Петренко І.В., к.психол.н.
Яворська-Вєтрова І.В.
Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, м.
Київ, Україна
Становлення регулятивної системи
особистості
у континуально-генетичному аспекті
Аналізуючи
психологічні дослідження з проблеми вивчення довільних регулятивних процесів у
континуально-генетичній площині, можна виділити такі самостійні напрями: розвиток
довільної регуляції як передумови або першої стадії розвитку волі; вивчення
сформованості довільної регуляції у дітей різного віку; дослідження рівня
розвитку системи саморегуляції і її окремих компонентів.
Таким чином, у континуально-генетичному аспекті розвиток
саморегуляції особистості відбувається за етапами: етап імпульсивних,
мимовільних процесів, що за своєю природою є рефлекторними й неконтрольованими;
етап розвитку довільних процесів, що формуються на основі відображення у
свідомості особистості необхідності й можливості регулювання власної активності
завдяки мовленнєвому опосередкуванню; етап формування вольових процесів як
особистісного рівня довільної регуляції, коли особистість навмисно й свідомо
створює додаткове спонукання до дії через зміну смислу дії.
Принциповим
для генетичного дослідження є також питання про те, у якому віці виникає саморегуляція
довільної активності особистості. Існує кілька точок зору із цієї проблеми.
Одні автори вбачають початок становлення довільної поведінки в цілеспрямованих
рухах дитини, інші – відносять його до раннього віку, коли активність дитини
починає опосередковуватись мовою дорослого, треті – пов’язують початок
довільної регуляції з дошкільним віком, коли виникає ієрархія мотивів і з’являється
можливість діяти за зразком, четверті – уважають, що довільна регуляція
починається лише за межами дошкільного дитинства – у молодшому шкільному й
навіть у підлітковому віці, коли дитина може свідомо обирати мету власної діяльності
і протистояти ситуативним мотивам. Очевидно, що розбіжності щодо появи довільної
регуляції визначаються тим змістом, що вкладають дослідники в це поняття.
Так, О.О. Смирнова [4] розглядає становлення
довільної регуляції в ранньому онтогенезі як поєднання власних прагнень, бажань
дитини та їхньої усвідомленості й стійкості. Учений виділяє чотири етапи
розвитку довільної регуляції, уважаючи, що вони визначаються специфічними для
кожного віку дитини мотивами діяльності та формами опосередкування її поведінки
у взаємодії з дорослим. Основним механізмом регуляції довільної активності стає
обоюдне суб’єктивне включення: «активність присвоєння дитини – активність
віддачі дорослого». За О.О. Смирновою, етапи розвитку довільної регуляції
особистості є такими: І – спосіб дії дорослого одночасно мотивує й дії дитини,
опосередковуючи їх; ІІ – діяльність дитини мотивується й опосередковується
образом дорослого, а не правилами її власної поведінки; ІІІ – визначення й
усвідомлення дитиною правила як засобу оволодіння своєю поведінкою, коли дія за
правилом перетворюється у власну, а не нав'язану дію дитини; IV – здатність дитини
самостійно й вільно визначати свою діяльність, конструювати засоби оволодіння
своєю поведінкою.
Поєднання вмотивованості
й усвідомленості в процесі розвитку дитини є підтвердженням того, що регуляція і
довільність розвиваються в нерозривній єдності, й що головною умовою цього розвитку
є спів-активність, спів-регуляція дитини й дорослого.
С.П. Тищенко [5] зазначає, що старший дошкільний вік становить собою
надзвичайно важливий етап у розвитку суб’єктних структур особистості. Він
знаменує собою перехід від егоцентричної позиції підростаючої особистості до
рефлексивної щодо самої себе та інших людей. У цьому віці відбуваються якісні
зміни в різних психічних сферах – пізнавальній, вольовій, емоційній та
з’являються ряд новоутворень, що свідчать про інтенсивний розвиток рефлексивних
процесів. У цьому віці стають усталеними такі внутрішні регулятивні інстанції,
як образ «Я», самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування та ін., що
опосередковують будь-які види активності дитини й дозволяти їй діяти «від імені»
власного «Я», і водночас з урахуванням зовнішніх обставин. Поява цих інстанцій
– регуляторів активності – є свідченням диференціації внутрішньої і зовнішньої
сторони особистості дитини, і розвитку у неї нового ставлення до себе як до
суб’єкта активності та носія образу «Я», тобто формування самоактивності
особистості.
Інше розуміння стадій розвитку регулятивних процесів у Баканова Є.М. [1],
яке ґрунтується на тому, що формування вольової поведінки пов’язано зі
становленням мотивації діяльності й відбувається протягом усього життя людини.
У зв’язку із цим дослідник визначає п’ять стадій становлення волі. Початкова –
стадія довільних рухів – виявляється в дитинстві, коли здійснювані рухи пов’язуються
з умовними сигналами. Друга – стадія натуральної супідрядності мотивів –
з’являється у дитини раннього віку. Вона передбачає вибір дітьми більш
важливого мотиву та утримання його в момент подолання перешкод. У цей період,
як стверджує психолог, відбувається перехід від стадії натуральної
супідрядності мотивів до третьої стадії – цілепокладання, у якій спонукання
«прив'язується» до проміжного результату діяльності. Процес цілепокладання
виникає під час гри, оскільки в ній з’являється мета й ієрархізація мотивів, за
рахунок чого вольова регуляція досягає найбільшої сили в ході подолання перешкод.
На четвертій стадії – ціле-мотиваційного контролю – спонукання до дії
відбувається завдяки усвідомленню мотивів і пов’язанню їх із метою та засобами
діяльності. Ця стадія проявляється у старшому шкільному віці, з розвитком
здатності усвідомлювати цілі і мотиви своєї поведінки, виникає необхідність відповідати
за власні дії та вчинки. І остання стадія – «свободи волі» – призводить до осмислення
всіх зв’язків виконуваної діяльності: постановки мети, вибору засобів для її
досягнення та передбачення результатів власної активності.
Л.О. Кожаріною [4] виділяються такі показники розвитку саморегуляції
особистості: осмисленість діяльності та усвідомлення дитиною себе як суб'єкта
діяльності, та визначаються чотири стадії становлення довільної активності: І –
розвиток умінь усвідомлювати правила
поведінки, орієнтуватися на них, помічати їх порушення в різних ситуаціях
(молодших дошкільний вік); ІІ – уміння розуміти ситуацію та аналізувати власні
дії, що виконуються за інструкцією або правилами, заданими дорослими (середній
дошкільний вік); ІІІ – відбувається самостійне осмислення ситуації дитиною,
формується здатність оцінити свою поведінку з позиції іншого (старший дошкільний
вік); IV – діти здатні володіти не
тільки собою, а й ситуацією в цілому, повністю усвідомлювати свою поведінку та
передбачати результати власної діяльності (семирічний вік).
На думку Дж. Флейвела [7], становлення
саморегуляції відбувається в період середнього дитинства, коли у особистості
розвивається метакогнитивна здібність, завдяки якій здійснюється планування
власних дій, прийняття рішення й вибір ефективних стратегій щодо здійснення
рішення при виконанні поставлених завдань. Формування та розвиток
метакогнітивної здібності веде до метапізнання особистості, що визначається як
поточний самоконтроль за своїми психічними процесами, знаннями, цілями й діями.
Метапізнання включає такі вміння як: здатність до рефлексії, до формування
стратегій активності, планування особистістю власної діяльності. Виникаючи у
дитини приблизно у 6 років, метапізнання найбільш повно проявляється у 8-10
років, продовжуючи розвиватися протягом усього середнього дитинства,
підліткового і юнацького віку
Дослідження Шульги Т.І. [6], доводять, що становлення вольової регуляції
поведінки проходить ряд стадій, які послідовно ускладнюються на кожному
віковому етапі й мають специфічні характеристики. Перша – стадія вольової
регуляції поведінки визначається як «праособистісна (або суб'єктна) довільна
регуляція», що дозволяє дитині у ранньому та дошкільному віці опановувати
керуванням власною активністю, сприяє формуванню її вольових якостей. Друга – стадія
«особистісної довільної саморегуляції», формування якої, дозволяє дітям молодшого
шкільного і підліткового віку усвідомлено керувати власною поведінкою; досягати
самостійно поставлених цілей, долати труднощі, визначати власні способи
регулювання тощо. Третя – стадія «особистісного рівня довільної регуляції», що
характеризується високою зрілістю саморегулювання в підлітковому і старшому
шкільному віці.
Аналіз різних
психологічних підходів щодо вивчення процесу саморегуляції довільної активності
в континуально-генетичному аспекті дав змогу визначити основні його характеристики,
що представлені в таблиці (див.: табл.).
Таблиця
Характеристика
процесу саморегуляції довільної
активності особистості
|
Віковий етап |
Характеристики процесу
саморегуляції довільної активності особистості |
|
Раннє дитинство |
·
здійснення пізнавальних дій, наслідування дій дорослих; ·
формування здібності до уявлення відсутніх предметів; ·
закладаються основи регулюючої функції мови; ·
з’являється здатність
до самообмеження; ·
проявляються регулятивно-вольові якості: витримка, терпіння,
настійливість |
|
Дошкільний вік |
·
зростає здатність стримувати власну імпульсивну поведінку; ·
розвивається самоконтроль над діями; ·
проявляються ініціативність, самостійність, сила волі |
Молодший шкільний вік
|
·
посилюється розвиток витримки і терпіння як основи дисциплінованої
поведінки; ·
зростає вміння проявляти вольове зусилля у розумовій діяльності; ·
формуються довільні розумові дії; ·
якщо у 1-му і 2-му класах учні здійснюють вольові дії під впливом
дорослих, то у 3-му вони набувають здатність здійснювати вольові акти
відповідно до власних мотивів; ·
застосування учнями самостимуляції (хоча вона має дифузний характер і не
підкріплюється моральними принципами); ·
наполегливість у навчальній діяльності проявляється, здебільшого, при
наявності інтересу до завдання; ·
у дітей цього віку недостатньо розвинуті регулятивні механізми подолання
впливу емоцій, зовнішніх утруднень, що заважають перебігу діяльності; ·
часто учні молодших класів проявляють довільну активність тільки заради
виконання волі інших (слухняність), для того, щоб отримати прихильність,
схвалення з боку дорослих; ·
самостійність виникає внаслідок імпульсивних емоцій і бажань, а не
внаслідок критичного осмислення ситуації й своєї ролі в її перебігу; ·
часто, захищаючи свої рішення, судження й учинки, діти демонструють упертість; ·
зростає уміння стримувати власні почуття |
Підлітковий
вік
|
·
підлітки, частіше, ніж молодші школярі, регулюють власну поведінку за
рахунок внутрішньої стимуляції (самостимуляції); ·
зовнішнє стимулювання не завжди підсилює довільну активність, завдяки
тому що прагнення до незалежності приймає інші форми, ніж у молодших
школярів; ·
підлітковий негативізм, відстоювання власного “Я”, права на свою думку,
свої погляди; ·
наполегливість проявляється тільки в роботі, до якої школяр має інтерес; ·
перевага процесів збудження над процесами гальмування нервової системи
веде до змін у регулятивній сфері (знижуються витримка, самовладання); ·
підвищується сміливість (у цей період вона досягає найвищих показників); ·
підлітки переоцінюють рівень розвитку власних регулятивно-вольових
якостей, спостерігається дисгармонія у розвитку основних регулятивно-вольових
рис; ·
об’єктивна оцінка й самооцінка учня в основному співпадають |
|
Старший шкільний вік |
·
механізм самостимуляції визначає саморегуляцію (самостимуляція не тільки
оцінюється, усвідомлюється, але й диференційовано використовується для
подолання перешкод, стає головним компонентом у психологічній структурі довільної
активності; ·
виявляється високий рівень наполегливості у досягненні поставленої мети,
різко зростає терпеливість на фоні втоми; ·
формується моральний компонент саморегуляції |
Таким чином,
аналіз різних психологічних підходів щодо вивчення проблеми саморегуляції в
континуально-генетичному аспекті вказує на те, що цей процес проходить ряд
стадій, у ході яких поступово ускладнюється його структурно-функціональна
побудова. У процесі функціонування й розвитку процесу саморегуляції довільної
активності особистості перетворюються зв’язки між структурними елементами, змінюється
їх організація і призначення.
Література
1.
Баканов Е.Н. Стадии
развития волевых процессов // Вестник Моск. ун-та: психол. – 1997. – № 4. – С.
12-21.
3. Кожарина Л.А. Становление произвольного поведения в
дошкольном возрасте: Автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.07. – М., 1992. – 18 с.
4.
Смирнова Е.О. Развитие воли и произвольности в раннем и дошкольном
возрасте. – М.: Издательство
«Институт практической психологии»; Воронеж: НПО «МОДЭК», 1998. – 256 с. – (Серия
«Библиотека педагога-практика»).
5.
Тищенко С.П. Особливості розвитку рефлексивної свідомості старших
дошкільників// Психологія суб’єктивної активності особистості. – К, 1993. – С.100.
6.
Шульга
Т.И. Становление волевой регуляции в
онтогенезе: Дис.… д-ра психол. наук. – М., 1994. – 432 с.
7.
Flavell J. H., Wellman H. M. Metamemory / In: Kail R. V. and
Hag-en G. W. (Eds.) // Perspectives on the development of memory and
cognition. –
Hillsdale,
N. Y.: Erlbaum, 1977. –
p. 3-34.