Філологічні науки/2. Риторика і стилістика

Кобзар І.М., Раєнкова О.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Метафоричний потенціал наукової мови

Сьогодні в науковому світі практично ні в кого метафори не викликають здивування, бо надто органічно вони вплітаються в мову науки. Однак подібним відношення до метафори було не завжди, адже тривалий час вона розглядалась як «фігура прикрашання», придатна виключно для естетичного освоєння дійсності, а тому допустима лише в художніх текстах через те, що вводить в оману читача в «серйозних творах».

Однак наука не стоїть на місці, і всі цікаві й дивовижні ідеї, які генеруються нею, не могли не призвести до формування нових методологічних установок в особливостях функціонування та закономірностях наукової мови. Роль метафори у формуванні цих установок і в розвиткові мови науки важко переоцінити.

Тому метою нашої статті стало опрацювання метафоричного потенціалу наукової мови.

За всю історію вивчення метафори відомо багато визначень цього поняття. Наведемо деякі з них: метафора – це «мова пристрасті» (Роджерс), «колапс значення» (Рікер), «чорна діра мовного світу» (Фрезер), «категоріальна помилка» (Райл), «сонячне затемнення у сфері мови» і т.д. Хтось може подумати, що якщо метафора зображує словами, чи значить це, що далі за слова вона не проникає. Важко не погодитись із Річардсом, який стверджував, що «метафорична сама думка». І наука в цьому сенсі не лише те, що не є винятком|, але сама демонструє метафоричність наукової думки повною мірою. Метафора або вживання слова в переносному значенні, перенесення найменування одного предмета на інший – це не тільки мовний засіб вираження подібності, а метафора – це специфічний спосіб пізнання, без якого не обходиться жодне наукове відкриття [1].

Зазвичай побутує стала думка про те, що наукова мова, на відміну від повсякденної, вважається формалізованою та більш точною. Кожне поняття в ній покликане мати точне визначення, тому метафорі з її певною розмитістю, невизначеністю та семантичною неоднозначністю не може й не повинно бути місця в чіткому й доказовому світі науки.

Дослідження тривалого часу показали, що наука більш метафорична, ніж думали про неї в попередні століття. Доказ Куртом Геделем у 1931 р. знаменитих теорем «про неповноту формальних систем» і «про неможливість доказу несуперечності формальної системи засобами самої системи» показало, що інтелектуальні процедури всюди працюють однаково: будь-яка теорія ґрунтується на якомусь наборі догм», тому «спроби побудови ідеально формалізованої мовної системи приречені на невдачу» [2]. Наукові описи об'єктів не можуть скласти вичерпні визначення. Якщо всередині прийнятої системи неможливо знайти рішення, то необхідно вийти за її межі: «всяка удавана дисгармонія між досвідченими фактами може бути усунута лише шляхом належного розширення цієї системи понять» [1].

Наукова революція як процес інтенсивного генерування якісно нового знання викликає необхідність появи нових термінів, а звідси – й гостро потребує докорінного переструктурування семантичного поля їх. Метафора набула особливого значення у спеціальній термінології. Вивчення термінологічної метафори становить інтерес з точки зору виявлення механізмів того, як звичайне слово проходить «концептуальну обробку», яку можна спостерігати у термінопороджуючих текстах, де метафоричний термін починає функціонувати.

В англомовній літературі вивчення метафор у спеціальних терміносистемах розпочалось ще в 60-х роках ХХ століття працею М.Блека. А на думку А.Вілдена, « ... будь-яка наукова теорія – це мережа метафор, та, більше того, будь-яке знання, включаючи наукове, обов’язково метафоричне».

Мова науки не може бути суто логічною. По-перше, людське мислення художнє й образне, тому навіть мова науки не може обійтися без засобів художнього опису, зокрема метафори. По-друге, вчений, який пізнає дійсність і робить нові відкриття, звертається до вже відомих лексичних одиниць для позначення нових понять, внаслідок чого й утворюється метафора.

Таким чином, використання метафор неминуче в будь-яких галузях пізнання світу, бо прагнення людства до знання найближчим часом буде перевищувати можливості набуття цих знань. Використання ж метафор у процесі пізнання світу – один з найбільш успішних інструментів, оскільки метафоризація є засобом формування параморфної моделі, що дозволяє представити цю систему за допомогою системи, що належить іншій сфері досвіду, де даний елемент представлений більш очевидно. Роль метафори у розширенні наших наукових уявлень насправді неоціненна: у своїй моделі атома Бор використовує структуру сонячної системи, Максвелл представляє електричне поле через властивості рідини, атоми – як більярдні кулі і т.д. Таким чином, наука не є зразком буквальної мови, як вважалося раніше, а метафора, активно присутня у процесах моделювання мовного простору й забезпечує поступальний розвиток науки.

Література:

1. Кузьмина,М.А.Метафора как элемент методологии современного научного познания / Социологические исследования. – 2006. – № 2. – с. 128-136.

2. Кулиев Г.Г. Метафора и научное познание [Электронный ресурс]: Электронные текстовые данные (255 Кб) – Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/

3. Мороз А. Явище метафори у фаховій мові торгівлі (на прикладі німецької та української мов) // Наукові записки. Серія: філологічні науки – №81 (1) – 2008 р.