Право/ 8. Конституционное право

Бужинська Є.Д., науковий керівник: Пєтрова О.І.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган – Барановського, Україна

                                             ЮРИДИЧНИЙ РИЗИК

 

Як відомо, кожна галузь права розрахована на застосування певної групи спеціальних термінів та понять в ракурсі таких суспільних відносин. Залежно від того, наскільки повно і всебічно розкриваються відповідні суспільні зв’язки, що породжують, в свою чергу, відповідні терміни та поняття, видається ефективність механізму правового регулювання цих суспільних відносин. До категорії спеціальних термінів та понять відноситься юридичний ризик.

Сьогодні питання правової природи юридичного ризику є досить актуальною, та активно досліджується вченими Б.С. Антимоновим, М.І. Брагинським, В.В. Вітрянським й іншими ученими, багато питань у цій сфері ще й досі залишаються недостатньо розробленими та дискусійними. Тому, вважається доцільним проведення подальшого всебічного і глибокого дослідження юридичного ризику в цивільному праві.

Поняття ризику формулюється багатьма науками, в тому числі юриспруденцією. Узагальнюючий підхід до визначення цього поняття А.П. Альгіна визначає такі його основні аспекти: 1) ризик – це ймовірність настання негативних наслідків для об’єкта через діяння суб’єкта; 2) ризик – це загроза виникнення небезпеки через суб’єктивні або об’єктивні фактори, на які є обмежений вплив або такий вплив взагалі відсутній; 3) ризик – це небезпечна дія правомірного або неправомірного характеру в умовах обмеженості вибору та можливостей передбачення ймовірних наслідків настання. Із цих аспектів можна визначити дві основних властивості ризику, які є його основними характеристиками: ймовірність, тобто непередбачуваність результату дій певного суб’єкта щодо об’єкта; небезпека або загроза від дій, що мають цілеспрямований характер та передбачують їх виникнення [3].

Юридичний ризик – це діяння суб’єкта права в умовах невизначеності та неможливості повноцінного прогнозування результатів своїх дій, що може призвести до негативних наслідків для даного суб’єкта у вигляді завдання шкоди невинній (третій особі), що призведе до настання негативних юридичних наслідків у вигляді кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності. Саме юридичний ризик виступає першочерговим елементом діяльності будь – яких органів виконавчої влади, посадових осіб [3] .

Термін «юридичний ризик» передбачає наявність трьох правових компонентів: 1) наявність компетенції у суб’єкта ризику щодо впливу на певну ситуацію; 2) наявність джерел права, що передбачають дії суб’єкта в умовах ризику; 3) передбачена чинним законодавством юридична відповідальність за спричинення шкоди невинним особам діями, які виключають ознаку правомірності ( наприклад, перевищення службових повноважень або злочинна самовпевненість).

Крім того, конструкція ризику була відома вже римському праву, і означала небезпеку, біду. Римляни знали і про «ризик кредиту», і про «відстрочку на чийсь ризик», і про «момент переходу ризику» [1]. Поряд з категорією ризику вводилися категорії «випадок» та «непереборна сила», однак застосовувалися вони як категорії не матеріального, а процесуального права [2]. Відомо, що в дореволюційному праві застосовувалося слово «страх», що відповідало сучасному слову «ризик» в значенні погрози, небезпеки.

Розглянувши загальні питання можна зробити висновки, що виникнення юридичних ризиків – це невідворотний процес, зумовлений постійною динамікою суспільства та плинністю подій в усіх сферах суспільного буття. Ризик має і позитивне значення. Ризик притаманний будь – якому суспільстві та його рівень неоднаковий. Фактор ризику відповідно пропорційний ступеню інтелектуального та технічного розвитку суспільства. 

Список використаної літератури:

1. Барон Ю.  Система римського цивільного права. Загальна частина. – М., 1998. – 244с.

2. Серебровський В.І. Категорія юридичного ризику у цивільному праві // Правознавство. – 2007. - №5 – с. 64 – 70.

3. Пендяга Г. Л. Юридичний ризик // Економіка, фінанси, право. – 2010. - №4. – с. 34 – 37.