Дмитрук Ольга

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Ефективність здійснення політики ресурсозбереження

Актуальність підвищення ресурсоефективності вітчизняної економіки є загальновизнаною як з боку органів державної влади, так і підприємств та організацій, а також громадськості. Вона диктується високим рівнем ресурсо- та енергоємності продукції національного виробництва, яка внаслідок цього втрачає свої конкурентні позиції на зовнішньому та внутрішньому ринках, нагромадженням екологічних проблем, обумовлених неефективним природокористуванням, соціальними негараздами, що виникають у відповідь на зростання цін на ресурси та виготовлену на їх основі продукцію, тощо. Водночас, незважаючи на актуальність ресурсозберігаючих заходів, їх реалізація відбувається вкрай повільно. Причин того багато, накладаючись одна на одну, вони спричиняють суттєве гальмування ресурсозберігаючих екоорієнтованих процесів.

Управлінню ресурсозбереженням приділена увага в роботах багатьох авторів, таких як А.Данченко, І. С. Пєтухов, В. В. Віхорев, В. В. Путренко, Т.В. Ревко, І. Сотник та інші, проте, разом з тим, незважаючи на існуючі дослідження як у теоретичному, так і практичному аспектах, питання, що стосуються визначення підходів до управління ресурсозбереженням залишаються недостатньо розробленими. Тому для підвищення ефективності діяльності підприємства необхідно визначати підходи до управління ресурсозбереженням, що забезпечують підвищення кінцевих результатів.

Метою дослідження є визначення підходів до управління ресурсозбереженням на підприємстві за допомогою методів логічного узагальнення, а також методів управління ресурсозбереженням в залежності від підходів до управління ресурсозбереженням.

Ресурсозбереження – система економічних, правових, організаційних, науково-технічних, інформаційних та інших заходів по забезпеченню раціонального використання та економічного витрачання сировинних, паливно-енергетичних, матеріальних та інших ресурсів.

Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально – сировинних і паливних ресурсів, впровадження ресурсозберігаючої техніки та технології, широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини, ефективне регулювання лісокористування, збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

Можна сказати, що для кожного підприємства і держави в цілому є дуже важливо проводити аналіз переробки відходів, енергоспоживання, аналіз викидів в навколишнє середовище. І саме для нашої держави необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволить заощадити звичні види енергії і позитивно відобразиться на навколишньому середовищі. Загальноприйнятими на сьогодні є наступні 6 типів відновлювальних джерел енергії: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.

Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження в Україні на період до кінця 2011 року передбачається: запровадити заходи, спямовані на скорочення енерговитрат у виробництві.

Зазначимо, що оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов’язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства. Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою:

ОПРе = Ев/Ве

Де ОПРе – оцінка природних ресурсів енергетична;

Ее – енергетичні витрати на утворення певних видів природних ресурсів;

Ве – вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.

Ще одним досить важливим напрямком політики ресурсозбереження є створення регіональних систем ресурсозбереження на основі формування індустрії переробки та утилізації відходів. Досвід розвинутих країн світу свідчить про можливість досягнення значного економічного, екологічного та соціального ефекту за рахунок формування індустрії використання відходів і перетворення її у невід’ємний елемент соціально-економічної інфраструктури господарства регіонів. В країнах Європейського економічного співтовариства рівень використання відходів ще на початку 90-х років сягнув за 60% щорічних обсягів утворення.

В Україні, в результаті переважного розвитку галузей важкої промисловості, які є основними постачальниками відходів, накопичено 25-28 млрд. т відходів. Вони займають більш ніж 180 тис. га. Наприкінці 90-х років, в результаті спаду виробництва, обсяг їх утворення знизився на 35-40%, але щорічні обсяги складування не скоротилися. Це обумовлено прогресуючою тенденцією зменшення обсягів переробки та утилізації відходів. У 2010 р. у порівнянні з 2000 р. рівень використання відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення склав 25,5%, деревини – 7,8, склобою – 33,5, макулатури – 45,7, шин зношених – 20,6, вторинної сировини полімерної – 10,6%.

Виходячи з цього, в умовах ринкової трансформації економіки особливу актуальність набуває проблема розробки регіональної стратегії формування індустрії переробки та утилізації відходів в контексті інноваційної моделі економічного зростання як пріоритетної складової управління екокризовими промисловими регіонами.

Важливим завданням для підприємства є визначити функції управління ресурсозбереженням.

Можна зазначити, що функції управління ресурсозбереженням розкривають зміст процесу управління ресурсозбереженням та повинні забезпечити досягнення безпосередньо цілей ресурсозбереження на підприємстві.

Реалізація загальних та конкретних функцій управління ресурсозбереженням неможлива без виконання забезпечуючих функцій, що сприяють їх виконанню. Ця група функцій включає: методичне забезпечення, інформаційно-технічне забезпечення, організаційне забезпечення, кадрове забезпечення та забезпечення узгодженості в системі управління ресурсозбереженням.

Методичне забезпечення системи управління ресурсозбереженням складається з документів, якими встановлюють правила та інструкції щодо розробки певних документів на окремих стадіях ресурсозберігаючої діяльності; щодо розробки нормативів використання ресурсів підприємства.  Інформаційно-технічне забезпечення призначено для ухвалення рішень у процесах розробки й реалізації планів з ресурсозбереження за допомогою комп'ютерних технологій. Організаційне забезпечення представлено сукупністю документів, які встановлюють структуру організаційно-управлінського апарату, форми і порядок проходження документів, які формуються в процесі розробки планів з ресурсозбереження, порядок взаємодії посадовців, функціональних і лінійних підрозділів підприємства в процесі ресурсозбереження. Кадрове забезпечення спрямовано на визначення кількості та якості управлінських працівників, що залучаються до планування рівня ресурсозбереженя та інженерно-технічних працівників, які відповідають за впровадження ресурсозберігаючих технологій та обладнання; їх розподіл за структурою підприємства; посадові обов'язки в частині процесів, спрямованих на розробку й реалізацію заходів з ресурсозбереження; мотивацію персоналу за виконання запланованих робіт з ресурсозбереження на підприємстві.

Отже, головною рисою ресурсозберігаючої діяльності підприємства на сьогодні повинна бути орієнтація на проведення комплексу заходів, які швидко реалізуються, охоплюють різні сторони його діяльності та дозволяють досягти максимального ефекту економії. Об'єктивні умови для їх здійснення повинна забезпечити цілісна система управління ресурсозбереженням на підприємстві.

Список використаної літератури:

1. Данченко, Артем. Фінансові механізми ресурсозбереження на сучасному етапі розвитку [Текст] / Артем Данченко // Банківська справа. - 2006. - № 3. - С. 66-79

2. Пєтухов, І. С. Відходи дадуть доходи / І. С. Пєтухов, В. В. Віхорев // Міське господарство України. - 2009. - №3. - С. 35-38

3. Путренко, В. В. Основи розроблення регіональної політики ресурсозбереження / В. В. Путренко // Екологічний вісник. - 2010. - № 5. - С. 21-22

4. Ревко, Т. В. Ресурсозбереження в забезпеченні екологічної безпеки країни / Т.В. Ревко // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 12. - С. 61- 66.

5. Сотник, І. Про макроекономічні наслідки ресурсозбереження / І. Сотник // Економіка України. - 2009. - № 10. - С. 27-35.