Правознавство / цивільне право

Калмикова М. В., Ліщук О. В.

Науковий керівник: магістр права, магістр з фінансів, асистент кафедри філософії і права

Романюк І.І.

Буковинська державна фінансова академія,Україна

Законна чи незаконна колекторська діяльність в Україні?

Стан банківської системи в результаті фінансово – економічної кризи значно погіршився. Перед банками постала проблема неповерненості боргів. Ситуацію з неповернутими кредитами банки вирішують наступним чином: вони перекладають на плечі колекторських компаній безнадійні борги своїх клієнтів. Колекторські компанії нещодавно вийшли на ринок, однак в Україні їх уже близько ста. У чинному законодавстві їхня діяльність не регламентована, але і прямо не заборонена. Тому актуальним буде вирішення питання чи має законні підстави діяльність даних компаній.

Отже, колекторські фірми - компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються за допомогоюдо таких компаній [8]. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самого банку або перекладати функції «вибивання боргів» з неплатників на служби внутрішньої безпеки. Колекторські фірми в часи кризи застосовують не лише юридичні, а й психологічні форми примусу, які нерідко стають причиною порушення прав боржників, а в деяких випадках й доводять їх до самогубства. У зв’язку з цим виникає необхідність правового регулювання діяльності таких фірм.

В сучасній правовій літературі до вивчення питань, пов’язаних з правами кредиторів та діяльністю колекторів, зверталися такі науковці, як Я.Малиновський, Я. Романчук, М. Брагінський, Л. Новосьолова, О. Кот, Я.Черничук, М. Мужеляк та ін.

Враховуючи великий внесок науковців, зрозуміло, що законодавчого регулювання правового статусу діяльності колекторських фірм в Україні немає. Але така діяльність не є забороненою, отже, вона є можливою. Правовою базою для роботи«чистих» колекторських компаній є Цивільний Кодекс України. Цивільним кодексом встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов'язку боржника третьою особою [2].

Згідно статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [5] встановлено, що банківською таємницею, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів та ін. Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб. Стаття 62 цього ж Закону містить порядок розкриття банківської таємниці, відповідно до якого інформація, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; на письмову вимогу суду або за рішенням суду; органам прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та деяким іншим державним органам.

На практиці колектори діють шляхом впливу не тільки на боржника, а й на членів його родини, близьких, співробітників, використовуючи різні методи, що суперечить статті 8 Кодексу професіональної етики колектора. З іншої сторонни надання колекторських послуг в Україні законом не заборонено, оскільки стаття 42 Конституції України гарантує кожному право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1].

Проект закону, який заборонить діяльність колекторських фірм, підтверджує лише той факт, що на даний момент діяльність колекторських фірм є законною.

На даний час законодавча влада обговорює два варіанти регламентації діяльності колекторських фірм –- це «Закон про колекторську діяльність» або ЗУ «Про запровадження ліцензування колекторської діяльності».

Приватні фірми не мають права втручатися в особисте життя громадян і збирати про них приватну інформацію. Відповідно до ч.3,ст. 23 Закону України «Про інформацію» забороняється збирання відомостей про особу без її згоди, за винятком випадків, передбачених законом [4]. Цю норму права і порушують колекторські компанії. Тим більше заборонено ганьбити честь і гідність людини [1] . Тому дзвінки колектора на роботу боржника і поширення про нього такої інформації до рішення суду некоректні. Це може зашкодити діловій репутації, за що позичальникмає право подати в суд. Значного збитку по роботі колекторських компаній завдав прийнятий Закон України «Про захист персональних даних», у ст.8, якого затверджено, що кожен має право на «захист своїх персональних даних від незаконної обробки» [6].

За кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов’язку боржника поручителем чизаставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов’язку боржника третьою особою[7].

Згідно ч.3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Так, колекторська компанія може діяти від імені банку (кредитора) на підставі договору доручення, комісії або надання послуг за певну винагороду. В такому випадку банк разом із наданням колектору права вчинити певні юридичні дії щодо стягнення з боржника заборгованості передає коллектору інформацію про клієнта-боржника. При цьому ст. 1076 Цивільного Кодексу України встановлено, що банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. При цьому, відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтама бо їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Разом з тим, у відповідності до п. 11 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг віднесено до фінансових послуг, державне регулювання факторингових операцій здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Факторингові операції можуть здійснювати тільки фінансові установи при наявності відповідної ліцензії [5]. А тому можна припустити, що колекторські компанії, не маючи відповідної ліцензії, не мають права виконувати дії, які спрямовані на купівлю боргових зобов'язань. Звідси можна зробити логічний висновок, що згадані вище законодавчі обмеження можуть бути використані в протидії колекторським компаніям.

В середньому колекторам вдається повертати більше половини здавалося б безнадійних кредитів. Враховуючи, що ціни на купівлю боргів коливаються від 0,1 до 20% від їх номіналу, боргові проблеми є непоганим полем для заробітку. Аналізуючи роботу колекторських компаній у 2010 році можна простежити, що загальна сума боргів становила близько 8 млрд. грн., з яких близько 3 млрд. грн. боргів було продано і близько 5 млрд. грн. було передано в роботу на комісії. З відновленням роздрібного кредитування очікується, що ринок комісії буде збільшуватися і в 2011 (близько 6 млрд. грн.), і в 2012 (близько 8 млрд. грн.). Дещо інша ситуація буде спостерігатися на ринку купівлі боргів. У 2011 році ринок також дещо збільшиться ( 4- 4,5 млрд. грн.). У зв’язку з тим, що банки будуть розпродувати залишки кризових проблемних активів, але вже в 2012 ( за відсутності нових кризових явищ) може показати тенденцію до зменшення ( 3- 3,5 млрд. грн.) [8].

В результаті проведеного аналізу правового регулювання діяльності колекторських компаній можна зробити висновок про те, що не порушити норми законодавства у своїй діяльності колекторам не так і просто. Колекторська діяльність є вигідною для тих, хто нею займається і приносить чималі прибутки, однак не маючи законного підгрунтя її поки що не можна вважати законною. А тому, відповідно, боржник має досить великі шанси на перемогу в протистоянні зі «збирачами боргів». Варто пам'ятати, що, у будь-якому випадку, якщо боржник добровільно не виконує зобов'язання перед банком або іншим кредитором - єдиною правовою можливістю для банку стягнути заборгованість є звернення до суду з відповідним позовом.

Література:

1. КонституціяУкраїни // [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

2. Цивільний кодекс України // [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

3. ЗУ “Про банки і банківську діяльність” // [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

4. ЗУ “Про інформацію” // [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

5. ЗУ“Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”// [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

6. ЗУ “Про захист персональних даних” // [ Електронний ресурс] - Режим доступу: www.rada.gov.ua.

7. Соловйова А. В. Примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань: Монографія. — К.: КНТ, 2007. — 176 с

8. Романчук Я. Україна колекторського періоду. Чи є шанс вижити? // Товариш. — 2009 — № 13 (1201).