Ас. Романко О.П.

Ст. Данилюк М.І.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, Україна

Трудовий капітал як джерело економічної могутності України

Вступ: Вперше термін «людський капітал» використав Теодор Шульц. Його послідовник - Гері Беккер розвинув цю ідею, обґрунтувавши ефективність вкладень у людський капітал і сформулювавши економічний підхід до людської поведінки. Теорія людського капіталу базується на досягненнях інституціональної теорії, неокласичної теорії, неокейнсіанства та інших економічних теоріях. Її поява стала відповіддю економічної та суміжних з нею наук на затребуваність реальної економіки і життя. Виникла проблема поглибленого розуміння ролі людини і накопичених результатів її інтелектуальної діяльності на темпи і якість розвитку суспільства та економіки. Поштовхом до створення теорії людського капіталу стали статистичні дані зростання економік розвинених країн світу, які перевищували розрахунки, що базуються на врахуванні класичних чинників зростання. Аналіз реальних процесів розвитку і росту в сучасних умовах і привів до утвердження людського капіталу як основного продуктивного і соціального чинника розвитку сучасної економіки і суспільства. Тож на сьогодні поняття людського капіталу істотно розширилося.

Аналіз публікації: Аналіз останніх досліджень та публікацій дозволяє стверджувати, що попри наявність широкого кола робіт, присвячених трудовому капіталу, необхідно продовжувати подальше дослідження та уточнення, що можливо зробити відштовхуючись від робіт О. Грішнової, С. Дмитрука, Л. Тертичної, І. Латишевої, О. Рєвнівцевої, Л. Нестерова, Г. Ашірова, Є. Шульгіна, С. Кузнеця та зарубіжних вчених Т. Шульца, Г. Беккера, Е. Денісона, Р. Солоу, Дж. Кендріка, С. Фішер.

Мета: суть поняття «трудовий капітал», розглянути стан трудового капіталу в економіці, запропонувати ряд пропозицій для збереження трудового капіталу.

Актуальність: Для того щоб зрозуміти актуальність даного питання, насамперед необхідно ознайомитися з деякими поняттями, які дадуть змогу з’ясувати загальне визначення терміну «людський капітал»:

Так, С. Фішер запропонував таке визначення : «людський капітал є міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Трудовий капітал включає вроджені здібності і талант, а також утворення і придбану кваліфікацію ».[6]

Е. Денісон під наведеним терміном розумів сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, який цілеспрямовано використовується в сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника. [1]

Г. Беккер в своїх працях особливе значення надав спеціальному навчанню, спеціальним знанням і навичкам, тобто трудовому потенціалу. Він визначив трудовий потенціал як наявні в даний час і передбачувані в майбутньому трудові можливості. В основі потенціалу знаходяться такі якості як: ініціатива, динамізм, творчість, самостійність мислення та дій, співробітництво, уміння працювати в колективі, брати участь у спільнім навчанні, давати оцінку та наявність рахункового мислення, навички комунікації, наявність логічного мислення, діловий стрижень, здобуття і використання інформації, уміння безупинно навчатися, багатокультурні, інтернаціональні навички, професійні знання.[7]

За С. Кузнецом, трудовий капітал - це та вартість, що приносить додаткову вартість та пріоритети державі. Тобто це трудовий потенціал, якості якого вдосконалилися і мають змогу руйнувати явні проблеми і будувати нові моделі як в економічному плані так і в соціальному.[3] Мається на увазі соціальна компетентність, гнучкість на ринку праці, територіальна мобільність, адаптація до інновації, універсалізація працівника, стресостійкість працівника, наявність ділових рис, морально-етична культура, здатність звільнятися від групових стандартів.

Отже, беручи до уваги всі вище перелічені висвітлення терміну трудовий капітал, можна сконструювати широке визначення і висвітлити в ньому невраховані нюанси. Трудовий капітал - це інтенсивний продуктивний чинник розвитку економіки, суспільства і сім'ї, що включає освічену частину трудових ресурсів, знання, інструментарій інтелектуальної і управлінської праці, середовище проживання і трудової діяльності, що забезпечують ефективне і раціональне функціонування ЛК як продуктивного чинника розвитку. Тобто це знання, здоров'я, якісна і продуктивна праця, якість життя, інтелект.

Щодо якісного навчання, на сьогоднішній день в Україні налічується 1000 ВНЗ, з них 3-4-ого рівня акредитації – 300, з яких більше 200 державних [2]. Це свідчить про те, що трудовий потенціал присутній, проте відсутня мотивація молоді для переходу з фази трудового потенціалу до фази трудового капіталу.

Це засвідчує проведене анкетування 1000 студентів з різних курсів і факультетів ІФНТУНГ у 2011 році. Запитання базувалися на темі майбутньої професійної зайнятості молоді.

Так наприклад:

1. Чи плануєте ви працювати за кордоном після отримання вищої освіти? Впевнено відповіли 72%, що виїдуть за кордон.

2. З якою метою? Метою 40% - є пошук будь-якої робочої вакансії яка відповідала б їх спеціальності, 36% - співробітництво з іноземними працівниками у сфері певної діяльності яку надалі вони планують продовжувати в Україні, 23% - пошук будь-якої робочої вакансії, не залежно чи співпадає вона з їх спеціальністю.

3. На який термін? В середньому опитані планують прожити за кордоном 3-5 роки.

4. В якій країні?

Виникає питання, маючи такі багаті промислові запаси в країні, невже ми не в змозі забезпечити свій трудовий капітал робочими місцями?

На прикладі основної потенційної могутності України можемо розглянути непропорційність розподілу трудового капіталу. Земельні ресурси України дивують своєю якістю. Адже ¼ всіх світових запасів найродючіших земель сконцентровані на наших землях. Станом на 1 січня 2009 року в результаті паювання сільськогосподарських земель передано в приватну власність 6,9 млн громадян 27,4 млн га сільськогосподарських угідь. Отже доступ до наших земель вільний, але для того щоб задіяти якомога більше трудових ресурсів необхідно розвинути саме товарне виробництво, а для цього обов’язково треба слідувати інноваційному напрямку[3].

Доцільно розглянути сучасний стан зайнятості населення:

- ¼ всіх зайнятих сконцентрована у сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві;

- домінування в економіці України застарілих технологій і відсутність інноваційних процесів ;

- п'ята частина зайнятих працює на посадах, що не відповідають рівню їхньої освіти. Зокрема кожний двадцять третій працівник з вищою освітою в Україні зайнятий на роботах, які такого рівня освіти не потребують;

- через відсутність можливостей знайти гідно оплачувану роботу значна частина населення працює за кордоном як легально, так і нелегально. За експертними оцінками, за межами України працюють 8-10 млн. наших співгромадян;

- неефективна структура зайнятості відображає реалізацію моделі економічного розвитку, яка базується на дешевій робочій силі. Це може призвести до втрати трудового потенціалу суспільства та деградації робочої сили.

Фактори які спричинили вищезазначене положення :

- переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази;

- несприятлива податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі) ;

- обмежені можливості для захисту від протиправних посягань;

- територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і мала кількість їх у віддалених районах і селах.

З погляду номінальної економіки нами було розроблено пропозиції щодо збереження трудового капіталу:

1. Зайняти населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

2. підвищити якість робочої сили, розвинути систему професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці;

3. посилити мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

4. зайняти громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

5. професійна підготовка та зайнятість осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями;

6. повернення зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості;

7. детінізація відносин у сфері зайнятості населення;

8. легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту;

9. забезпечення взаємозв'язку політики зайнятості та державної економічної політики;

10. розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу.

Обов’язковою умовою збереження та оптимального використання людського капіталу є практична реалізація працівником своєї здатності до праці в суспільно-корисній діяльності, завдяки ефективній зайнятості, що забезпечує отримання додаткової вартості і знаходить своє виявлення у підвищенні доходів і соціального статусу працівника, зростанні прибутку роботодавця та національного доходу країни.

Висновок: Загальна закономірність розвитку науки дедалі більшою мірою супроводжується об’єднанням зусиль і концентрацією досліджень на проблемі людини. Визнання трудового капіталу як основного стратегічного ресурсу означає перехід до такого виміру життя українського суспільства, в якому людина (індивід) як виробник і споживач знаходяться у центрі соціально-економічної системи. Виведення на передній план проблем соціального прогресу суспільства і самої людини як кінцевої і головної мети розширеного відтворення, може забезпечити сталий соціально-економічний розвиток, який базується на відтворенні творчого, найбільш ефективного і постійно зростаючого ресурсу - людського. Саме цей ресурс є визначальним, бо сприяє формуванню, використанню і розвитку всіх інших.

Список використаних джерел:

1. Денісон. Е.«Аналіз уповільненого економічного зростання США у 70-і рр..» (Accounting for Slower Economic Growth: The United States in the 1970's; 1979), ст.15

2. Кендрік Дж. Сукупний капітал США і його функціонування. - М.: Прогрес, 1976, ст. 168

3. Корчагін Ю. А.Широке поняття людського капіталу .- Воронеж: ЦІРЕ, 2009, ст. 356

4. Корчагін Ю. А.Російський людський капітал : фактор розвитку чи деградації? - Воронеж: ЦІРЕ, 2005, ст. 36

5. Нестеров Л., Ашірова Г. Національне багатство та людський капітал . / / ВЕ, 2003, № 2, ст.365

6. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензі Р.Економічна теорія. - М., Юніті, 2002, ст. 582

7. ШУЛЬГІНА Є. В. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ. Moscow Business School, Москва, Росія, 2008, ст.289