д.е.н. П.І. Коренюк, магістр А.С. Филипов

Проблеми удосконалення мотиваційного механізму персонала підприємства

На сьогодні проблема удосконалення системи управління персоналом на основі розробки нових механізмів мотивації праці на вітчизняних підприємствах набуває важливого значення. Відсутність належних стимулів до якісної роботи, комплексної оцінки кожного працівника призводить до незадоволення людини. своєю роботою та заробітною платою, своїм становищем у суспільстві. Нехтування мотиваційним фактором у сфері праці призводить до зниження показників продуктивності праці, якості продукції, трудової дисципліни, рівня конкурентного стану підприємств.

Постійні зміни в економічній та політичній сферах в Україні призводять мінливості цілей підприємств, одночасно створюють великі можливості і серйозні загрози для кожної особистості та вносять значний рівень невизначеності в життя людей. Тому розробка мотиваційного механізму управління персоналом, що відповідає сучасним умовам забезпечить ефективне використання трудових ресурсів, справедливу оплату праці і конкурентоспроможність підприємств в цілому.

Розробка і запровадження ефективних мотиваційних моделей сприяє підвищенню конкурентоспроможності, продуктивності і, в кінцевому результаті, прибутковості підприємства. Також, це дозволяє вийти підприємству на економічно новий рівень розвитку і відкриває можливості реалізувати свої можливості на світовому рівні.

Проблеми мотивації персоналу та створення мотиваційного механізму займають чільне місце в менеджменті і досліджувалися багатьма вченими. Свої роботи проблемам мотивації трудової діяльності присвятили такі вчені: А. Сміт, Ф. Тейлор, Е. Мейо, Д. Мак-Грегор, М. Туган-Барановський, А. Маслоу, К. Альдерфер, Ф. Герцберг, В. Врум, Л. Портер та інші.

Аналіз публікацій вітчизняних вчених за останні роки свідчить про зростаюче розуміння того, що підвищення конкурентоспроможності підприємств є неможливим без формування конкурентоспроможності персоналу, без створення мотивації, адекватної певному етапі ринкових перетворень і завданням зміцнення конкурентних позицій держави в світі.

Мотивація є однією з провідних функцій управління, оскільки досягнення основної мети підприємства залежить від злагодженості роботи всього колективу. Кожен керівник має підтримувати зацікавленість персоналу у праці, спонукати до активної трудової діяльності. Важливо також, щоб працівники домагалися досягнення цілей організації добровільно і творчо.

Мотивація впливає на продуктивність праці, і ефективна робота менеджера саме полягає у тому, щоб направити мотивацію на досягнення цілей організації.

Мотивацію визначають як сукупність внутрішніх і зовнішніх сил, які спонукають працівника до активних дій та призводять до досягнення власних цілей та цілей організації.

Істотне протиріччя між мотивацією трудової діяльності та розвитком української економіки пояснюється існуванням об’єктивної потреби суспільства у формуванні принципово нової мотиваційної теорії, заснованої на економічній свободі особистості, особистісній самореалізації свого трудового потенціалу та відсутністю умов для їх здійснення. Для забезпечення економічного зростання необхідно розробити таку мотиваційну теорію, яка більш адекватно може відображати питання мотивації трудової діяльності особистості. Людина повинна бути зацікавлена у результатах своєї праці. Якщо не створювати відповідних умов для діяльності людини і тим більше обмежувати її прагнення, то це стримуватиме розвиток мотиваційних чинників, притаманних інформаційній економіці.

Аналіз теорій мотивації в сучасній економічній теорії виявив їх внутрішні протиріччя: неможливість охопити весь процес праці, не розділяючи його результати і спонукальні причини, а неможливість розкрити в повній мірі структуру взаємодії окремих чинників механізму мотивації. При побудові моделей мотивації слід перш за все особливостями конкретного колективу, власним досвідом та інтуїцією. Класичний підхід до побудови сучасних моделей мотивації на вітчизняних підприємствах спирається на матеріальне стимулювання та інтуїтивній вибір методів тієї чи іншої теорії безпосередньо керівником в залежності від обставин. Сучасні організації надають перевагу найпростішій моделі традиційного матеріального стимулювання - загроза звільнення, оклад плюс премія.

У процесі побудови мотиваційної системи потрібно враховувати те, що найбільше значення має орієнтація на особисті інтереси працівників, їх пріоритетність у системі колективних та суспільних інтересів. Лише в результаті створення умов для реалізації особистих інтересів у поєднанні з колективними та суспільними можливе досягнення конкретно вираженої зацікавленості працівників у ефективній діяльності підприємства.

Для покращення системи мотивації на підприє можна застосовувати модель, яка спрямована на удосконалення засобів мотивації:

Рис. 1 Модель мотивації персоналу на торговельному підприємстві

Базисні способи мотивації дозволяють задовільняти переважно потреби першого рівня. Додаткові - забезпечують можливість реалізації духовного й інтелектуального потенціалу працівника. На базі розроблених концепцій і моделей удосконалення мотивації можна створити комплексну программу . Місія цієї програми - створення ефективної системи мотивації персоналу, що забезпечує підвищення ділової активності працівників на основі розкриття їх особистісного потенціалу.

Головні цілі програми - це підвищення зацікавленості персоналу у високопродуктивній праці та розвиток системи компенсаційних виплат і пільг персоналу.

Принципи мотивації нового типу працівника можна пояснити, звертаючись до системи критеріїв науково-технічного прогресу як функції об’єктивних законів (економічних, соціальних, природних), власне кажучи, тих, які виражають механізм дії цих законів. Критерії об’єктивні, оскільки вони є функціями об’єктивних законів і мають якісні і кількісні характеристики. Якісна сторона критерію виражає вимоги законів, що спрямовують рух соціально-економічних процесів у русло цивілізованого (постіндустріального на сучасному етапі) розвитку. Кількісна сторона критерію проявляється в показниках, що характеризують масштаби, розміри, межі оптимального, раціонального, доцільного розвитку й економічного зростання, що відповідає матеріальним і духовним, соціальним і економічним інтересам співтовариств залежно від стану і ступеня розвитку продуктивних сил суспільства.