Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

 

Правдивець М.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

 

Сучасні   тенденції світового розвитку та їх вплив на зміни в системі освіти України

Сьогодні перед вищою освітою стають завдання з підготовки спеціа­лістів до гідного виконання своєї місії у світі, що змінюється, і задоволення потреб суспільства XXI ст., в якому провідну роль будуть відігра­вати знання, інформація і виховання.

Сучасні тенденції світового розвитку викликають суттєві зміни в сис­темі освіти:

·                        прискорення темпів розвитку суспільства зумовлює підготовку лю­дей до життя у світі, що швидко змінюється;

·                        перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства означає розширення масштабів міжкультурної взаємодії, у зв'язку з чим особливу актуальність набувають фактори комунікабельності й толерантності;

·                        демократизація суспільства, розширення можливостей політичного й соціального вибору викликає необхідність підвищення рівня готовно­сті громадян до такого вибору;

·                        розвиток економіки, зростання конкуренції, зменшення сфери некваліфікованої та малокваліфікованої праці, глибокі структурні зміни в галузі зайнятості постійно зумовлюють необхідність у підвищенні про­фесійної кваліфікації та перепідготовці робітників, у зростанні їх про­фесійної мобільності;

·                        зростання значення людського капіталу зумовлює інтенсивний, випереджувальний розвиток освіти населення.

Нові цивілізаційні виклики закономірно призводять до "освітнього буму", до хвилі глибоких освітніх реформ.

У цьому контексті все більшої актуальності набуває питання якісної професійної підготовки вчителів трудового навчання, тому що праця є основою існування людського суспільства й основним видом діяльності людини, за допомогою якого вона, власне, і задовольняє свої важливі життєві потреби. Сучасне суспільство всіляко зацікавлене в якісній під­готовці підростаючого покоління до продуктивної праці. Більше того, можна також стверджувати, що вся система навчання й виховання спря­мована в основному на підготовку учнівської молоді до праці. Цій меті (хоча, звичайно не лише їй) слугує шкільне трудове навчання.

І вчителеві праці належить провідна роль, оскільки це особистість, котра за змістом професійної діяльності повинна володіти сукупністю якостей, які доступні не багатьом: він повинен уміти проектувати навчаль­ний процес, поєднувати різні підходи до технології навчання, викорис­товувати інноваційні системи навчання, здійснювати педагогічну рефлексію, тобто вирішувати творчі, проблемні завдання професійної педа­гогічної діяльності.

Важливим компонентом нової освітньої парадигми є концепція фун­даментальності, що трактує фундаментальність як категорію якості освіти й освіченості особистості.

Відповідно до запропонованої концепції, педагогічна підготовка вчи­телів технології може вважатися фундаментальною, якщо вона являє со­бою процес нелінійної взаємодії людини з інтелектуальним середови­щем, при якому особистість сприймає його для збагачення власного вну­трішнього світу й завдяки цьому готова до примноження потенціалу са­мого середовища. Завдання фундаментальності освіти полягає у забезпе­ченні оптимальних умов для виховання гнучкого та багатогранного нау­кового мислення, різних засобів сприйняття дійсності, створення внутріш­ньої потреби в саморозвитку й самоосвіті протягом усього життя.

Фундаментальність освіти – каталізатор творчої свободи, що ґрунтується на розумінні та сприйнятті сукупності досвіду людського пізнання, на надбанні внутрішньої впевненості особистості у своїх можливостях, використанні та індивідуальному трансформуванні цього досвіду, ство­ренні умов для стимулювання та реалізації творчого начала особистості.

Фундаментальні знання - це стрижневі, системотворчі, методологіч­но значущі уявлення, що йдуть до витоків усвідомлення, до первинних сутностей.

З урахуванням цього сучасний учитель технології повинен ефективно діяти, реагувати на нові соціальні очікування, бути мобільним, спромож­ним до творчого росту та професійного самовдосконалення, до сприй­няття та творення інновацій і тим самим до поновлення своїх знань, збагачення педагогічної теорії та практики. Постає важливе питання: як зацікавити студента, зародити в ньому прагнення активно сприймати та засвоювати "знання-відомості", пере­творюючи їх на "знання-навички"? Це повинен робити весь колектив інституту та лідер-лектор.

У цьому зв'язку було б вірно та корисно прийняти низку заходів, що полегшують роботу лектора:

-   створити умови, щоб перед лекцією лектор не був навантажений іншими видами навчальної, наукової та суспільної роботи, а міг макси­мально зосередитися та налаштуватися на неї;

-   переглянути погляди на оцінку лекційного навантаження стосовно інших видів навчального навантаження, враховуючи при цьому хоча б частину часу, сил, фізичних та інтелектуальних ресурсів, витрачених лектором на наукову, педагогічну та психологічну підготовки.