Історія/ 4. Етнографія

Студентка 3 курсу Шеремет Я. М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ТАКА МАЛЕНЬКА ЗА СВОЇМИ РОЗМІРАМИ, АЛЕ НАДЗВИЧАЙНО ВЕЛИКА СВОЇМ ЗНАЧЕННЯМ «ДОБРАНИЧІВСЬКА СТОЯНКА»

Нині на Україні відомо більше 10 пізньопалеонтологічних стоянок, з яких найбільш відомі та досліджені 4 (в Мезині, Межиріччі, Гонцах та в Добраничівці).

На території України збереглося багато пам’яток матеріальної культури далекого минулого – від раннього періоду стародавнього кам’яного віку (палеоліту), коли почалося заселення Східної Європи, до середньовіччя. Серед пам’яток є немало й таких, які рідко або й зовсім не зустрічаються в інших місцевостях. Це стоянки пізнього палеоліту із залишками господарсько-побутових комплексів, групові могильники пізнього мезоліту і неоліту, поселення епохи міді, бронзи, кургани раннього залізного віку, руїни античних давньоруських та середньовічних міст і фортець. Досліджуючи ці об’єкти, археологи вивчають господарське життя і суспільні відносини, побут, культуру тих людей, що населяли територію нашої країни в первіснообщинну, рабовласницьку та феодальну епохи.

«Добраничівська стоянка» – єдиний в Україні музей на місці археологічних розкопок. Біля села Добраничівка на пізньопалеонтолітичній стоянці (15 тисяч років тому) досліджено залишки кількох наметоподібних жител, ями, сховища з кістками мамонтів. Знайдено унікальні витвори з прозорого та димчатого кришталю, схематизовану фігурку жінки з бурштину. Відкриті і досліджені чотири господарсько виробничі центри з вогнищем та місцями обробки кістки й каменю знаряддя праці первісних людей, речі побуту жителів стоянки.

Музей знаходиться в мальовничому куточку Яготинщини, де над древнім Лубенським шляхом розкинулося село Добраничівка: чи то чумаки їхали, чи прочани до Києва йшли – просилися до гостинних господарів на добру ніч. Здавна добраничівці брали глину над річкою Ташанкою для побутових потреб. Може й знаходили там щось незвичне та не звертали на це уваги. А в 1952 році на глинищі знайшли величезні кістки, послали їх до Харкова, а звіти вже переслали до Києва. І вже наступного року до Добраничівки прибула палеологічна експедиція інституту Археології Національної Академії наук України під керівництвом І. Щовкопляса.

Одне з найдавніших поселень первісних людей доби пізнього палеоліту – Добраничівська стоянка, широко відома нині в науковому світі.

Її було виявлено восени 1952 року на глибині понад 2,5 метрів у шарі світло-жовтого суглину на лівому березі річки Тишанки, неподалік від хутора Добраничівка Яготинського району. Археологічні розкопки на площі 2500 квадратних метрів велися до 1970 року. Місце стоянки відкрите з півдня і заходу, було захищене від зимових північних та східних вітрів крутим берегом.

Стоянка складалася з чотирьох господарсько-побутових комплексів. Центром кожного з них було невелике житло. Основою наметоподібної будівлі, округлої в плані, діаметром близько 4 метрів, служив каркас із жердин, нижні кінці яких укопувалися в землю, а верхні сходилися над її серединою. Каркас, укритий зовні шкурками, утворював пихо лі стіни житла, які для утеплення і зміцнення обкладалися знизу до верху кістками тварин, переважно мамонтів, що були основним об’єктом полювання мешканців стоянки. На підлозі знаходилися невелика заглибина для вогнища (до 1 метра в діаметрі і 20 сантиметрів глибиною).

Навколо жител розташовувалися так звані виробничі центри – місця обробки дерев, каменю й кісток, великі вогнища та ями – комори з кістками. Кожний господарсько-побутовий комплекс належав невеликій відокремленій групі – одній з парних сімей, які входили до родової общини, що населяли стоянку. Можна припустити, що сім’ї мешкали нарізно, об’єднуючись лише при необхідності, наприклад, для облавного полювання на великих тварин.

На час розкопок залишки жител становили собою округлі скупчення кісток, якими колись обкладали стіни. Найбільші кістки лежали по краях, менші – всередині, оскільки до зруйнування житла вони знаходилися на верхніх ділянках його похилих стін.

Вогнища позначені скупченням кісткового вугілля та попелу, бо для підтримання вогню використовували кістки, багаті жиром. Основним паливом служило дерево, але дерев’яне вугілля не збереглося.

У різним місцях стоянки археологи виявили багато різноманітних виробів із каменю, кістки, рогу та бурштину – знаряддя праці, побутові і культові предмети, а також твори первісного мистецтва. Зокрема скульптурні зображення, як схематичні, так і реалістичні, виготовлені з бивня мамонта та м1яких порід каменю. Єдині у світі жіночі статуетки з янтарю, що вже згадувалися раніше, експонуються у вітрині музею.

Понад 20 років велися дослідження. Одне за одним археологи розкопали чотири житла первісних людей – цілу стоянку пори пізнього палеоліту. Знахідки з першого житла розійшлися по різних музеях, друге – перевезли до Переяславського музею, третє – продали Японії. І тільки четверте, останнє житло, яке розкопали 1956 році, залишилося на місці. Прямо над ним і спорудили музей «Добраничівська стоянка».

Матеріали з розкопок Добраничівської стоянки експонуються в Національному музеї історії України, в історичних музеях Переяслава–Хмельницького та Яготина. А на місці розкопок, над ділянкою з залишками найвиразнішого господарсько–побутового комплексу, що складався з житла, виробничого центру, великого вогнища поза житлом і чотирьох ям–комор з кістками мамонтів та інших тварин, споруджено будинок. Увесь комплекс, старанно розчищений від землі і непорушений, став основним об’єктом експозиції спеціального археологічного музею. Крім цього тут експонуються великі фотознімки залишків інших господарсько–побутових комплексні стоянки, найцікавіші предмети, зібрані при дослідженні, та великі картини «Добраничівська стоянка» і «Полювання мамонтів», написані для музею художником М. П. Малинкою.

«Добраничівську стоянку» – філіал Яготинського іторичного музею – було відкрито наприкінці 1977 року. Відтоді в ньому побувало вже десятки тисяч відвідувачів, й зокрема – багато вітчизняних та зарубіжних учених. А з якої далечі приїжджають екскурсанти, щоб на свої очі побачити унікальні експонати! У «Книзі відгуків» можна знайти записи відвідувачів з усіх куточків колишнього Радянскього Союзу, Мексики, Англії, Швейцарії, Франції. Студент Югославії залишив відгук рідною мовою, але нам українцям, такі зрозумілі його слова: «Тут особливо відчуваєш, що всі ми єдині на Землі…»

Список використаних джерел

1. Брей У., трамп Д. «Археологический словар». М.: «Прогресс», 1990г. – 368 с.

2. Н. Бурець-Струк, О. Матвійчук, М. Морозенко «Київщина туристична. Путівник. Світ успіху». – К. : Світ успіху, 2009 рік. – 464 с.

3. Ковальчук С. «Експонати розповідають», газ. «Яготинські вісті», с. Джерело», № 19/151/. «Краєзнавства і охорони пам’яток історії та культури». 1997 р.

4. Шевченко Н. «Тут особливо відчуваєш, що всі ми єдині на землі…» газ. «Яготинські вісті», «Джерело» № 19, 1997 р.