Новак
О.В.
Придніпровська
державна академія будівництва і архітектури
Проблема активізації інноваційної
діяльності українських підприємств є ключовою в ряду проблем економічного розвитку
з огляду на неможливість забезпечити конкурентоспроможність сучасного
підприємства і економіки в цілому без вагомої інноваційної складової їх
діяльності. Вирішенню цієї проблеми присвячено значну кількість наукових
досліджень, виконаних у тому числі й такими знаними вченими, як Амоша О.І.,
Антонюк Л.Л., Гальчинський А.С., Геєць В.М., Ткаченко В.А., Тян Р.Б., Федулова
Л.І., Холод Б.І. та інші [1, 2, 3, 4]. Проте галузевий аспект даної проблеми
досліджено недостатньо, що й зумовлює актуальність пошуку можливостей
активізації інноваційної діяльності, зокрема,
в будівельній галузі.
Найпоширенішою причиною низької
інноваційної активності українських підприємств, у тому числі будівельних,
часто називають відсутність коштів для фінансування інноваційної діяльності.
Проте, більш суттєвою видається інша причина – неможливість отримання
відповідної віддачі від зусиль, спрямованих на інноваційну діяльність. Адже в
умовах ринкової економіки господарські суб’єкти будуть здійснювати лише ту
діяльність, яка генеруватиме достатній, на їх погляд, дохід (або прибуток). Так
само й інноваційна діяльність має генерувати додатковий дохід чи вигоди, які
можна якимось чином трансформувати в
додатковий дохід, обсяг якого буде достатнім для формування стимулів до такої
діяльності. Додамо, що такий дохід також може стати суттєвою складовою
подальшого фінансування інноваційної діяльності, а отже основою для набуття
цією діяльністю стійкого характеру завдяки формуванню інноваційного потенціалу
підприємства. Тобто, інноваційний потенціал має стати одночасно і основою, і
результатом інноваційної діяльності підприємства, а достатній рівень доходності
цієї діяльності стане гарантією самовідтворення інноваційного потенціалу
підприємства. Насправді економічні реалії сучасної економіки України не тільки
не створюють умови, в яких інноваційна діяльність мала б достатній рівень
доходності, але часто є причиною втрати мотивації до цієї діяльності.
Розглянемо детальніше ситуацію з інноваційною діяльністю в будівельній галузі.
З погляду теорії економічного
механізму проектної організації діяльності [5] до процесу реалізації
будівельного проекту залучено два ресурси: підрядний, тобто сукупність
матеріальних, трудових та організаційно-технологічних ресурсів, і часовий –
ресурс, що проявляється у формі залежності витрат на виконання
будівельно-монтажних робіт від тривалості їх виконання і від терміну реалізації
будівельного проекту в цілому для підрядника, а також у формі додаткових вигід
при скороченні терміну реалізації проекту для замовника. Отже, часовий ресурс
формалізується у вигляді вибору терміну реалізації будівельного проекту з
множини можливих. Тоді інновації у будівництві за критерієм джерела доходності
можна поділити на такі групи.
1.
Інновації, що
генерують додатковий дохід за рахунок економії підрядного ресурсу.
2.
Інновації, що
генерують додатковий дохід за рахунок економії часового ресурсу.
3.
Інновації, що
генерують додатковий дохід частково за рахунок економії підрядного ресурсу, а
частково за рахунок економії часового ресурсу.
Принагідно зазначимо, що одна й та
сама інновація на практиці може належати до першої і другої групи одночасно,
або до всіх трьох груп одночасно. Тоді можна стверджувати, що така інновація є
еластичною щодо ресурсної трансформації. Еластичні інновації дають більший вибір
для будівельного підприємства у вирішенні проблеми доходності інноваційної
діяльності.
Слід зазначити, що незважаючи на
значні кроки в напрямку лібералізації системи ціноутворення в будівництві, в
цілому вона, як і раніше, базується на витратних принципах. Тому систематичні
інновації (тобто ті, які призначені не для одного конкретного проекту, а для
постійного використання) будуть імплементовані системою ціноутворення в
наступних будівельних проектах. Це означає, що ціна на виконання робіт по
наступним після впровадження інновації будівельним проектам буде визначатися не
на підставі співвідношення попиту і пропозиції підрядного ресурсу, а на
підставі корегування відповідних норм і розцінок із врахуванням економії
ресурсів внаслідок інновації.
Отже, для створення сприятливих
умов і мотивації будівельних підприємств до інноваційної діяльності необхідна
подальша лібералізація системи ціноутворення в будівництві, кінцевою метою якої
має бути формування ринкового механізму ціноутворення на будівельну продукцію
на основі співвідношення попитк і
пропозиції підрядного ресурсу як на підрядному ринку, так і в рамках
конкретного будівельного проекту.
Література:
1.
Антонюк Л.Л.
Інновації: теорія, механізми розробки та комерціоналізації: монографія / Л.Л.
Антонюк, А.М. Поручник, В.С. Савчук. - К.: КНЕУ, 2003. - 394 с.
2.
Інноваційний
розвиток економіки: модель, система управління, державна політика / за ред.
Л.І. Федулової. - К.: Основа, 2005. - 552 с.
3.
Інноваційна
стратегія українських реформ / А.С. Гальчинський [та ін.]. - К.: Знання України, 2000. - 326 с.
4.
Основы
конкурентных преимуществ и инновационного развития / Б.И. Холод [та ін.].
- Д.: ДУЭП, Монолит, 2008. -
475 с.
5.
Конащук В.Л.
Мікроекономічний аналіз процесу реалізації інвестиційного проекту / В.Л.
Конащук // Економіка: проблеми теорії та практики. В.212, Том 3. -
Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 767-774