Палагнюк А., Петрусь М.

Буковинська державна фінансова академія

Науковий керівник: к.е.н. Ворошан А.Д.

Україна в СОТ : економічні наслідки та проблеми

Проаналізовано проблематичний бік інтеграції України в СОТ. Окреслено чинники втрачених можливостей крізь призму порівняння вихідних передумов та наслідків вступу до СОТ.

Актуальність. Україна набула членства у СОТ, реалізуючи геоекономічні інтереси, в тому числі нарощування експортного потенціалу та розширення зовнішніх ринків збуту, інтенсифікація євроінтеграційних процесів та світо господарських зв’язків. Переважна більшість країн-членів СОТ, як показує практика, отримала позитивні імпульси зростання внаслідок інтегрування в цю глобальну структуру. Щодо України, можна відзначити, що поки-що розділяються думки щодо позитивного впливу СОТ на українську економіку !

Вихідною передумовою взаємодії України та СОТ були розвиток потужної економічної бази, вливання іноземних інвестицій , створення власної привабливості тощо.

Мета даної роботи - визначити перші результати «сотівських» правил гри для економіки України, виявити проблематику їх відхилень від вихідних передумов вступу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання співробітництва України та СОТ присвячено чимало праць видатних вчених-економістів, серед яких вагомий внесок здійснили О. Фесенко, Я. Жаліло, Я. Базилюк, Я.Белінська, Т. Кальченко, В. Сиденко, О.Барановський та інші.

Виклад основного матеріалу. Україна набула членства у СОТ 16 травня 2008 року, у статусі 152 країни-члена. Саме процес вступу тривав понад 14 років, починаючи з 1993 року. Приєднання України до СОТ – це відкриття колосальних потенційних можливостей, але, як засвідчив вітчизняний досвід, ще не гарантії успішної зовнішньої торгівлі чи збільшення іноземних інвестицій. Приєднавшись до СОТ, Україна отримала ті самі умови торгівлі, що усі учасники цієї організації. Однак, ефективність використання цих можливостей залежить, почасти, тільки від бажання та спроможності українських виробників пристосовуватися до нових умов. СОТ, як відомо, забезпечує вільний доступ українських товарів на зовнішні ринки, однак не гарантує їхньої конкурентоспроможності. Відповідно, СОТ надає рівні права, однак не обмежує конкуренцію ані у світі, ані в нашій країні. Вітчизняним підприємцям доводиться швидко опановувати нові умови роботи, які багатьом західним виробникам добре відомі.

Для вступу до СОТ Україна змінила певні закони, пов’язані із зовнішньою торгівлею, стандартизацією та якістю продукції, роботою аграрного та банківського секторів. Однак ці зміни не гарантували прозорішого законодавства загалом, не спростили процедури митного оформлення товарів тощо. Крім того, «уніфікованість» законів СОТ не враховує національних особливостей економіки певної країни, тому що їхні правила й процедури влаштовують, передусім, високорозвинені країни, на які припадає близько 80 % світової торгівлі.

Незважаючи на те, що співпраця України та СОТ є ще досить молодою, проте, уже можна виділити як позитивні, так і негативні сторони даної взаємодії.

До основних позитивних сторін можна віднести [2]:

- інтеграцію до міжнародної економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі;

- доступ до міжнародного механізму врегулювання торговельних суперечок;

- створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

- більш широкий вибір товарів і послуг;

- отримання Україна статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшило її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях;

- відтворення загрози торгівельно-економічної ізоляції не тільки від країн Західної та Центральної Європи, а й від країн Східної Євразії та Балтії, які нині мають статус країн-членів ЄС;

- уникнення перспективи витіснення з ринку ЄС українських продуктів аналогічно продукцією країн Центральної та Східної Європи після їх вступу до ЄС;

- збільшення надходжень до Державного бюджету за рахунок розширення бази справляння митних платежів, активації зовнішньоторговельного боргу.

До негативних сторін відносять :

- загострення проблем низької конкурентоспроможності продукції національного виробництва в умовах неможливості використання вітчизняними виробниками низки пільг. Найбільших втрат зазнали сільськогосподарські підприємства, економічна діяльності яких здійснювалась в пільговому режимі;

- втрата окремими національними виробниками внутрішнього ринку, що призвело до закриття, в першу чергу, тих підприємств, що мали обмежені фінансові ресурси для структурної перебудови;

- поглиблення невідповідності у структурі попиту і пропозиції робочої сили;

- зростання структурного безробіття;

- поглиблення диференціації регіональних ринків праці, внаслідок посилення поляризації регіонів-лідерів та депресивних регіонів.

За час перебування країни у СОТ окреслилися дві основні проблеми, які потребують невідкладного вирішення, - удосконалення системи сертифікації продукції та підтримки національного виробника.

Попри високий рівень відкритості національної економіки, внесок України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни. Нині Україна досягла важливого етапу ідентифікації власної стратегічної ролі та місця у світовому поділі праці [3]. Подолання основних проблем, пов’язаних із трансформаційними шоками та розривом технологічних зв’язків, здебільшого завершилося, відтак на перший план вийшло завдання формування сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки.

На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які ускладнюють повноцінне задіяння національних конкурентних переваг [1]. Серед них:

- довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;

- збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринка, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективні ринки;

- недостатні обсяги інвестиції в технологічне та організаційне оновлення українських підприємств, що перешкоджає збільшенню їхньої конкурентоспроможності та виход на нові світові ринку;

- нерозвиненість інфраструктури організаційно-правової, інформаційної, фінансової підтримки і супроводу експортарів;

- непривабливий імідж України, який утворився у світі у зв’язку з поширенням корупції, злочинності, « тіньової » економіки, технологічної відсталості української економіки тощо; це знижує привабливість марки « зроблено в Україні » та є причиною відмови частини потенційних зарубіжних партнерів від ведення бізнесу з українськими компаніями.

Висновки. Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що членство України в СОТ стало потужним стимулом реформування національного торговельного режиму, формування прозорої та передбачуваної регуляторної політики. Приєднання до СОТ позитивно вплинуло на динаміку гармонізації торговельно-орієнтованого законодавства держави з договірно-правовою системою СОТ і сприяло активізації торгівельних відносин з країнами-членами організації. Проте, хоч перед Україною відкрились міжнародні ринки торгівлі, вони не приносять бажаних результатів експорту, що в основному спричинене низькою конкурентоспроможністю національного виробника.

Список використаної літератури

1. Левченко З. Плюси і мінуси членства в СОТ/ З. Левченко// Цінні папери України. – 2009. - №49 – С.12.

2. Лекарь А.С. Актуальні питання процедури вирішення спорів в рамках СОТ/А.С. Лекарь//Митна справа. – 2010. - №4 - С.92-97.

3. Онищенко В.П. Особливості механізму державної підтримки національного товаровиробника в умовах СОТ /В.П. Онищенко, І.В. Фабрика// Зовнішня торгівля права та економіки. – 2008. - №4 – С.12-15.

4. Петрова Г.Є. Вступ України до СОТ: умови та наслідки/ Г.Є. Петрова//Держава та регіони. – 2009. - №2 – С.146-153.

5. Портал Європейського громадянського суспільства України – [ http: // eu.prostir.ua]