Орел M.В.

Державний вищий навчальний заклад “Національний гірничий університет”

ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРАГМАТИЧНА АДЕКВАТНІСТЬ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ

У зв’язку з тим, що сучасні системи комп’ютерного перекладу досягли досить високого рівня розвитку, проблема якості перекладу стає все актуальнішою.

Якість перекладу тісно пов’язана з поняттями адекватності й еквівалентності. Розглянемо їх.

Переклад розглядається як спосіб забезпечити спілкування між різномовними комунікантами шляхом відтворення на іншій мові інформації, що міститься в тексті оригіналу. Лінгвістична теорія перекладу вивчає співвідношення одиниць двох мов неізольовано, а в текстах певного типу (оригіналах та їх перекладах), і всі дані, якими ця теорія оперує, отримують шляхом порівняльного аналізу таких текстів.

Порівняльний аналіз текстів оригіналу та перекладу може охоплювати різні сторони їх формальної та змістовної структури. Але головним питанням теорії перекладу залишається всебічний опис змістовних відносин між цими текстами, розкриття понять еквівалентності й адекватності перекладу.

В.Н. Комісарів розглядає поняття «еквівалентний переклад» і «адекватний переклад» як неідентичні, а такі, які тісно стикаються одне з одним. Еквівалентність розуміється ним як смислова спільність, що прирівнює одиниці мови одну до одної. Термін «адекватний переклад», на його думку, має більш широкий сенс і використовується як синонім «гарного» перекладу, тобто перекладу, що забезпечує необхідну повноту міжмовної комунікації в конкретних умовах. А.Д. Швейцер також розмежовує поняття еквівалентності й адекватності, зауважуючи, що еквівалентність − це відповідність тексту перекладу тексту оригіналу, а адекватність – це відповідність перекладу, як процесу, даним комунікативним умовам. Повна еквівалентність має на увазі вичерпну передачу комунікативно-функціонального інваріанту, тобто мова йде про максимальне наближення тексту перекладу до оригіналу, при максимальних вимогах, які висуваються до перекладу. Вимога адекватності ж носить оптимальний характер: переклад повинен оптимально відповідати певним комунікативним цілям та завданням.

Поняття адекватності залишається одним із головних у теорії й практиці перекладу. В роботах 50-х − початку 60-х років були закладені основи сучасної теорії перекладу. Поняття адекватності базувалося на концепції перекладу як повного смислового аналога оригіналу. В рамках даної концепції адекватність перекладу зводилася до семантичних (смислових) категорій повноти і точності, доповнювалась стилістичною еквівалентністю, що включає, зокрема, принцип підпорядкування тексту перекладу функціонально-стилістичним нормам мови перекладу.

У 50-60-ті роки перекладацька діяльність отримала новий імпульс у сфері інформаційної практики та теорії комунікації, що сприяло формуванню концепції функціонально-прагматичної адекватності перекладу. Від функціонально-адекватного перекладу потрібна не повна і точна передача всього смислового змісту та стилістичних особливостей оригіналу, узгоджених з функціонально-стилістичними нормами мови перекладу, а лише правильна передача основної комунікативної функції оригіналу.

Нині намічається тенденція до розмежування понять «адекватність» і «еквівалентність» за принципом загального та часткового. А саме: адекватний переклад, на відміну від еквівалентного, може не бути відображенням оригіналу на іншій мові, але він повинен повністю передавати зміст тексту оригіналу, не спотворюючи його. Для досягнення адекватності в тексті перекладу можуть бути деякі пояснюючі доповнення, пов'язані з культурними відмінностями, або ж опущення елементів тексту, без яких зміст тексту не зазнає яких-небудь істотних змін.

Щодо адекватності машинного перекладу, то у цьому випадку треба керуватися підходом, запропонованим А.Д. Швейцером та Л.С. Бархударовим, які акцентують увагу саме на функціонально-прагматичному аспекті даної категорії. І тому доцільно, перш за все, визначити те, хто та які завдання ставить і які вимоги висуває до машинного перекладу.

Як правило, реципієнтами перекладу є фахівці у певній області, які або не володіють іноземною мовою у достатньому обсязі, або не мають часу, щоб опрацювати значну кількість текстів. Як показує досвід, машинний переклад задовольняє цю вимогу у повному обсязі. А таку різновидність адекватності можна назвати жанрово-тематичною адекватністю.

По-друге, машинний переклад потрібен в тих випадках, коли переклад повинен передати основну комунікативну домінанту оригіналу, надати отримувачу більш або менш детальну інформацію про зміст повідомлення, що міститься у першоджерелі. Даний тип адекватності можна назвати адекватністю інформативності.

По-третє, МП можуть застосовуватися перекладачами у їх професійній діяльності. Одна з головних цілей – отримання еквівалентів термінологічних складових першоджерела для подальшого редагування усього тексту рідною мовою. Це – семантико-синтаксична адекватність, вивчення якої потребує аналізу перекладів на рівнях мови.

Таким чином, при виявленні ступеню адекватності машинного перекладу на першій план виходить прагматичний фактор орієнтації на реципієнта перекладу та виконання поставлених завдань. Адекватність МП визначається як адекватність відтворення основної прагматичної функції оригіналу. Виходячи з цього положення, доцільно розробити типологію помилок, які допускають СМП і на основі цієї типології оцінити рівень функціонально-прагматичної адекватності перекладів.

Література:

1. Ванніков Ю.В. Проблеми адекватності перекладу. Типи адекватності, види перекладу і перекладацької діяльності. – М.: Наука, 1988.

2. Кулагіна О.С. Дослідження з машинного перекладу. – М.: Наука, 1979.

3. Корунець І..В. Теорія і практика перекладу. – Вінниця: Нова книга, 2001.