СЕМАНТИЧНА КОМБІНАТОРИКА КОМПОНЕНТІВ КОМПОЗИТА ЯК МЕХАНІЗМ СТВОРЕННЯ ЕКСПРЕСИВНИХ КОМПОЗИТІВ

Любов КУХАР ( Хмельницький, Україна )

Стилістичне словотворення – це один із видів реалізації стилістичної номінації, під яким розуміється створення нових слів за існуючими в системі мови словотворчими моделями. Система мовлення дає матеріал для створення нових слів та моделі їх можливого комбінування. Конкретна комунікативна ситуація, інтенція автора, конкретний тип тексту і контекст визначають, у свою чергу, стилістичний зміст та стилістичне значення одиниці.

У залежності від співвіднесення змісту і семантико-синтаксичного потенціалу знаку доцільно розрізняти узуальний стилістичний зміст – проявлення стилістичного змісту і оказіональний стилістичний зміст – проявлення стилістичного змісту в конкретних мовленнєвих умовах [1, с.32].

Словотворчі конструкції, які несуть узуальний стилістичний зміст фіксуються словниками і входять, таким чином, у систему мови. Словотворчі конструкції, які несуть оказіональний стилістичний зміст є проявом творчого відношення до мови її носіїв.

Загальновизнаним тезисом у роботах вчених, які досліджували механізми створення стилістичних ефектів у складних словах (Шендельс, Степанова, Фляйшер, Кубрякова) є положення про те, що стилістичний ефект у композитах виникає, головним чином, у результаті семантичного узгодження між безпосередніми складовими композита [2, с.84].

В.Фляйшер і Г.Міхель використовують термін експресивне словотворення (Expressive Wortbildung) в результаті якого утворюються слова з підвищеною експресією. Експресивність часто досягається за допомогою семантичного контрасту усередині словотворчої конструкції, тобто між її компонентами. Дослідники виділяються вісім моделей експресивного словотворення, які представляють собою парадигму семантичної комбінаторики компонентів композита [3, с.117-119]. Ваговитість цій парадигмі додає те, що вона враховує словотворення не лише іменників, але й інших частин мови. Найважливішими, з погляду нашого дослідження є такі можливості семантичної комбінаторики:

1. Порушення семантичного узгодження між компонентами конструкції (Aktenhengst, Papierförster). Як окремий випадок розглядається оксюморон (Unglücksglück). Фактично, у всіх прикладах даного типу наявний семантичний контраст, оскільки в них з'єднуються номінації різних наочних областей.

2. Перехрещення, контамінація (Promilljonär, що вийшло з Рrоmillе і Millionär).

3. Ремотівация (зворотна мотивація, вторинне розкладання на складові частини) ідіоматизованних композитів (Hoch-Zeit, Haupt-Rolle).

4. Використання узуальних експресивно забарвлених словотворчих типів. Сюди відносяться пейоратівні типи найменування осіб з суфіксами -ler / -ling; тип “дієслівна або іменна основа + власна назва (ім’я)” (Heulsuse); різного роду подвоєння (Larifari, Singsang) та експресивне звуконаслідування.

У наведених прикладах другої групи виявляється, на наш погляд, структурно-семантичний контраст: зіставлення по лінії скорочена лексема – повна лексема. У прикладах третьої групи, внаслідок нової актуалізації за рахунок зміненого графічного написання складових, реалізується своєрідний контраст між звичним і новим, який можна було б позначити як соціокультурний діахронічний контраст.

У прикладах четвертої групи типу Heulsuse експресивність створюється також за рахунок лінгвооперативної конфронтації. Жіноче ім'я, з'єднуючись з дієслівним коренем, який дає людині негативну характеристику, набуває узагальненого негативно-оціночного значення. Таким чином у даній моделі реалізується соціокультурний пресуппозитивний контраст.

Виділені види семантичного контрасту: структурно-семантичний, соціокультурний діахронічний і соціокультурний пресуппозитивний – є, на наш погляд, наслідком дії механізму лінгвооперативної конфронтації і можуть слугувати основою опису стилістичного значення експресивних композитів.

У пізнішій роботі В.Фляйшер називає такі основні можливості посилення експресивності: 1) порушення семантичної сумісності безпосередніх складових; 2) порушення правил дистрибуції словотворчих морфем, наприклад, при поєднанні основи і запозиченого суфікса; 3) використання як першої складової композита речення або словосполучення. Як особливий вид конструкцій з несумісними складовими він виділяє оксюморон, який також зустрічається у вигляді словотворчої конструкції [2, с.224-225]. Таким чином, фіксується принципова можливість взаємозв'язку словотворчої конструкції із стилістичною фігурою.

Композити, що мають в своєму складі лексеми іншомовного походження (гібридні композити), теж можуть бути стилістично забарвленими, хоча не всі з них мають яскраво виражене експресивне або образне значення. Одиниці, для яких нехарактерне порушення семантичної сполучуваності між компонентами (Forscherteam) і, які утворюються аналогічно до словосполучень, як правило, нейтральні [4, с.90].

Група плеонастичних (за Фляйшером, уточнюючих) композитів так само не у всіх випадках є джерелом одиниць з підвищеною експресією (Shopping-Bummel). Випадки використання словотворчих конструкцій з семантичним узгодженням між іншомовним і німецьким компонентом можна віднести до утворень з оказіональною семантичною структурою. Для таких одиниць характерна яскраво виражена експресивність (Publicity-Arie, Hit-Stratege). В особливу групу виділяються метафоричні композити (Computerchinesisch, Hit-Zersträube). Поєднання іншомовного компоненту з експресивно забарвленою одиницею також продуктивне з погляду створення стилістично маркованих номінацій.

Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок, що у багатьох випадках оцінка, яка міститься в словотворчій конструкції в цілому, виникає за рахунок взаємодії компонентів, які самі по собі не містять компонентів з оціночним значенням (Medientopf), тобто мова йде про лінгвооперативну координацію: саме комбінаторика елементів як усередині одиниці, так і в ширшому контексті є основним стилеутворюючим чинником.

Тому пояснення дії механізмів створення експресивності і образності складних слів потребує, на наш погляд, детальнішої розробки, яка б враховувала диференціацію типів образності і розмежування міні- і макроконтексту.

Література

1. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. – М.: Прогресс, 1990. – С. 5-32.

2. Степанова М.Д., Фляйшер В. Теоретические основы словообразования в немецком языке. – М.: Высшая школа, 1984. – 264 с.

3. Fleischer W. Stilistik der deutschen Gegenwartssprache / Hrsg. Von W. Fleischer; G. Michel; G. Starke. – Frankfurt am Main – Berlin – Bern – New York – Wien: Lang, 1993. – 341 S.

4. Ladissow A.I. Untersuchungen zur Konnotation in der nominalen Wortbildung der deutschen Gegenwartssprache. Dissertation. – Leipzig 1981. – 178 S.