Кравчина Т.В.

Хмельницький національний університет

Переживання тривожності як індикатор успішності використання інтерпретованої інформації

Індикатором успішності використання інтерпретованої інформації є переживання тривожності. Тривожність - це індивідуальна психологічна особливість, що виявляється в схильності людини до частих і інтенсивних переживань стану тривоги, а також в низькому порозі виникнення тривоги.

Вперше виділив і акцентував стан тривоги 3. Фрейд. Він охарактеризував даний стан як емоційне почуття безпорадності, яке включає в себе переживання очікування і невизначеності. Дана характеристика вказує не стільки на компоненти стану тривоги, скільки на його внутрішні причини [1].

Під тривожністю прийнято розуміти поєднання наступних показників: а) тривожність - це схильність індивіда до переживання тривоги, яка характеризується низьким порогом виникнення реакцій тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей; б) тривожність як переживання емоційного дискомфорту, передчуття небезпеки є вираженням незадоволення значимих потреб людини, актуальних при ситуативному переживанні тривоги і стійко домінуючих по гіпертрофованому типу при постійній тривожності.

Таким чином, тривожність являє собою особливість людини, яка може проявляти себе при дії певних чинників: зовнішніх або внутрішніх.

Певний рівень тривожності - обов'язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності — це так звана корисна тривожність.

Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов'язувати з наявністю у людини відповідної особистісної риси (так звана „особистісна тривожність"). Ця стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широке „коло" ситуацій як загрожуючі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями. Величина особистісної тривожності характеризує минулий досвід індивіда, тобто наскільки часто йому доводилося відчувати ситуативну тривожність.

В психологічній сфері тривожність виявляється в зміні рівня домагань особистості, в зниженні самооцінки, рішучості, впевненості в собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію. Крім того, помічений зворотній зв'язок тривожності з такими особливостями особистості, як: соціальна активність, принциповість, прагнення лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатності, ступінь нейротизму та інтровертованості [2; 3].

Причиною тривожності на психологічному рівні може бути неадекватне сприйняття суб'єктом самого себе. Так, в дослідженні В. Пінчук [4] показано, що тривожність обумовлена конфліктною побудовою самооцінки, коли одночасно актуалізуються дві протилежні тенденції потреба оцінити себе високо, з однієї сторони, і почуття невпевненості - з іншої.

Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчали О. Коваленко, С. Рубінштейн [5; 6]. Цими дослідниками сформульований ряд фундаментальних положень теоретичної концепції емоцій та їх ролі в психічній регуляції діяльності.

В системі регуляції діяльності людини та її відносин з іншими людьми емоційні переживання носять часто неусвідомлюваний характер і, створюючи той чи інший емоційний стан, впливають на динамічні характеристики дій та їх продуктивність.

Е. Ейдеміллєр [7; 8] тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій.

Психологічний зміст переживання тривожності становить неприємний по своїй забарвленості емоційний стан або внутрішні умови, які характеризують суб'єктивне почуття напруги, неспокою, а з фізіологічної сторони - активацією автономної нервової системи. Стан тривоги може «коливатись по інтенсивності і вимірюватись у часі як функція рівня стресу, якого зазнає людина.

Термін тривога чи тривожність використовується для позначення відносно стійких індивідуальних розбіжностей в схильності індивіда переживати цей стан. В цьому випадку тривожність означає рису особистості. Індивіди з високим рівнем тривожності більше підлягають впливу стресу, більше схильні до стану тривоги високої інтенсивності, ніж індивіди з низьким рівнем тривожності. Термін "стан тривоги" повинен використовуватись для відображення емоційних станів або визначених сукупностей реакцій, що викликають у індивіда, який сприймає ситуацію як ообистісно загрозливу, не відносно до того, присутня або відсутня в даній ситуації об'єктивна загроза.

Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності -це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх [9].

Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям «невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.

Оптимальний рівень тривожності необхідний для ефективної адаптації особистості до дійсності. Так, слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини. Надмірно високий рівень, як і надмірно низький свідчить про дизадаптивну реакцію. Це виявляється в загальній дезорганізованості поведінки і діяльності, і є показником несприятливого особистісного розвитку. Результати досліджень тривоги та тривожності склали праці Г. Аракелова, М. Астапова, Е. Еріксона, З Лисенка, А. Прихожана, Ч. Спілбергера, Ю. Ханіна, 3. Фрейда, К. Хорні, Е. Шотта, і інші.

Зі сказаного можна зробити наступні висновки, що індикатором успішності інтерпретації є переживання тривожності. Завищення її рівня свідчить про недостатню інтегрованість здобутих у процесі інтерпретації знань.

Література:

1. Фрейд З. Психология Я и защитные механизмы. – М.: «Весь», 1993. – 254с.

2. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: «Знание», 1990. – 352с.

3. Krashen S. Principles and Practices in Second Language Acquisition. – NY: Pergamon Press, 1982. – 225p.

4. Пинчук В.А. Психологический анализ устойчивых особенностей эмоциональности. Дис. канд. психол. наук. – М., «Просвещение», 1982. – 218с.

5. Kоваленко О.Г. Емоційні аспекти педагогічного спілкування. Програма спецкурсу для підготовки студентів педагогічних спеціальностей // Практична психологія та соціальна робота. – 2005, № 10. – С.25-36.

6. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб. ЗАС Издательство «Питер», 1999. -720с.

7. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Ленинград «Медицина», 1989. – 192с.

8. Титаренко Т.М. Жизненные стремления и профессиональное становление личности практичного психолога. // Практическая психология и социальная робота. -2003. « 4 . – С.21-23

9. Maratsos M.P. Non-egocentric communication abilities in pre-school children // Child development, 1973. - № 44., - Р. 44-45