Экономические науки/10.Экономика предприятия

Мохамед Азхар Алі Емад

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, м. Луганськ

Визначення стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства

Для сучасного етапу розвитку світового господарства характерним є суттєвий вплив глобалізаційних процесів на діяльність окремих промислових підприємств, який проявляється підвищенням уваги їх власників та керівників до активізації зовнішньоекономічної діяльності. Необхідності активізації зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств у країнах, що розвиваються, почали приділяти увагу лише наприкінці 80-х початку 90-х років минулого століття, коли підприємства цих країн почали виходити на зовнішні ринки. Саме тоді промислові підприємства почали усвідомлювати, що розвиток зовнішньоекономічної діяльності надасть їм нові можливості, що призведуть до збільшення їхньої прибутковості та усталеності діяльності. Проте незважаючи на необхідність здійснення зовнішньоекономічної діяльності промисловими підприємствами, зовнішньоекономічні відносини між ними та наявними і потенційними партнерами інших країн розвиваються повільними темпами. Крім того, управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства здійснюється відірвано від загального управління підприємством, орієнтоване лише на короткостроковий час, а цілі, які ставить перед собою підприємство, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, не враховують глобалізаційні процеси, що відбуваються у теперішній час.

В теперішній час стратегічне управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства повинне бути інтегрованим в загальну систему управління підприємством, орієнтувати діяльність підприємства на зовнішні ринки та сприяти підвищенню загальної результативності діяльності промислового підприємства за рахунок його зовнішньоекономічних операцій. Це обумовлює необхідність визначення стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю промислового підприємства з метою розширення його ринків збуту і підвищення його прибутковості.

Становлення "управління зовнішньоекономічною діяльністю", як наукової дисципліни, пов'язане з наступними етапами світового розвитку міжнародної торгівлі і зовнішньоекономічної діяльності: перехід на рубежі XVI - XVII століть від хаотичного міжнародного обміну до стійкої торгівлі товарами, поява систематичних поглядів Адама Сміта і Давида Рікардо на зовнішню торгівлю в період XVII - XIX вв., виникнення в XX столітті економічних теорій кейнсіанства і монетаризму, поява теорії руху міжнародного капіталу, а також теорій управління і сучасних теорій менеджменту. Погляди різних економістів і дослідників на основи управління зовнішньоекономічною діяльністю на кожному з етапів базувалися на сучасних їм реальностях і, в цілому, відображали концепції зростання і розвитку зовнішньоекономічної діяльності, у відповідному періоді.

Основи побудови управління зовнішньоекономічною діяльністю можливо розглядати на базі двох підходів: перший - з використанням макроекономічних теорій і пов'язаних з ними загальноекономічних концепцій розвитку світового господарства, другий - виходячи з розвитку міжнародного бізнесу як об'єкту взаємодії формованого ним же міжнародного менеджменту.

Механізм управління, використовуваний при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності компанії, в частині такого компоненту як функція управління, повинен включати внутрішньофірмове планування, управління виробництвом, продажами і постачаннями, управління логістикою (управління ланцюгами постачань), інвестиційний аналіз, управління ризиками, управління фінансами і платіжно-розрахунковими відносинами, аналіз конкретних економічних умов, в яких працює підприємство, облік операцій зовнішньоекономічної діяльності, у т.ч. управлінської, контроль і оцінка ефективності. Все це сприятиме розробці стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства.

Стратегію управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства пропонується розглядати в межах використання управлінських модулів: цілепокладання (з метою виявлення цільового вектору зовнішньоекономічної діяльності промислового підприємства); організації діяльності (з метою орієнтації діяльності підприємства на зовнішні ринки); стратегічного вибору (з метою визначення напрямів розвитку промислового підприємства); реалізації та контролю (з метою підвищення результативності діяльності промислового підприємства за рахунок зовнішньоекономічних операцій).

Послідовність стратегічного вибору напрямів розвитку промислового підприємства має здійснюватися шляхом використання цільового вектору для врахування змін у зовнішньому середовищі підприємства і розробці заходів щодо підвищення результативності його зовнішньоекономічних операцій.

Таким чином, кожне підприємство повинне формувати свою зовнішньоекономічну стратегію і стратегію розвитку залежно від цілей, можливостей, кон'юнктури, що склалася, конкурентних переваг, структури підприємства, особливостей ведення бізнесу і інших чинників. Розробка стратегії управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства дозволить йому забезпечити стійкість свого функціонування та розвитку і підвищити прибутковість за рахунок здійснення зовнішньоекономічної діяльності.