Политология/ Избирательные технологии

Василенко І.О., Лакуста Н.В.

Буковинська державна фінансова академія

ВПЛИВ ДЕРЖАВИ НА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Процеси формування громадянського суспільства в Україні безпосередньо пов'язані з взаємовідносинами трьох його основних елементів: особистості, держави, суспільства. Досягнення балансу у відносинах останніх та врахування їх взаємних інтересів, на нашу думку, можна розглядати як стимулюючий чинник розвитку громадянського суспільства.

Створення сучасної, ефективної системи державної влади є важливим чинником виходу українського суспільства з політичної кризи, що має забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої, європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури, демократії.

Дану тему розглядали такі вчені: Кравчук В. [2], Лилик С. [3], Луцький І. [4].

Вчені підкреслюють, що громадянське суспільство існує там і тоді, де і коли економічно та політично вільні індивіди беруть участь у державній діяльності і забезпечують свої інтереси шляхом самоорганізації. Таким чином, самоорганізація на різних рівнях суспільного життя й становить сутність громадянського суспільства як системи перш за все горизонтальних зв'язків. На нашу думку, демократична самоорганізація в сучасному суспільстві базується на взаємодії вільних від державного диктату власників засобів виробництва і капіталів, які змушені для захисту своїх інтересів створювати партії, громадські організації та групи впливу[5, 105].

Економічні або комерційні групи являють собою частини громадянського суспільства, а суспільство може процвітати, якщо воно перебуває у відносинах симбіозу з державою. Інакше кажучи, автономний характер громадянського суспільства не означає конфліктних відносин з державою. Натомість, обидві групи "гравців" як з боку громадянського суспільства, так і держави повинні додержуватися правил гри. Отже, щоб існувало громадянське суспільство, повинна існувати громадянська держава[4, 37].

Регуляція суспільних відносин є двоспрямованим процесом у демократичній країні: з одного боку, держава встановлює певні політико-правові "правила гри", а з іншого — самі громадяни своєю участю в суспільних справах, своїм ставленням до різних подій у суспільстві здійснюють, так би мовити, саморегуляцію на первинному рівні.

Різного роду суперечності, що виникають у сучасному українському суспільстві — результат неправильної державної політики, яка є причиною різних соціальних конфліктів та вносить розкол і дисбаланс у відносини між державними органами, суспільством, особистістю. Остання не сприймає соціально-економічні та інші реформи, які проводяться державою. Відбувається відчуження особистості від управління справами суспільства і держави.

Отже, відсутність соціальної активності громадянина у соціально неблагополучному суспільстві не може не позначитися негативно на ефективності реформ, що запроваджуються державою, і на темпах розвитку громадянського суспільства. Але держава при цьому в жодному разі не знаходиться на другому плані. У такій складній ситуації вона зобов'язана змінити свою політику в усіх сферах суспільного життя, підтримати нові інститути громадянського суспільства, розвивати, зміцнювати їх і співпрацювати з ними[3, 60].

Держава змінюється під впливом суспільно-політичних та інших процесів. Чинником зміни державної влади є рівень розвитку демократії в українському суспільстві. На сучасному етапі розвитку, на нашу думку, поки передчасно очікувати на швидкі позитивні результати в процесі реформування державної влади. Вона поступово стає демократичною, правовою і соціальною.

Ми не поділяємо точку зору, що формування громадянського суспільства і правової демократичної держави може відбуватися за прискореним сценарієм, оскільки найскладнішим завданням у становленні та розвитку громадянського суспільства в Україні є руйнування стереотипів, які склалися десятиліттями, про всевладдя держави щодо особистості і суспільства в цілому. Крім того, не можна не враховувати політичну нестабільність, низький рівень правової свідомості і правової культури більшості населення країни. Досягнення економічного добробуту ще не означатиме того, що в Україні громадянське суспільство вже сформувалося. Не менш важливою умовою для формування такого суспільства є підвищення суспільної свідомості населення, духовно-культурного рівня громадян. А це, на жаль, вимагає багато часу[2, 8].

Ми вважаємо, що сучасна Українська держава вже готова до вирішення даної проблеми, оскільки саме при цьому набуватиме ознак правової.

У спрощеному вигляді у наукових колах обговорюються дві основні моделі щодо обсягів державного регулювання суспільних відносин, тобто щодо встановлення певних меж втручання державної влади у суспільне життя. Перша модель базується на концепції «держави - нічного сторожа», відповідно до якого держава не втручається в економічні, соціальні відносини, у керівництво економікою чи культурою, а лише встановлює «правила гри» - норми права, охороняє в суспільстві порядок тощо. Втручання держави у сферу приватних інтересів можливе лише за ініціативою заінтересованих сторін або у випадку скоєння правопорушення. Прихильники другої моделі вважають, що регламентації потребує більшість суспільних відносин. У даному випадку етатизм не слід ототожнювати з тоталітаризмом. Етатизм тут виражає традицію особливої відповідальності за стан нації, розвиток культури, науки, охорону моральних підвалин суспільства тощо[1, 16].

Отже, на нашу думку, потрібно досягти «золотої середини» - за умов сильної держави розвивати громадянське суспільство. Таку модель співвідношення інтересів держави й особистості називають прагматичною (раціонально-правовою). Держава не повинна бути слабкою та пасивною, як і не повинна бути всевладною та піднесеною над суспільством. З одного боку, індивіди зобов'язуються виконувати вимоги владних приписів держави, а з іншого держава бере на себе відповідальність за забезпечення гідного життя всім членам суспільства, гарантує певну свободу поведінки суб'єктів за умови, що свобода одних не порушує прав і законних інтересів інших. Держава усвідомлює межі свого втручання у життя суспільства, регулює не всі суспільні відносини, а лише ті, які є найважливішими з точки зору інтересів існування та розвитку суспільства. Досягти цього можна не лише правовими механізмами. Наявність розвинутої багатопартійності, організованої опозиції й інших інститутів і механізмів демократії дає змогу легітимним шляхом здійснювати заміну політичних сил, що перебувають при владі, опозицією. Лише за таких умов можна досягти певної рівноваги.

Література:

1. Досягнення громадського суспільства України у 2009 році : стислий звіт про діяльність Міжнародного фонду "Відродження" (МФВ) // Дзеркало тижня. – 2010. – №6-7. – С. 14-16.

2. Кравчук В. Проблема меж державної влади в умовах формування громадянського суспільства / В. Кравчук // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – №1. – С. 7-9.

3. Лилик С. Фахові громадські організації України - 2008: роль та місце у формуванні громадянського суспільства в Україні / С. Лилик // Маркетинг в Україні. – 2008. – №4. – С.51-63. – Бібліогр.: с.63.

4. Луцький І. М. Методологічні передумови взаємодії держави і громадянського суспільства / І. М. Луцький, Н. І. Луцька, А. І. Луцький // Економіка та держава. – 2008. – №10. – С. 37-40. – Бібліогр.: с.40.

5. Європейські стандарти та критерії оцінки розвитку громадянського суспільства // Україна в 2008 році : щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : монографія / за заг. ред. Ю.Г. Рубана; Національний ін-т стратегічних досліджень. – К. : НІСД, 2008. – С. 101-110.