ України,

Буковинський державний медичний університет

Стан нормативно-правового супроводу

санітарно-епідеміологічної експертизи в Україні

Розвиток України як держави з ринковою економікою, вступ України до Світової організації торгівлі, сприятливе географічне розташування та розширення торговельного простору зумовили інтенсифікацію обсягів міжнародних перевезень різноманітної продукції, що може призвести до зростання надходження на територію держави потенційно небезпечних для здоров'я людини харчових продуктів, товарів повсякденного вжитку, у першу чергу, дитячого асортименту, відходів. Усе це потребує призначення та проведення державної експертизи [1]. При цьому стратегічні напрями здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду сконцентровані на заходах для забезпечення гарантованого рівня санітарного та епідемічного благополуччя населення, зменшення ризику виникнення інфекційних і неінфекційних захворювань і реалізуються саме шляхом проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи [1].

Відносини у сфері здійснення державної експертизи серед держав-учасниць СНД регламентуються "Модельным законом о государственной экспертизе", прийнятим на двадцятому пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї (Постанова № 20-7 від 07.11.2002 р.). Зокрема, правовою основою для окремих видів державної експертизи (науково-технічної, медичної, будівельної та інших) у кожній з держав-учасниць СНД має бути модельний закон і спеціальний закон за видами експертизи та нормативні акти. Однак, слід підкреслити, що в Україні закон "Про державну санітарно-епідеміологічну експертизу", який розроблявся протягом останніх 10 років, до цього часу, на жаль, не прийнятий [2]. Як наслідок - не розроблені і підзаконні акти, зокрема Положення про експертні організації, експерта. Не визначені й критерії для експертних організацій щодо рівня їх акредитації, компетентності, об'єктивності і незалежності.

Чинною правовою основою для здійснення державної санітарно-епідеміологічної експертизи в Україні є: закони України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 10, 11, 12), "Про безпечність та якість харчових продуктів" (ст.18), "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 52-55), "Про охорону атмосферного повітря" (ст. 24, 25), "Про відходи" (ст. 24), "Про планування і забудову території" (ст. 24), Земельний кодекс (ст.123), Водний кодекс (ст. 93, 106) та інші. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи" (від 17.06.1998 р. №1308) санітарно-епідеміологічна експертиза є складовою частиною Укрінвестекспертизи.

Однак, основним документом, який регулює відносини у цій сфері і визначає тимчасовий порядок проведення експертизи, є наказ МОЗ України "Про затвердження Тимчасового порядку проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи" зі змінами, внесеними у 2006 році [3]. Цим наказом визначено норму про обов'язковість виконання висновків державної експертизи власниками об'єктів експертизи, а також висвітлено елементи міжнародного врегулювання щодо визнання висновків експертизи іншими країнами, що не відповідає рівню цього документа. Такі норми мають регламентуватися щонайменше спеціальним законом, розробка якого є надзвичайно актуальною.

Слід зазначити також, що нормативна база, яка використовується при виконанні досліджень на потребу санітарно-епідеміологічної експертизи, вимагає удосконалення і не завжди відповідає вимогам та рекомендаціям міжнародних організацій [1]. Наприклад, на даний час проведення санітарно-епідеміологічної експертизи харчових продуктів викликає доволі великі труднощі у зв'язку з недостатньою нормативною базою, яка не враховує вимоги до харчових продуктів європейського та міжнародного законодавства. Тому для вдосконалення системи проведення експертизи харчових продуктів, а також експертизи в особливо важливих випадках, необхідно, перш за все, терміново поновити та привести до вимог СОТ нормативно-правове забезпечення [1].

Отриманий досвід свідчить також і про недостатню нормативну базу санітарного законодавства для якісного здійснення експертних досліджень. Так, очевидною є потреба в розробці нормативних актів стосовно процедури відбору зразків різних видів продукції, їхньої ідентифікації та умов зберігання [4].

Існуюча нормативна база в частині здійснення державної санітарно-епідеміологічної експертизи є надзвичайно складною і багатогранною, оскільки кожний об'єкт потребує оцінки за критеріями, які встановлені в України [2]. У випадках, коли відсутні відповідні санітарні норми, експертиза полягає в обґрунтуванні вимог щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини. Вимоги сьогодення диктують власникам об'єктів експертизи запровадження нових економних технологій, сучасного обладнання, застосування ефективних природоохоронних заходів. Справедливо постає питання про перегляд наукових підходів до проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, вдосконалення існуючої нормативної бази та розробку нових нормативних документів, насамперед Закону України "Про санітарно-епідеміологічну експертизу". При прийнятті зазначеного Закону будуть вирішені окреслені проблеми та консолідовані зусилля всіх виконавців експертизи. Механізм проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи буде досконалішим, а сама експертиза - всебічною, повною, об'єктивною та незалежною [2].

ЛІТЕРАТУРА

1. Полька Н. Державна санепідекспертиза сьогодні поза законом? // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 14-17

2. Пономаренко А.М., Корнієнко М.М., Махнюк В.М. Проект закону України "Про санітарно-епідеміологічну експертизу": реалії та актуальність розробки // Environment & Health. – 2009. - № 4. – С. 76-78.

3. Наказ МОЗ України "Про затвердження Тимчасового порядку проведення держ. сан.-епідемічної експертизи" від 09.10.2000 р. № 247 зі змінами, внесеними наказом МОЗ України № 120 від 14.03.2006 р.

4. Чернюк В. Випробування - найоб'єктивніший критерій щодо безпеки продукції // СЕС. Профілактична медицина. – 2009. - № 2-3. – С. 18-21