Голубнича Л.О. (канд. пед. н., доцент кафедри іноземних мов №1),

Мороз Т.Ю. (канд. філ. н., викладач кафедри іноземних мов №1)

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

Психолого-педагогічні основи активізації самостійної роботи студентів

В умовах докорінних змін, що відбуваються в системі освіти та суспільства, різко зростає роль і значення самостійної роботи студентів ВНЗ. Сьогодні необхідні висококваліфіковані спеціалісти, що володіють не тільки базовими знаннями, а й вміннями критично мислити, орієнтуватися у інформаційному просторі, відповідати міжнародним стандартам. Найбільш суттєвою рисою сучасного підходу до вирішення актуальних проблем підвищення якості вищої освіти є підготовка особистості до проблемно-пошукової діяльності, в результаті якої формується професійна мобільність, необхідність самовдосконалюватися, набувати нові знання, підвищувати професіоналізм та конкурентоспроможність на ринку праці. Отже, викладач повинен формувати у студентів навички систематичного поповнення своїх знань та вмінь для розв’язань проблем професійної спрямованості. Самостійна робота сприяє розвитку творчих здібностей, формує у студентів інтерес до пізнавальної діяльності, є одним з могутніх резервів удосконалення системи вищої освіти. Тому частка самостійної роботи в навчальному процесі останнім часом збільшується.

Проблема самостійної роботи вивчалася в різних аспектах багатьма дослідниками в галузі педагогіки та психології. Тому на сьогодні існує значний корпус праць, де сконцентрована увага на питаннях самостійної роботи та самоосвіти: С.І. Архангельського, В.П. Беспалько, В.К. Буряка, Є.В. Заіки, Б.П. Єсипова, В.В. Репкіна, Г.В. Репкіної, П.І. Підкасистого [1; 2; 3; 5; 4]. У межах висвітлення цієї проблематики дослідники притримувалися різних підходів.

Самостійна робота, як і будь-яка інша форма навчально-пізнавальної активності студента, - це діяльність особистості. Отже, ми маємо справу з психологічною категорією, тому правила та закони організації самостійної роботи перш за все психологічні.

Мета статті – проаналізувати структурні компоненти самостійної роботи як психологічної категорії.

Самостійна робота (за визначенням П.І. Підкасистого) – це різноманіття типів навчальних, виробничих та дослідницьких завдань, що виконуються під керівництвом викладача, з метою засвоєння різних знань, набуття навичок та вмінь, досвіду творчої діяльності та вироблення системи поведінки [4: 38]. Це визначення характеризує організаційну та змістовну сторону самостійної роботи, проте в сучасній психології немає точного визначення цього поняття. Складність полягає в тому, що важко виділити, які з ознак є суттєвими. Є.В. Заіка приводить наступні міркування з приводу виділення характерних рис самостійної роботи: « Самостійна – значить, поза аудиторна? Тоді робота в аудиторії – несамостійна. Чи самостійна, значить, та, що здійснюється індивідуально? Тоді робота в колективі – несамостійна. Можливо, це робота позапрограмна? Тоді чи вписується вона взагалі в навчальний процес? Чи може це робота без викладача? Тоді яке відношення до її організації можуть мати викладачі?» [3: 14].

В. К. Буряк виділяє декілька характерних ознак самостійної роботи:

1) це вид діяльності, яка виконується без безпосередньої участі викладача;

2) в процесі самостійної роботи виявляються такі якості особистості, як самостійність, активність, Що дозволяють формувати такі нові якості особистості, як само організованість та самоконтроль;

3) самостійна робота зумовлена цілеспрямованістю, яка в свою чергу, залежить від мотивації діяльності учня [2: 13].

Оскільки, самостійна робота є однією з форм навчально-пізнавальної діяльності, то вона має чітку структуру. Основні структурні блоки самостійної роботи: мотив, мета, зовнішні умови та способи.

Мотив є джерелом діяльності і виконує функції спонукання, змістовності. Конкретними мотивами студентів можуть бути: цікавість, бажання отримувати стипендію, страх відрахування. Результати соціологічних та психологічних досліджень показують, що пізнавальний (інтерес до знань) та професійний (бажання оволодіти майбутньою професією) мотиви поки не виступають ведучими мотивами самостійної роботи студентів.

Часто реально діючими виявляються зовсім інші мотиви, які не пов’язані зі змістом матеріалу (престиж кар’єри, прагнення уникнути наслідків за невиконання завдання і т. ін.). Такі мотиви не можуть виступати мотиваційною основою повноцінної самостійної роботи студента.

Формування пізнавальних і професійних мотивів – задача виключно складна і її розв’язання можливе лише в ході суттєвої перебудови всього навчально-виховного процесу в вузі.

«Мотив зазвичай реалізується шляхом досягнення деякої мети», - відмічає Заіка Є.В. [3: 16]

Мета - це уявлення про конкретний результат, який повинен бути отриманий. Який же зміст мети є оптимальним для самостійної роботи студентів? Щоб відповісти на це запитання, слід чітко розмежувати мету викладача в організації самостійної роботи студентів і мету студентів у її виконанні.

Мета викладача не повинна обмежуватися тим, щоб студент отримав деяку окрему інформацію з курсу. Вона більш широка: формування і розвиток пізнавальних і професійних мотивів, засвоєння способів вирішення проблем і навичок професійного мислення, прививання смаку до інтелектуальної роботи; вона орієнтована на віддалені результати. А розв’язання студентом конкретної проблеми або вивчення конкретного матеріалу лише засіб для досягнення більш широкої мети, але не самомета. Інакше весь навчальний процес стає формальним: самостійне вивчення розділу не співвіднесене з більш широкою метою викладача, втрачає зміст і для студента і для викладача, перетворюється в беззмістовне отримання формального показника (відповів - не відповів, законспектував - не законспектував).

Мета студента (особливо на початковому етапі розвитку самостійної роботи) повинна передбачати конкретний осяжний і порівняно близький за часом результат - наприклад, вирішення конкретної проблеми.

Такий розбіг мети (у викладача – загальна і віддалена, а у студента – конкретна і близька) об’єктивно необхідний для успішної самостійної роботи.

Конкретною метою самостійної роботи студентів може бути: запам’ятовування тексту для переказу, засвоєння логіки роздумів автора, запам’ятовування лише певних даних із тексту. Сила мети визначається силою зв’язку з мотивом:чим тісніше цей зв'язок, тим ймовірніше досягнення мети. Мета реалізується в процесі здійснення способів діяльності.

Способи – це конкретні прийоми та операції, за допомогою яких досягається мета. Прикладами способів самостійної роботи студентів можуть бути: бігле читання тексту з визначенням головної думки, трикратне повторення матеріалу, колективна критика певної теорії в групі студентів, складання схеми тексту і т. ін..

Важливу роль грають також зовнішні умови, тобто сукупність різних факторів, які сприяють або перешкоджають діяльності.

Між назвами структурних компонентів діяльності існують різні зв’язки. Так, актуалізація певного мотиву приводить до постановки конкретної мети, що тягне за собою використання відповідних способів.

Разом з тим, нерідко бувають і інші співвідношення. Так, постановка конкретної мети може привести до актуалізації мотивів, а оволодіння яким-небудь новим способом – до постановки нової мети, що досягається цим способом.

Зовнішні умови діяльності також двобічно пов’язані з усіма розглянутими компонентами. Наприклад, формування мотивів самостійної роботи студента залежить від таких зовнішніх умов, як широкий соціальний контекст (наявність можливості в майбутньому повноцінно реалізувати себе як спеціаліста) чи вузький соціальний контекст (ступінь вимогливості викладача, активність деканату у застосуванні різних санкцій, наявність чи відсутність «культу» творчості).

Самостійна робота, як вид діяльності, може здійснюватися лише при наявності всіх розглянутих компонентів. Слід особливо підкреслити: організовуючи самостійну роботу студентів, треба не просто враховувати всі ці компоненти, а досить чітко задавати кожен із них, забезпечуючи багатство його змісту та максимально можливий рівень розвитку.

Організовуючи самостійну роботу, викладач повинен замислюватися про її мотиви. Проста вимога самостійної роботи (навіть у супроводі слів про те, наскільки це важливо і потрібно) – це ще не мотив для студента. А ось погроза застосувати санкції у разі невиконання – це вже хоч якийсь, але мотив. Але ми не впевнені, що цей мотив є найкращим, хоча він дійсно надає зміст діяльності студента.

Постановка мети теж викликає деякі проблеми. Слова викладача: «А ось це прочитайте – і вивчіть самі» - це зовсім не мета для студента. Адже при цьому лишається незрозумілим, що конкретно повинно бути досягнуто.

Стосовно способів самостійної роботи, то ніде і ніколи: ні в школі, ні вдома, ні в вузі – вони спеціально не формуються у учнів. Вимагати ж від людини якої-небудь діяльності, не задавши їй способів цієї діяльності, - безглуздо.

Для того, щоб діяльність не відбулась, досить, щоб був відсутній принаймні один із основних структурних компонентів.

На сьогодні не існує єдиної та досконалої точки зору на психологію самостійної роботи, немає окремої розробленої концепції самостійної роботи, ефективної практики її організації.

Критичний аналіз та спільне обговорення розглянутих питань допоможуть викладачам поступово, спираючись на психологічні закони, шукати і знаходити свої власні шляхи організації ефективної самостійної роботи студентів.

Література:

1. Буряк В. Керування самостійною роботою студентів// Вища школа.- 2001.- № 4-5.- С. 48-53.

2. Буряк В. Самостійна робота як системоутворюючий елемент навчальної

діяльності студентів / В. Буряк // Вища школа. - 2008. – №5. – С. 10 – 24.

3. Заика Е.В. Психологические вопросы организации самостоятельной работы студентов в вузе // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - №5. – С. 13 – 19.

4. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении: Теоретико-экспериментальное исследование. М.: Педагогика, 1980. – 240 с.

5. Репкин В.В., Репкина Г.В., Заика Е.В. О системе психолого-педагогического мониторинга в построении учебной деятельности // Вопросы психологии, - 1995. - № 1.