Писаренко О.М.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Роль прикладу у вихованні

Метою виховання є формування і розвиток особистості, а першочерговим завданням у цьому процесі є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу мають бути знання, погляди, переконання, які стимулюють учинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистісній корисності певного типу поведінки і формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність.

Переконання формуються завдяки змістовному й емоційно забарвленому роз'ясненню суті ставлень людини до навколишнього середовища, норм і правил поведінки, розвитку свідомості почуттів особистості, яка виховується.

До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять освічення, навіювання, переконання і приклад.

Дія прикладу як методу виховання ґрунтується на відомій закономірності: явища, які сприймаються зором, швидко і без зусиль зберігаються у свідомості, тому що не вимагають ні розкодування, ні перекодування, якого потребує будь-яка мовленнєва дія. Тому приклад – найбільш прийнятний шлях до корекції поведінки тих, хто навчається.

Суть позитивного прикладу як методу виховання полягає у використанні кращих зразків поведінки і діяльності інших людей для збудження в учнів прагнення до активної роботи над собою, до розвитку і вдосконалення своїх особистісних властивостей і якостей і подолання наявних недоліків.

Психологічною основою прикладу слугує наслідування. Завдяки йому учні оволодівають соціальним моральним досвідом. У процесі наслідування психологи виділяють три етапи:

1) безпосереднє сприймання конкретного образу іншої людини;

2) формування бажання діяти за зразком;

3) синтез самостійних і наслідувальних дій, що виявляється у пристосуванні до поведінки кумира [4].

Виховні функції прикладу різні: він може слугувати педагогу для конкретизації певного теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; він є переконливим аргументом; приклад може спонукати до певного типу поведінки.

Окрім позитивних у виховній роботі використовуються також і негативні приклади. На них спираються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне і т.п. виховання, щоб показати недоцільність наслідування негативних явищ. Прийоми застосування таких прикладів: громадський осуд негативних проявів у житті колективу; протиставлення аморальним учинкам кращих зразків високоморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах наслідків аморальної та асоціальної поведінки.

У процесі виховання використовуються найрізноманітніші приклади. Це, передусім, епізоди з життя і діяльності відомих людей – учених, письменників, громадських діячів і т.п. Дослідження психологів показують, що ідеали молодших школярів і підлітків утілюються в основному в конкретних людях. У старших класах і у ВНЗ великого значення набувають й узагальнені ідеали. Тому важливо використовувати образи героїв літературних творів і кінофільмів. Таким чином, читання художньої літератури із форми відпочинку перетворюється на дієвий засіб виховання і самовиховання молодих людей. Важливо допомогти обрати для читання такі книги, які б навчали правильній поведінці. При цьому необхідно привчати до осмисленого читання, до аналізу вчинків і дій героїв літературних творів, до зіставлення їх з особистою поведінкою.

Особливо великий вплив на формування свідомості і поведінки молодої людини здійснює особистість вихователя, його моральна зовнішність. Цей вплив за своїм значенням ні з чим не можна порівняти і нічим не можна замінити. Особистий приклад вихователя впливає на учня незалежно від його волі і бажання. Жодні слова викладача не можуть дати такого ясного уявлення про правила поведінки, як його вчинки і дії. На формування і розвиток молодої людини серйозний вплив робить приклад батьків, старших членів сім'ї. А.С. Макаренко говорив, що молодь виховує все: люди, речі, явища. Але більше за все виховують люди. Із них на першому місці знаходяться батьки, які постійно впливають своєю поведінкою, моральною зовнішністю.

Беручи до уваги важливість уживання прикладу як методу виховання, вважаємо доцільним застосовувати його під час викладання різноманітних дисциплін у ВНЗ. Особливо це стосується дисциплін гуманітарного циклу, зокрема іноземної мови.

Сучасні тенденції у викладанні іноземних мов полягають у тому, що головним завданням іншомовної освіти стає духовне вдосконалення тих, хто навчається, під час освоєння нової культури у її діалозі з рідною. Це відкриває широкі можливості для використання прикладів, узятих як з рідної, так і іноземної культур, на заняттях з іноземної мови.

Із вищесказаного можна зробити такі висновки. Приклад є потужним чинником формування свідомості особистості. Використання цього методу виховання у навчальному процесі є доцільним, оскільки він дозволяє конкретизувати прагнення, ідеали тих, хто навчається, переконати в доцільності певних поглядів і вчинків, стимулювати самовиховання.

Література:

1. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навч. посібник. – Харків: ОВС, 2002. – 400 с.

2. Макаренко А.С. Твори: В 7 т. – Т. 6. – К.: Рад. школа, 1954. – 456 с.

3. Ушинский К.Д. Педагогические идеи. – М.: Знание, 1971. – 375 с.

4. http://ped.sumy.ua/ (Українська педагогіка - Неофіційний сайт Глухівського державного педагогічного університету імені О. Довженка)