УДК 159.922:316.(64:165.242.2

DMITRIENKO I.V. (И. В. Дмитриенко, Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды)

DMITRIENKO JU. N. (Ю.Н. Дмитриенко, член-кор МАНЕБ, доктор философии, доцент, соискатель ученой степени доктора юридических наук Киевского національного университета имени Тараса Шевченко)

THE NEW REGIONAL SPECIFICATION OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS IN THE CONTEXT OF THE UKRAINIAN LEGAL MENTALITY 2. (АКТУАЛЬНАЯ РЕГИОНАЛЬНАЯ СПЕЦИФИКАЦИЯ УКРАИНСКОГО ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ В КОНТЕКСТЕ УКРАИНСКОЙ ПРАВОВОЙ МЕНТАЛЬНОСТИ 2.)

При дослідженні глибинних процесів становлення й розвитку української правової свідомості, слід мати на увазі, що, з одного боку, мова йде про її глибинне розуміння, її тричленної структури (пізнавально-емоційно-вольової), що вимагає хоча б побіжного відтворення прийнятої у вітчизняному правознавстві, у загальній теорії права і держави її структури, яка містить такі складові [1-2]: 1) правову онтологію (пізнання і знання про право, про об'єктивні ознаки і якості правосвідомості); 2) правову аксіологію (суб'єктивне ціннісне ставлення до права, інтелектуально-емоційне сприйняття даного, що спонукає до збереження права, володіння ним задля отримання блага), яка складається, своєю чергою, із такого: а) систематизованих ціннісних уявлень про правову дійсність (правова ідеологія із різновидами типів антропоцентристського, ліберального, етикоцентричного, еоцентричного і волюнтаристського); б) уявлень про право і правову дійсність нераціоналізованого характеру через вияв свідомого і підсвідомого у вигляді почуттів, емоцій, переживань щодо права (правова психологія із акцентуацією на різних факторах впливу, таких, як політичні, формально-юридичні, духовні); 3) правову праксіологію (вольовий аспект правосвідомості, відбиває дії на основі права, уявлення про засоби впливу на правову ситуацію), до якої входять: а) правова політика (сукупність уявлень про шляхи побудови суспільно-державного життя, засіб юридичної легітимації обраного політичного курсу, пов'язаний із правовою ідеологією і залежний від неї) із різновидами способу проведення суспільних змін консерватизм, реформізм, революціонаризм або радикалізм), варіативністю у визначенні основного напряму розвитку обраного державою курсу (авторитаризм, лібералізм, націоналізм, космополітизм тощо); б) правові передумови (стан готовності, схильність суб'єкта до дії у певній правовій ситуації, сформовані стійкі уявлення про них). При відновленні наших уявлень про три види правосвідомості (індивідуальну, групову, суспільну) важливо вказати на прямий безпосередній зв'язок їх із видом правового суб'єкта й умовою його повноцінності — забезпечення високого циклу соціальної активності при засвоєнні трьох аксіом правосвідомості, які були розвинуті І. Ілліним. Йшлося, по-перше, про духовність, про почуття духовної гідності як здатності до сприйняття об'єктивно цінного змісту і можливості вибору суб'єктом необхідного способу життя, що зіставлялось із почуттям його власної гідності; по-друге, про автономність правосвідомості (вона розумілась як можливість визначати себе і керувати собою у напрямі до благої мети), внутрішні і зовнішні аспекти самовизначення суб'єкта; по-третє, обопільне духовне визнання гідності й автономії у дихотомії «Я — не Я», хоча й без чіткого усвідомлення дистанції: «Той, хто навчився поважати у собі суб'єкта прав і обов'язків, неминуче буде їх поважати і в інших» [3, с.385].

З іншого боку, порушується проблема правової культури. У сучасній філософії права йдеться про культуру, що виступає не простою сумою цінностей. Мова йде навіть не про певну їх систему, а про «цілісну, органічну єдність, — як дуже тонко підкреслив Л.Карсавін, — яка передбачає наявність такого суб'єкта, що створює, охороняє, розвиває ці цінності і сам він тільки у них і розвивається. Жива, тобто функціональна правова культура (у нас – некризовий цикл соціальної активності української правової свідомості, її відносна самостійність) завжди має властивість до розвитку і самовдосконалення, тому кожен момент її відрізняється своєю особливою і відмінною, неповторною і незамінною, єдиною і необхідною для існування культури як цілого, певною цінністю» [4, с.111]. Усі питання правової культури, з точки зору цілого, «володіють «первинною рівністю» і «співвідносною нерівністю» або «ієрархічними взаємовідносинами», з якими необхідно рахуватись, розрізняючи минуле чи історичну традицію, сьогодення і майбутнє чи сферу вільно поставленої правової мети, що має узгоджуватись з історичною традицією. Зберігаємо єдність правової культури і свободи її суб'єкта. Якщо моменти правової культури розподіляються у правовому (законодавчому, моральному,ідеологічному та ін.) часі і просторі, суб'єкт правової свідомості як суб'єкт культури не обмежений часом і простором, утримує їх у собі або стоїть над ними» [4, с. 112].

Занашого випадку мова може йти про політико-правову культуру етнічних українців, культуру «верхів» і «низів», еліти і маси, що, хоч і створюють єдину етнічну спільноту, але не становлять повноцінне ціле через значне дистанціювання владного соціуму від політичного електорату і не вважаються таким. У своєму розвитку кожне з цих соціальних утворень проходить чотири ментальні рівні. Йдеться про тривалі і стійкі впливи етнічних, природно-географічних, політико-правових, соціально-економічних, культурно-духовних умов проживання на кожного суб'єкта правосвідомості, кожну спільноту і послідовно-тривале формування її на таких рівнях правового менталітету: 1) психофізична адаптація; 2) психологічне самовизначення; 3) соціально-психологічна активність; 4) ноопсихологічна стійкість спільноти [5, с.6].

Розгляд особливостей правової ментальності варто розпочати з усвідомлення того факту, що вона значною мірою залежить від підсвідомого, яке визначається науковцями як «сфера несвідомого, форма психічного відображення, в якому образ дійсності і ставлення суб'єкта до неї представлені як одне неподільне ціле, де відображена правова реальність зливається із правовими переживаннями суб'єкта» [6, с.58]. За правосвідомістю та ідеями К. Юнга виділяємо у правовому несвідомому, безпосередньо пов'язаному із правосвідомістю, такі дві його форми: 1. Надіндивідуальне надсвідоме у вигляді символо-формул архетипів колективно несвідомого як нетипових (атипових, маргінально-типових) архетипів правової свідомості [7, с.458], засвоєних через механізми ідентифікації і наслідування етнічних стереотипів правової поведінки без їх правового усвідомлення і контролю над ними, але з певним знанням або незнанням про них. Йдеться про специфічні схильності суб'єкта правосвідомості до розуміння певних правових (не правових) речей. 2. Неправоусвідомлювані збудники правової (правомірної) діяльності у вигляді правових, (не правових) мотивів, символічних форм і змістових настанов правової особистості (індивідуальне несвідоме), що охоплюють її нереалізовані правові потяги, активно діючі на правові почуття і вчинки афективні комплекси.

Йдеться про сни, забування, обмовки, схильність до гумору. Отже, ми можемо констатувати, що при дослідженні явищ ментального порядку традиційно визнають їх джерелом вияву людської психіки, її несвідомого, неправосвідомого та марінальноправосвідомого, що формуються під впливом певних факторів, об'єктів, а першоосновою правової культури, правового менталітету вважаємо такий архетип правової свідомості, який, на думку сучасних дослідників, виступає «надперсональним чинником соціальної еволюції» [8, с.27]. Аналіз таких архетипів правової свідомості, за ідеями С. Кримського, «становить адекватний метод дослідження правового менталітету, праісторії та майбутнього суспільних утворень» [9, с.97]. При переході до визначення правової ментальності, як необхідної умови її аналізу, зауважимо, що стійкого наукового визначення у науковій літературі цьому явищу ще не дано.

Список використаних джерел:

1. Общая теория права и государства. Ред. В. Лазарева. — М.: Юристъ,

2005. — 575 с.

2. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода. — СПб.: Изд.дом СПб. ун-та, 2004. — 864 с.

3. Ильин И.А. О сущности правосознания // Собр. соч. в 10-ти т.т. — Т.4. —

М., 1994. —С. 308 —386.

4. Карсавин Л. Л. Основы политики // Мир России — Евразия.— М.,1995.— 368 с.

5. Душков Б.А. Психосоциология менталитета и нооменталитета. —

Екатеринбург: Деловая книга, 2002. — 448 с. — (Gaudeamus):

6. Философский энциклопедический словарь. — 2-е изд. — М., 1989. —

С. 57 —58.

7. Юнг К. Психологические типы. — М.: Наука, 1996. — 560 с.

8. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні

регулятори психологічного повсякдення). — К.: Либідь, 2001. — 334 с.

9. Кримський С.Б. Архетипи української культури // Феномен української культури. — К., 1996. — 389 с.