Политология/6. Проблемы взаимодействия власти и общественности (отечественный и зарубежный опыт)

Костіна Є.А., Халілова-Чуваєва Ю.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського

Гендерні аспекти формування демократії в Україні та гендерна політика

Політичне життя України сьогодні спрямоване на формування і забезпечення демократичного характеру держави, що можливо лише за умови розвитку громадянського суспільства. Важливим чинником і гарантією утвердження демократії в Україні є рівноправна участь жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави, а тому сучасні тенденції вдосконалення управління соціальними процесами в Україні тісно пов'язані з необхідністю вирішення проблем подолання гендерної диспропорції в кадровій політиці, гендерної нерівності, а інколи і гендерної дискримінації в статусних можливостях жінок і чоловіків в ієрархії політичних та економічних відносин. Саме цим визначається актуальність цього дослідження.

Метою цього дослідження є розгляд найважливіших проблем у сфері гендерної нерівності в суспільстві, основних кроків, які вже були здійснені урядом України для розробки ефективної гендерної політики, та можливих заходів щодо подолання цих проблем.

Проблеми гендерної нерівності привертають увагу багатьох науковців. За останні роки з'явилось чимало досліджень в сфері права, державного управління, політології, в центрі уваги яких різні аспекти гендерної політики. Зокрема, це роботи таких вчених, як Балакірєва О. М., Буроменський М. В. Болотіна Н. Б., Ромовська 3. В. та ряду інших. Захищено ряд докторських та кандидатських дисертацій, вийшли монографії та навчальні посібники, запроваджені спецкурси у вищих навчальних закладах [1].

Поступово від наукового аналізу та громадських зусиль, спрямованих на впровадження в життя ідей гендерної рівності, Україна почала переходити до правового регулювання цих питань. Так, парламентські слухання 1995, 2004 та 2006 років надали нового поштовху реалізації в рамках державної політики основних принципів гендерної рівноваги. Міжнародно-правові категорії щодо гендеру поступово впроваджуються в національне законодавство, переходячи з соціокультурного поняття в суто правове.

Найважливішою віхою на цьому шляху можна вважати прийняття 8 вересня 2005 року закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». А його логічним продовженням стало затвердження Кабінету Міністрів України 27 грудня 2006 року Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року [2; 3].

Незважаючи на наявність відповідної правової бази, багато проблем в цій сфері залишаються невирішеними. На сьогодні ми маємо визнати розповсюдженість таких негативних явищ як торгівля жінками, насильство в сім'ї, гендерні стереотипи в суспільній свідомості, специфічні обмеження на ринку праці, гендерні диспропорції представництва у владі, недостатня інформованість суспільства про реальний стан проблеми, неефективність національного механізму забезпечення гендерної рівності та ряд інших.

Безумовно, це не означає, що законотворчий процес несе на собі дискримінаційні ознаки. Навпаки, формальна рівність є майже абсолютною категорією, але фактично ситуація дещо інша.

Наприклад, кар'єрне просування має яскраво виражену гендерну асиметрію. Чим нижче посада в ієрархії управління, тим більше присутні там жінки і, навпаки, вищі посади системи управління залишаються пріоритетно чоловічими. Так, в загальній чисельності зайнятості представництво статей приблизно однакове, інколи навіть з невеликою перевагою жінок. При цьому в деяких сферах державної служби жіноче представництво взагалі сягає 72-76 %. Та все це стосується лише низових рівнів системи державної служби, де реалізуються суто виконавські функції. На рівні ж прийняття рішень, тобто здійснення безпосередньо управлінської діяльності, присутність жінок різко зменшується, досягаючи лише 6 - 7 % [4].

Аналогічна тенденція існує і в недержавному секторі. Так, у великому бізнесі в Україні в керівництві лише 2 % жінок, а серед найбагатших власників не має жодної жінки. У середньому бізнесі жінки-власниці становлять 20 % [4].

Якщо в цілому розглянути сферу зайнятості, то слід відзначити, що переважає жіноче безробіття (до 62 % безробітних - жінки) та більш низька заробітна плата жінок (на 1/3 менша ніж у чоловіків). І ситуація, як свідчать дослідження, з часом майже не змінюється [4].

Тому ці чинники слід розглядати як дестабілізуючі фактори впливу на суспільство в цілому. І незважаючи на відсутність норм дискримінаційного характеру в нормативно-правовій базі України особливу увагу слід зосередити саме на фактичному впровадженні таких норм в життя, на подоланні прихованих порушень щодо можливостей реалізації рівних прав.

Цьому сприятиме формування на загальнонаціональному та на місцевому рівнях ефективного механізму розв'язання гендерних проблем. Виконавчі структури, судові та правоохоронні органи, ЗМІ, громадські організації в рівній мірі мають нести відповідальність за якість вирішення та розв'язання гендерних конфліктів, координувати дії для сприяння гендерній рівності. Це має бути комплексна стратегія стимулювання тенденцій гендерної рівноваги і покарання правопорушень в цій сфері. Також необхідне подолання диспропорцій в управлінській сфері, що дозволить долучити представників обох статей саме до процесу прийняття рішень. Захисний принцип законодавства має носити загальнолюдський, а не гендерний характер. Потребують знищення суспільні стереотипи щодо місця і ролі статей.

Таким чином, слід зазначити, що для забезпечення гендерної рівності урядом України розробляється політика в цьому напрямі, вживаються деякі заходи. Так, було прийнято у 2005 році закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та затверджено в 2006 році Державну програму з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Але реально діючий механізм запровадження цих ідей все ще не створений, їх підтримка та фінансування також практично відсутні. І такі проблем у цій сфері, як гендерна диспропорція представництва у владі, обмеження на ринку праці, гендерні стереотипи та інші, все ще залишаються невирішеними.

На нашу думку, Україна спроможна гармонізувати суспільні відносини у всіх сферах життя та підняти показники індексу гендерного розвитку запровадженням стандартів гендерної рівності, сформульованих в міжнародних правових актах, застосуванням кращого світового досвіду країн, що досягають успіхів у вирішенні цих проблем. Адже більша гармонізація суспільних відносин, яка ґрунтується, в тому числі, і на принципах гендерної рівноваги, створює сприятливі умови для подолання політичної кризи, легітимізує владу, забезпечуючи зацікавленість всього суспільства в результатах діяльності. Це відповідає викликам сучасного стану і політичного життя, і економіки, і культури та духовності суспільства в Україні.

Література:

1. Кормич Л. І. Гендерна складова ефективності державної політики / Л. І. Кормич // Актуальні проблеми політики. – Одеса: Фенікс, 2010. – Вип. 39. – С. 9-17.

2.Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 52. - Ст. 561.

3.Про затвердження Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1834. // Офіційний вісник України. - 2007 - № 1. - С. 91. - Ст. 25.

4.Інтеграція гендеру в національні державні програми. - К., 2006. - 90 с.