Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Правдивець М.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Дидактичні особливості підготовки вчителя трудового навчання на сучасному етапі розвитку України

Наука про освіту активно працює на творення нової освітянської парадигми, що забезпечувала б органічне входження людини в світ наукових знань XXI століття та творила активного суб'єкта пізнавальної діяльності як реальність культури. Особливої актуальності проблема набуває для України, адже від рівня освіти її громадян великою мірою залежить, в якому статусі вона увійде в цивілізацію XXI століття. Буде вона державою напівколоніального типу, із зруйнованою економікою і культурою, чи державою, що має перспективи розвитку завдяки здобуткам науки і техніки.

Потреба концептуальної розробки освітянської парадигми простежується нині, принаймні за двома основними напрямам. По-перше, в плані творення гуманістично визначеного образу освіти з огляду її цінності для формування духовних структур особистості. По-друге, з огляду здатності знань спонукати особистість на діяльність, узгоджену з образом істини з метою удосконалення життя. Йдеться про становлення суб'єкта, здатного адекватно сприймати дійсність та опредметнювати знання й уміння в діяльності. Зрештою, це проблема, що виходить за межі суто педагогічні, набуваючи філософсько-світоглядного спрямування.

Розробка стратегій освіти передбачає перегляд та критичне осмислення наявних традицій освітянства з метою оптимізації процесу навчання для швидкого й ефективного розв’язання конкретних пізнавальних завдань і одночасно себе особистості, за образом культури. Отже, проблема творення розумності життя пов'язана з гуманізацією освітянської організації духовного світу особистості. Це ідеал, до якого необхідно прагнути. Філософське осмислення проблеми освіти як абстракції неминуче випливає з реального історичного контексту, з аналізу практики різних країн. Для України цей аспект набуває особливого значення, адже від рівня активної обізнаності громадян у дослідженнях сучасної науки та технології, від їхнього свідомого та цілеспрямованого включення до процесу творення нового суспільства й триватиме наш рух до мети.

Друга половина XX століття ввійшла в історію як період нечуваного розвитку та якісних перетворень у сфері вищої освіти, яку слід розглядати як один із основних елементів функціонально незалежної системи. Вища освіта - це широко розвинена мережа вищих навчальних закладів, основними завданнями і функціями яких є організація навчального процесу і підготовка кадрів, викладацька діяльність, проведення науково-дослідної роботи (незалежно від відмінностей між вищими навчальними закладами), а також надання послуг суспільству.

Ці зміни слід розглядати як свідчення того, що на сучасному етапі жодна країна без підготовки спеціалістів належного рівня і без науково-дослідницької роботи в сфері вищої освіти не може забезпечити рівень прогресу, який відповідає потребам і сподіванням суспільства, де економічний розвиток здійснюється з урахуванням необхідності збереження навколишнього середовища і супроводжується діяльністю з формування „культури світу” на основі принципів демократії, терпимості і взаємної поваги, тобто забезпечується стабільний розвиток людства.

Виходячи з цих загальних положень, діяльність у галузі вищої освіти повинна бути більш адекватною і чітко вловлювати вимоги часу, коли можливості пов'язані з новими завданнями і глибокими потрясіннями. Є очевидним, що, як і стосовно інших ступенів і форм освіти, в сфері вищої необхідно переглянути питання її інституційної та організаційної структури, фінансування й управління, взявши до уваги зв'язки вищої школи з суспільством і, зокрема, з економічним сектором. Перед вищою освітою стоїть завдання виробити за участю всіх відповідних партнерів комплексний підхід щодо цілей і завдання, які стоять перед нею (вищою освітою), а також її функціонуванням. Кінцевою метою в цьому процесі реформи і розвитку вищої освіти ЮНЕСКО вважає „оновлення в цілому і формування заново погляду на викладацьку і дослідницьку діяльність у вищих навчальних закладах, що знайшло втілення в концепції "університету перспективної орієнтації", яка розроблена з урахуванням місцевих умов і повністю відображає ідею універсального пошуку істини і поглиблення знань.

В результаті все це повинно привести до появи нового „академічного акту, який піднімає статус вищої школи у всіх державах-членах в інтересах задоволення нинішніх і майбутніх потреб стабільного людського розвитку". Система освіти в Україні сьогодні - це справжній парадокс. З одного боку, вона має незаперечні досягнення: базова освіта доступна для всіх дітей, працездатне населення грамотне, чоловіча і жіноча стать приблизно однаково представлені у ВНЗ, середній рівень знань, зокрема у природничих науках і в математиці, інколи набагато вищий, ніж у деяких розвинених країнах. З іншого боку, всі ці досягнення були зумовлені виконанням вимог централізованої планової економіки і не відповідають потребам і попиту сьогодення. „Сучасна проблема полягає у необхідності трансформації ефективної у минулому системи для задоволення потреб непланової економіки та відкритого суспільства ”.