Філософія/2. Соціальна філософія

К. філос. н. Карпенко Т. М.

СумДПУ ім. А С. Макаренка, Україна

Філософські виміри соціальної структури суспільства в університетському курсі філософії

Серед актуальних проблем, з якими стикається сучасний викладач філософських дисциплін, чи не найважливішою є проблема визначення змісту курсу філософії. Часові обмеження змушують особливо відповідально ставитись до добору складників останнього. Тим більше, що значну кількість видань, які мали б стати в пригоді у навчально-виховному процесі, можна охарактеризувати словами академіка В. О. Цикіна та М. О. Качуровського: «На допомогу студентству підготовлена значна кількість підручників і навчальних посібників. Але вони за формою викладу матеріалу, логікою його подачі, а досить часто і за змістом, не відповідають сучасним вимогам» [3, 3]. Не претендуючи на охоплення всіх складників відповідної проблематики, у цій публікації торкнемось основних філософських вимірів соціальної структури суспільства. Саме цю тему в сучасній філософській навчальній літературі здебільшого оминають або, на нашу думку, не приділяють достатньої уваги [див. напр.: 6, 286-287].

Перш за все, звернемось до основних філософсько-теоретичних підходів до пояснення соціальної структури суспільства. Так, за логікою марксизму, починаючи з рабовласницької суспільно-економічної формації в якості основних соціальних груп виступають суспільні класи (здійснені у XX ст. спроби побудувати «ідеальне» безкласове суспільство, як відомо, виявилися невдалими). Зрозуміло, не можна перебільшувати значення класового підходу, але не можна його і недооцінювати. Окрім суто теоретичних аргументів зважимо на те, що близько півтора мільярди людей в XXI ст. керуються вказівками комуністичних партій.

При викладі згаданого підходу доцільним буде показати студентам, які напрацювання попередників були включені К. Г. Марксом та Ф. Енгельсом до відповідної теорії. Також слід експлікувати, які уточнення можуть бути внесені до класової теорії з огляду на нові виклики історії (від навернення до капіталізму країн східної Європи до глобалізації, становлення інформаційного суспільства, карколомних перспектив у галузі штучного інтелекту тощо). Наприклад, в контексті роботизації виробництва, яке майбутнє очікує на робітничий клас, пролетаріат в країнах Заходу? А можливо (в історично віддаленій перспективі) в більшості країн світу? Також пригадаємо творчий доробок філософів, які більш реалістично тлумачили деякі проблеми, розглянуті марксизмом. Наприклад, дотичне теоретичне положення та його обгрунтування знаходимо у Арістотеля: «Власність має бути спільною тільки у відносному сенсі, а взагалі приватною» [1].

На спеціальний розгляд заслуговує тлумачення класів М. Вебером, який робив спеціальний акцент на духовній культурі як важливому чиннику класового поділу. Ця концепція по суті аргументовано застерігає нас від надмірного захоплення матеріальним аспектом при аналізі суспільства. Основи іншої теорії, теорії середнього класу, такої популярної на зламі століть, були закладені ще в Давній Греції («середні верстви» Арістотеля). Середній клас – це люди, яким є що втрачати у випадку соціальних заворушень і які, як правило, не розраховують перетворитись на керманичів суспільства в результаті соціальних катаклізмів (останній розрахунок для деяких представників вищого класу міг би виправдати ризик, що подекуди в історії і відбувалося). Вважається, що чим більшою є частка середнього класу, тим стабільнішим є суспільство. Теорія середнього класу вказує шлях до подолання ряду глобальних проблем сучасності, насамперед тероризму.

Аналогічну функцію виконує у суспільстві вертикальна соціальна мобільність. Широкі можливості для вертикальної соціальної мобільності не тільки допомагають гармонізувати відносини «людина – суспільство», але й знижують інтерсоціальну напруженість, оскільки в зворотному випадку лідерів країн може спокусити варіант переключення невдоволення життям своїх громадян на зовнішнього «ворога».

Окремий філософський інтерес становлять концепції історичних етнічних спільнот людей. Слід показати недоліки застосування на державному рівні концепції націєтворення, коли неодмінною ознакою належності до нації вважається кровна спорідненість (концепція етнічної нації). Насамперед ідеться про перемішаність національностей у світі на сучасному етапі державотворення. Більше того, інколи той, хто відповідає «генетичному» критерію, не вважає себе представником відповідної національності. Наприклад, пригадаємо перепис населення у Росії, де у відповідях респондентів фігурувала навіть «національність» «ельф» [5]. Більш продуктивною виглядає культурницька концепція нації, що, не заперечуючи наявність етнічної основи, яка власне і породила в основному певну культуру, припускає інкорпорацію до складу нації громадян і суто на основі культурної єдності.

Вихідною ланкою суспільства є сім’я, у ній як правило відбувається первинна інтеграція індивіда у свідоме соціальне (у широкому та вузькому смислах) життя. На початку XXI ст. сім’я як соціальний інститут та мала соціальна група зазнає низки трансформацій, які, зокрема, включають зміни у її структурі, загострення конфлікту поколінь, зміни у співвідношенні владної відповідальності між членами сім’ї. Ці трансформації позначаються на виконанні останньою своїх функцій. Заклик до зміни вектору досліджень сім’ї вбачаємо, наприклад, у В. О. Кутирєва [4, 45, 54]. Серед проблемних напрямів актуальних для сучасної філософії сім’ї особливо наголосимо на таких: аналіз не тільки переваг, але й недоліків концепції егалітарної сім’ї; гіпотетична кореляція кризи патріархальної сім’ї та демографічної кризи розвинених країн; можливості пом’якшення конфлікту поколінь з точки зору соціальної філософії [2, 52].

Таким чином, філософські виміри соціальної структури суспільства можна буде вважати в основному всебічно висвітленими (звісно, з урахуванням обмеженості сучасного рівня наукового і філософського знання) лише за умови включеності до змісту університетського курсу філософії наступних концептуальних напрямів: а) різні тлумачення класового поділу суспільства; б) соціальна мобільність як метод розв’язання ряду глобальних проблем сучасності; в) концепції нації та прогноз наслідків їх практичного втілення; г) оновлена філософія сім’ї.

Література:

1. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения: В 4 т. Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – С. 376-644.

2. Карпенко Т. М. Філософія та соціологія сім’ї: проблема змісту освіти / Т. М. Карпенко // Materialy VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Naukowa przestrzen Europy – 2011». Volume 14. – Przemysl: Nauka i studia, 2011. – Str. 51-53.

3. Качуровський М. О. Філософія: альтернативний виклад / М. О. Качуровський, В. О. Цикін. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2005. – 252 с.

4. Кутырёв В. А. Философия трансгуманизма / Владимир Александрович Кутырёв. – Нижний Новгород: Нижегородский университет, 2010. – 85 с.

5. Общество. В России могут появиться национальности «сибиряки» и «эльфы» [Электронный ресурс] // РосБизнесКонсалтинг. – Россия: РБК, 2011. – Режим доступа: http://top.rbc.ru/society/05/04/2011/570603.shtml

6. Тарєлкін Ю. П. Основи сучасної філософії / Ю. П. Тарєлкін, В. О. Цикін. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2011. – 288 с.