Правознавство / трудове право

Дом’юк Н.Ю., Мурару Д.Г.

Науковий керівник: магістр права, магістр з фінансів, асистент кафедри філософії і права

Романюк І.І.

                            Буковинська державна фінансова академія,Україна

 

Деякі аспекти матеріальної  відповідальності роботодавця

 

                                                                                                                 

Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, обумовлює необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.

У чинному Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП) детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівників, окремі ж випадки матеріальної відповідальності роботодавця розпорошені по всьому КЗпП і не врегульовані в ньому в окремій главі; у діючому законодавстві не знайшли також свого закріплення питання матеріальної відповідальності сторін колективних трудових правовідносин. У КЗпП України ті чи інші питання матеріальної відповідальності регулюються із зміщенням гарантій на користь однієї із сторін без врахування інтересів іншої сторони трудового правовідношення.

Підготовка проекту нового Трудового кодексу України вимагає розробки концепції побудови Кодексу в цілому і кожного з його розділів, одним з яких є розділ, що регулює матеріальну відповідальність сторін трудових відносин. Це в свою чергу вимагає розробки концепції розвитку як трудових правовідносин взагалі, так і кожного із видів трудового правовідношення, особливе місце серед яких займають правовідносини у сфері матеріальної відповідальності суб’єктів.

Проблемним аспектам матеріальної відповідальності  в трудовому праві  приділялась увага в працях: П.Р. Стависького, О.С. Белинського, Н.М. Хуторян, В.С. Венедиктова, О.Т. Барабаша, М.Й. Бару, В.М. Скобєлкіна,  В.І. Прокопенко,  Д.О. Карпенка та ін.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми юридичної і матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися. Донині залишається спірним питання щодо поняття юридичної відповідальності взагалі та матеріальної відповідальності зокрема. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження матеріальної відповідальності в трудовому праві з метою виявлення в ній наявності не лише негативного, а й позитивного аспекту.

Метою даного дослідження є висвітлення правових аспектів матеріальної відповідальності перед працівником.

У чинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору не дається. Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, пе­редбачених законом.

Деякі автори, зокрема Бєлінський Е.С., визнача­ють матеріальну відповідальність робітників і служ­бовців за трудовим правом як добровільне чи примусове виконання в установленому законом розмірі і порядку їх обов'язку з відшкодування шкоди, запо­діяної трудовим майновим правопорушенням під­приємству, з яким вони перебували в трудових пра­вовідносинах на момент заподіяння шкоди [4,c.31].  Але такі поняття матеріальної відповідальності не є всебічни­ми і повними, оскільки відображають матеріальну відповідальність лише однієї сторони трудового до­говору - працівника, крім того, у згаданих понят­тях не знаходить відображення об'єктивний аспект матеріальної відповідальності, тобто як правовий інститут, а лише відображено суб'єктивний аспект матеріальної відповідальності - матеріальна відпо­відальність як правовідносини. Не зовсім точним є та­кож визначення матеріальної відповідальності через обов'язок, адже цей обов'язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати у разі відмови роботодавця від притягнення праців­ника до матеріальної відповідальності.

При реалізації матеріальної відповідальності сто­рона трудового договору зазнає негативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштів повинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноцінне майно.

Отже, матеріальна відповідальність - це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за запо­діяння матеріальної і/або немайнової шкоди та доб­ровільне чи примусове перетерпіння стороною тру­дових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайно­вої шкоди іншій стороні трудових правовідносин.

Аналіз даного визначення свідчить про те, що: в об'єктивному аспекті матеріальна відповідальність - це норми, що встановлюють матеріальні санкції, в суб'єктивному аспекті матеріальна відпо­відальність - це перетерпіння стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій; підста­вою матеріальної відповідальності є трудове право­порушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди; суб'єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового дого­вору - роботодавець або працівник.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом настає тільки за наявності прямої дійсної шкоди. Для настання матеріальної відповідальності необхідно ще три умови - пряма дійсна шкода, протиправна пове­дінка працівника, причинний зв'язок між протиправною пове­дінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Оскільки трудове законодавство поширюється на весь комплекс  відносин між роботодавцем і працівником, встановлюються правила щодо відповідальності роботодавця перед працівником за незбереження майна працівника, якщо знаходження майна в приміщеннях роботодавця є звичайним, а працівник не має можливості контролювати його збереження; щодо відповідальності роботодавця за ненадання працівникові благ чи послуг, передбачених трудовим договором.

Найчастіше на практиці трапляються порушення законодавства про переведення на іншу роботу або про звільнення. Перше регулюється нормами ст. 31-34 КЗпПУ, а друге – ст. 40-41 КЗпПУ. Щоправда матеріальна відповідальність власника, або уповноваженого ним органу визначена в ст. 235 КЗпПУ. Зокрема, у разі незаконного звільнення чи незаконного переведення на іншу роботу працівникові, поновленому на роботі органом, що розглядає трудовий спір, власник або уповноважений ним орган виплачує середній заробіток за весь час вимушеного прогулу або різницю у заробітку, але не більш як за рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається понад рік не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У такому ж порядку оплачується вимушений прогул, що стався через відмову у прийнятті на роботу або несвоєчасне укладення трудового договору з працівником.

Сьогодні відбувається реформування трудового законодавства. Проектом Трудового Кодексу встановлено такі додаткові гарантії для працівників, наприклад передбачена матеріальні відповідальність  роботодавця за моральну шкоду, зокрема, при невиконанні обов¢язку шанувати честь і гідність працівника (статті 401–404 проекту).  Практично дається можливість захистити свою честь та гідність від «емоційного» свавілля, яке дісталося в спадок від радянського стилю керівництва. Чинним законодавством передбачається відшкодування моральної втрати тільки під час вирішення індивідуальних трудових спорів, що недостатньо для вирішення проблеми морального тиску на працівника. Внесені зміни до проекту Трудового Кодексу потребують законодавчого врегулювання та є актуальними для України.

Література:

       1. Конституція України // [Електронний ресурс] ­- Режим доступу: www.rada.gov.ua.

       2. Кодекс законів про працю України від 10.12.71.// [Електронний ресурс] ­- Режим доступу: www.rada.gov.ua.

       3. Трудовий кодекс України. Проект закону України від 04.12.2007 № 1108// [Електронний ресурс] ­- Режим доступу: www.rada.gov.ua.

       4.  Белинский Э.С. Материальная ответственность рабочих и слу­жащих. — Киев: Донецк, 1984.-С.31.