К.е.н. Мозгова Г. В.

Інститут економіки і міжнародних відносин

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Україна

Роль та місце партнерських відносин у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

Останніми десятиліттями різні аспекти існування стратегічних партнерств підприємств активно обговорюються в науковій та науково-популярній спеціальній літературі. Проте, слід визнати, що на прискіпливу увагу дослідників заслуговують лише окремі питання в межах означеної предметної сфери. Зокрема, багато досліджень присвячено міжнародним аспектам взаємодії компаній у формі міжнародних стратегічних альянсів, які почали активно формуватися наприкінці 1980-х рр. [8]. З поширенням партнерської форми взаємодії між підприємствами та компаніями з’явилися дослідження, спрямовані на узагальнення та систематизацію проявів функціонування стратегічних альянсів в організаційно-правовому [3] та фінансовому [2] аспектах. Останнім часом у науковому суспільстві активізувалися дискусії навколо проблем стратегічного співробітництва підприємств як перспективного напрямку розвитку сучасного стратегічного менеджменту [4]. Триває активний науковий пошук нових джерел конкурентних переваг в умовах становлення «нової» економіки – економіки знань [14].

Відсутність відповідної офіційної формалізації відносин стратегічного партнерства, необґрунтоване застосування цієї категорії призводить до розмивання цього поняття та зниження ефективності механізмів його імплементації і, врешті-решт, девальвації самої ідеї партнерства.

Нинішнє трактування суті партнерства можна представити у розрізі різнобічних наукових підходів. Так, частина авторів, серед яких Гетьман В. Г., Л. З. Шнейдман, В. А. Теренова розглядають партнерські відносини як прояв інтеграційних зв’язків між підприємствами [5]. Інші, Б. І. Майданчик, М. Г. Карпунін , Я. Г. Любинецький – як горизонтальні взаємовідносини партнерів у господарській діяльності [11]. Дещо ґрунтовніше висвітлюють проблему партнерства науковці, які визначають його одним серед найвагоміших принципів ринкової економічної системи, називаючи принципом договірних, контрактних відносин, які прийшли на зміну відносинам підлеглості (Райзберг Б. А., Лозовський Л. Ш., Стародубцева О. Б. [13] та Банашов С. В., Сєдов П. Л. [7]). Прибічники вертикальних зв’язків (Носкова І. Я. та Максимова І. Я. [10] та Портер М. [12]) під партнерством розуміють комерційні зв’язки, легальні правила конкуренції, а відтак і ринкові закони, вбачаючи майбутнє процвітання економіки в посилені ролі контрактів і договорів.

Найбільш повно характеризують суть ділового партнерства ті науковці, котрі визначають його як господарський процес, в ході якого всі учасники: фірми, споживачі, інвестори і держави, здійснюють той чи інший вибір. Слушним є зауваження професора Р. Коуза, що економіка – це «наука про вибір» [9]. Очевидно, що саме правильний вибір основних напрямків співробітництва, форм і методів їх реалізації на базі взаємної вигоди та рівноправ’я сторін є головною метою партнерства підприємств.

Відповідно до проведених досліджень можна виділити ознаки, які характеризують партнерські відносини і є умовами здійснення партнерства. Ці ознаки можна розділити на дві великі групи:

- перша група – це критерії об’єктивного характеру: автономність суб’єктів; їх соціальна, зокрема, правова, рівність; спільність дій; безпосередній контакт суб’єктів у формі спілкування; наявність взаємних інтересів; свобода вибору партнера;

- друга група – це критерії суб’єктивного характеру: суб’єктивне сприйняття іншого як рівного; взаємна довіра; взаємна відповідальність; ціннісні установки сторін на взаємну відмову від примушення.

Таким чином, можна сформулювати основні переваги, котрі пов’язані безпосередньо зі встановленням довгострокових партнерських відносин:

- зниження адміністративних витрат;

- більш ефективне використання ресурсів;

- покращення якості зв’язку між сторонами, підвищення рівня їх взаєморозуміння;

- удосконалення нововведень;

- покращання діяльності.

Зрозумілим і безперечним є факт необхідності дослідження феномену партнерства, розробки чіткої методики формування ефективної системи партнерських відносин [15].

Міжнародна економічна інтеграція найбільшого розвитку досягла в другій половині XX століття. Незважаючи на помітну строкатість в розвитку інтеграційних об'єднань, можна виокремити деякі їх спільні риси й закономірності, які найбільш концентровано проявилися в конкретних формах інтеграції. Причому форми міжнародної економічної інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюються інтеграційні процеси: на мікрорівні чи макрорівні. На мікрорівні економічна інтеграція здійснюється через взаємодію капіталу окремих господарюючих суб'єктів (підприємств, фірм) сусідніх країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філіалів за кордоном і т. ін. На макрорівні економічна інтеграція здійснюється на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Спільні підприємства можуть створюватися кількома шляхами [1, 6]:

- шляхом заключення угоди про заснування спільного підприємства;

- шляхом спільного будівництва нового підприємства з визначенням частки участі в ньому кожного партнера;

- шляхом купівлі зарубіжним партнером акцій національного підприємства.

Використання класифікаційних ознак дозволяє визначити основні підходи до процесу створення інтеграційної структури, визначення її цілей та стратегії діяльності – добровільні об’єднання підприємства: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, трести, картелі (синдикати), холдинги, фінансові (фінанси-промислові) групи.

Таким чином, в умовах підвищеної уваги до розвитку форм взаємодії між підприємствами важливого значення набувають питання створення інтеграційних структур, визначення характеру зв’язків між підприємствами в залежності від поставленої мети.

Перелік використаних джерел:

1. Бречко О. Перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України / О. Бречко // Наука молода. – 2006. – №5. – С. 82-86.

2. Брікхем Є. Основи фінансового менеджменту / Є. Брікхем; [пер. с англ..]. – К.: Молодь, 1997. – 1000 с.

3. Владимирова И. Г. Организационные формы интеграции компаний / И. Г. Владимирова// Менеджмент в России и за рубежом. – 1999.– №6. – С. 65.

4. Гарретт Б. Стратегические альянсы / Б. Гарретт, П. Дюссож; [пер. с англ.]. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 332 с.

5. Гетман В. Г. Финансовый учет: учебник [для студентов ВУЗов] / В. Г. Гетман, Л. З. Шнейдман, В. А. Терехова. – [4-е изд., перераб. и доп.]. – М.: Финансы и статистика, 2011. – 816 с.

6. Гостєва І. С. Прояви видів втрати зиску в інтегрованих підприємствах / І. С. Гостєва // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. – 2008. – № 5 (123). – С. 111.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3 / С. В. Мочерний [та ін.]. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 952 с.

8. Карпухина Е. А. Международные стратегические альянсы. Опыт исследования / Е. А. Карпухина. – М.: Дело и Сервис, 2004. – 176 с.

9. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз; [пер. с англ.]. – Нью-Йорк: Телекс, 1991. – 190 с.

10. Максимова Л. М. Международные экономические отношения: учебное пособие / Л. М. Максимова, И. Я. Носкова. – М.: Банки и биржи, 1996. – 384 с.

11. Пастернак-Таратушенко Г. А. Економічна безпека держави. Методологія забезпечення: монографія / Г. А. Пастернак-Таратушенко. – К.: Київський економічний інститут менеджменту, 2003. – 320 с.

12. Портер М. Конкурентное преимущество: Как достичь высокого результата и обеспечить его устойчивость / М. Портер; [пер. с англ.] под ред. Е. Калининой. – [2-е изд.]. – М.: Альпина Бизнес Бук, 2008. – 715 с.

13. Райзберг Б. А. Современный экономический словарь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева. – [2-е изд., испр.]. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 479 с.

14. Уэлборн Р. Деловые партнерства: как преуспеть в совместном бизнесе / Р. Уэлборн; [пер. с англ.]. – М.: Вершина, 2004. – 327 с.

15. Шаврук С. А. Международные стратегические альянсы и многонациональное управление / С. А. Шаврук // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету – 2005. – №2. – С. 14-25.