Право / 11. Криминалистика и судебная медицина

Івасик Р.М.

Національна академія внутрішніх справ, м. Київ, Україна

Процесуальні та організаційні форми взаємодії слідчого й оперативних працівників у ході розслідування обставин легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

В процесі розслідування відмивання доходів найбільш раціональною та ефективною є постійна взаємодія слідчих і оперативних служб спеціальних підрозділів ОВС, що дозволяє поєднувати процесуальні й оперативно-розшукові заходи протягом усього періоду досудового слідства. За цих умов особливу актуальність набуває наукова розробка проблем правового забезпечення взаємодії слідчих і оперативних підрозділів та формування науково-практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності розкриття й розслідування злочинів даної категорії.

Забезпечення оптимальної взаємодії в діяльності правоохоронних органів стосовно розкриття злочинів суттєво залежить від правильного тлумачення терміна «взаємодія». Кримінальний процес і криміналістика розуміють «взаємодію» слідчого й оперативного працівника як спільну, погоджену щодо мети, місця і часу діяльність [7, с. 87; 9, с. 85].

Швидке і повне розкриття легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, як показує аналіз практики, зазвичай неможливе без чітко узгоджених і спільних дій слідчих і оперативних працівників (про недостатність такої взаємодії свідчать погляди 91,5% опитаних працівників правоохоронних органів).

Зовнішнім виразом спільної діяльності слідчого та оперативних працівників є форми їх взаємодії, які розглядають як чотири блоки: 1) обмін інформацією; 2) спільна розробка управлінських рішень; 3) реалізація розроблених управлінських рішень; 4) проведення інших погоджених заходів, які не були передбачені письмовими управлінськими рішеннями [6, с. 90].

Форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами можуть бути процесуальними та непроцесуальними. Серед процесуальних форм даної взаємодії варто назвати доручення і вказівки слідчого. Крім того, слід погодитись із позицією О. В. Мещерякової, що до процесуальних форм взаємодії відносяться також: надання органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, на вимогу слідчого сприяння в ході проведення окремих слідчих дій; привід обвинуваченого, свідка чи інших осіб, у випадках, передбачених законом; повідомлення оперативним підрозділом слідчого про результати оперативно-розшукових заходів у справі до встановлення особи, яка вчинила злочин; проведення органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, за постановою слідчого розшуку обвинуваченого, який переховується від слідства [5, с. 5].

І. Ф. Герасимов зазначає, що процесуальні форми породжують різні організаційні й тактичні зв’язки та взаємовідносини, які за своїм призначенням сприяють більш раціональному практичному використанню процесуальних форм [1, с. 11]. На нашу думку, до організаційно-тактичних форм взаємодії слід відносити: проведення спільних оперативних нарад; обмін досвідом; обмін оперативною й іншою криміналістично значущою інформацією; спільну розробку версій і узгодження спільних і окремих планів проведення оперативних, оперативно-розшукових, оперативно-тактичних заходів; аналіз результатів проведених спільних криміналістичних операцій; прийняття спільних наказів, вказівок, інструкцій тощо.

Відповідно до цілей взаємодія може бути разовою (суб’єкти взаємодії, використовуючи свої функціональні методи й засоби, за разовим дорученням вчиняють одноразові дії на будь-якому етапі розслідування), епізодичною (пов’язаною лише з виконанням доручень слідчого щодо окремих епізодів справи) і постійною (здійснюваною постійно діючими групами слідчих і працівників оперативних служб протягом усього розслідування в справі).

Збирання доказів та їх джерел на сьогодні є лише процесуальною діяльністю. Проте, практика свідчить, що і оперативно-розшукові заходи, які здійснюються відповідно до чинного законодавства про оперативно-розшукову діяльність, мають можливості виявлення носіїв доказової інформації. До змісту оцінки матеріалів, отриманих під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості та достатності для вирішення як окремих питань – порушення кримінальної справи, затримання підозрюваного тощо, так і для оперативно-розшукового забезпечення розслідування злочину в стадії досудового розслідування, а можливо і на стадії судового розгляду. Цілком закономірно, що законодавець знайшов правильний шлях загального визначення тактичних способів збирання фактичних даних, надавши право оперативним підрозділам самостійно визначати тактику того чи іншого способу збирання, механізму фіксації оперативно-розшукової інформації. На наш погляд, Кримінально-процесуальний кодекс України необхідно доповнити окремою главою, яка б регламентувала порядок і умови введення в доказування даних, отриманих в результаті оперативно-розшукових заходів.

Однією з найбільш поширених і вдалих форм взаємодії слідчих із оперативними працівниками є групові форми розслідування відмивання доходів у межах слідчо-оперативних груп. Діючим кримінально-процесуальним законодавством не передбачена можливість створення слідчо-оперативних груп і їх процесуальний статус. О. В. Мещерякова і А. М. Ларін дотримуються позиції, що про слідчо-оперативну групу можна говорити лише як про організаційну, а не процесуальну сторону спільної діяльності слідчих і оперативних підрозділів [4, с. 124; 5, с. 3]. У зв’язку з цим справедливою є позиція відносно того, що оперативні працівники, включені до складу слідчо-оперативної групи, можуть проводити будь-які процесуальні та слідчі дії не інакше як за дорученням слідчого. В іншому випадку отримані докази повинні визнаватися недопустимими (тому що порушуються вимоги процесуальної форми доказів за законним суб’єктом збирання доказів) [5, с. 3–4]. І. В. Кубарєв і В. М. Федченко вважають, що в проекті нового Кримінально-процесуального кодексу України слід закріпити положення про основи, процесуальний порядок створення і діяльності слідчо-оперативної групи, що повинно позитивно позначитись на ефективності діяльності даного інституту і захисті прав учасників процесу [3, с. 62; 8, с. 159].

Перспективною є позиція В. П. Корж, яка прогнозує застосування нової форми групового розслідування злочинів [2, с. 95] – в межах міжнародних слідчо-оперативних бригад з розкриття і розслідування транснаціональних злочинів, які можуть створюватися спільним рішенням керівників відомчих правоохоронних органів держав згідно з міжнародними договорами чи міждержавними, міжвідомчими угодами чи постановами законодавчих органів (хоча форма створення міждержавних слідчо-оперативних бригад не знайшла підтримки в світі). Враховуючи зазначене, можна запропонувати розробити правову базу проведення спільних заходів співробітників правоохоронних органів декількох держав із розслідування злочинів.

Таким чином, повнота, об’єктивність і всебічність розслідування легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню цієї категорії злочинів, ефективність профілактичної функції досудового слідства за сучасних умов багато в чому зумовлені чіткою взаємодією слідчих і оперативних підрозділів.

Література

1. Герасимов И. Ф. Взаимодействие органов предварительного следствия и дознания при расследовании особо опасных преступлений : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. Наук / И. Ф. Герасимов. – Свердловск, 1966. – 19 с.

2. Корж В. П. Розслідування організованої злочинної діяльності у сфері економіки. Організаційно-правові основи використання колективних методів / В. П. Корж // Вісник прокуратури. – 2003. – № 3. – С. 93–97.

3. Кубарєв І. Можливості слідчо-оперативних груп у розкритті та розслідуванні злочинів / І. Кубарєв // Правничий часопис Донецького університету. – 2002. – № 1. – С. 62–64.

4. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу : процессуальные функции / А. М. Ларин. – М. : Наука, 1986. – 242 с.

5. Мещерякова Е. В. Взаимодействие следователя прокуратуры и органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность при расследовании преступлений / Е. В. Мещерякова // Российский следователь. – 2002. – № 5. – С. 2–7.

6. Пивоваров В. В. Взаємодія слідчого з органами дізнання при провадженні досудового слідства у кримінальних справах : навч. посіб. / Пивоваров В. В., Щербина Л. І. – Х. : Право, 2008. – 295 с.

7. Усынин В. М. Процессуальные формы взаимодействия органов предварительного следствия и органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, по уголовным делам на досудебных стадиях уголовного процесса : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Владимир Михайлович Усынин. – Ижевск, 2005. – 196 с.

8. Федченко В. М. Групповой метод расследования: некоторые вопросы деятельности следственных и следственно-оперативных групп в Украине / В. М. Федченко // Прокурорская и следственная практика. – 1998. – № 4. – С. 156–163.

9. Шеремет А. П. Криміналістика : навч. посіб. / А. П. Шеремет. – Чернівці : Наші книги, 2008. – 440 с.