Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Босенко А.В.

Європейський Університет, м. Київ

Аналіз дієвості організаційно-економічних механізмів

державного регулювання агропромислового комплексу

Україна володіє великою земельною територією, однією з найбільш родючих в світі, до того ж має м'який і теплий клімат, працелюбну і дешеву робочу силу. На протязі сторіч український селянин довів свою здатність працювати і виробляти високоякісну сільськогосподарську продукцію. Головне завдання агропромислового комплексу країни – це забезпечення населення продуктами харчування та створення конкурентоспроможного експорту. На даний момент часу АПК України не виконують це завдання. Економічні ресурси України обмежені, тому необхідно мати пріоритети розвитку галузей, які позитивно вплинуть на розвиток держави в цілому. Національний АПК повинен бути забезпечений ресурсами в достатній кількості. Для цього необхідно задіяти організаційно-економічний механізм, який включає регулювання цін, оподаткування та кредитне забезпечення.

До основних причин кризової ситуації сільського господарства України слід віднести проблеми кредитування, податкових відносин, страхування, фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

В Україні використання ринкових чи адміністративних методів регулювання економічного механізму функціонування аграрних підприємств в своїй основі не має системного і послідовного характеру, а навпаки, зведено до розв'язання ситуативних проблем на ринку того чи іншого продукту при повному нехтуванні дії об'єктивних економічних законів щодо соціально-економічних перетворень в країні. Ми вважаємо, що основними причинами сьогоднішньої економічної кризи на Україні є високий рівень корупції трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої і судової), низький рівень виконавчої дисципліни чиновників і їх відірваність від народу (бюрократизм), а також податкова система, яка не стимулює підприємницьку діяльність.

Основними причинами, які зумовили різкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності, стали недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ в усіх галузях АПК, відмова від державного регулювання економіки і підтримки в перехідний період сільськогосподарських товаровиробників, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну та поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього вітчизняного ринку товарів через зниження платоспроможності населення, жорсткі умови оподаткування, відсутність прийнятних (пільгових) умов кредитування, погіршення матеріального стану сільських трудівників, зокрема, надзвичайно низький рівень оплати праці і, як наслідок, втрата зацікавленості в її кінцевих результатах.

Купівельна спроможність населення низька, тому ми не зможемо забезпечити підтримку національного сільського господарства за рахунок споживача, як це робиться в країнах Європи.

Авторський аналіз нормативно-правових документів свідчить про те, що державне регулювання АПК велося і ведеться за такими напрямами:

– вплив на створення ефективної організаційно-правової форми господарювання;

– вплив на забезпечення сприятливих умов для ефективного виробництва продукції;

– вплив на експорт та імпорт сільськогосподарської продукції;

– вплив на забезпечення споживачів якісною і дешевою продовольчою продукцією.

Найбільш дієвими механізмами державного регулювання АПК ми вважаємо фінансово-кредитне та бюджетно-податкове регулювання.

На Україні в аграрній сфері склалася стихійна ринкова економіка. В результаті спостерігається не тільки диспаритет між галузями першої, другої та третьої сфер АПК, а й соціальна напруженість на селі. Необхідно, щоб державне регулювання доповнювало, а не підміняло ринок. Державний вплив повинен носити системний характер, мати реальні цілі та засоби для досягнення їх, носити поетапний характер. Досягнення економічної і соціальної ефективності можливо, але для цього практично для кожного села і кожного сільськогосподарського підприємства повинна бути розроблена своя програма підтримки. Державна підтримка розвитку сільської місцевості повинна включати створення транспортної інфраструктури на селі.

Діюча державна підтримка аграрної сфери в Україні немає системного характеру. Збільшення коштів на підтримку сільського господарства не забезпечило відповідного збільшення виробництва, особливо тваринницької продукції. Це свідчить про неефективність існуючої державної підтримки, за якої значна частина коштів не доходить напряму до сільськогосподарського товаровиробника. Держава не забезпечила селянина основними і обіговими засобами, лише землею.

Аналіз дієвості організаційно-економічних механізмів державного регулювання АПК показує, що не створено їх єдиної системи. Застосовується бюджетно-податкове, фінансово-кредитне (розвиток лізингу, боніфікація) та цінове (створення Аграрного фонду, встановлення мінімальної ціни на деякі види сільськогосподарської продукції) регулювання. В той же час, дієвої ринкової аграрної інфраструктури не створено, підприємства та організації АПК відчувають нестачу маркетингової інформації, держава не надає допомогу в здешевленні ресурсів, які поставляються для сільськогосподарського виробництва.

Ми вважаємо, що головною причиною кризового стану сільського господарства є те, що не забезпечено еквівалентні відносини між II та І (II і III) сферами АПК. Тим самим, не створено умов для розвитку АПК України за інноваційно-інвестиційною моделлю. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності АПК повинен поєднувати ринкове та державне регулювання по двом напрямам (від держави до товаровиробника і навпаки, від селянина до державних органів влади). На порядку денному стоїть впровадження енергозберігаючих технологій, інтенсифікація, кооперація, спеціалізація, інтеграція виробництва, а також інформаційне, кадрове забезпечення, вирішення соціальних проблем.