Пітель Ніна Якимівна, к.е.н., доцент

Уманський державний аграрний університет, м. Умань

Розвиток експортного ПОТЕНЦІАЛу України

та її АПК

Україна володіє значним експортним потенціалом, здійснює зовнішньоекономічні операції з партнерами більше ніж із 200 країн світу. Проте обсяги експорту товарів становлять лише 49,2 млрд. доларів (за 2007 рік). Такий несприятливий результат спричинений, насамперед, незадовільним станом міжнародних відносин країни. Сучасні тенденції у зовнішній торгівлі України не залишають сумніву у тому, що необхідна умова інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності на сучасному етапі — потреба підвищити ефективність використання вітчизняного експортного потенціалу.

Незважаючи на зниження обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у 2007 р., національні умови України створюють досить високопродуктивне середовище для розвитку АПК. Особливе значення має ресурсна база, заснована на широкій асортиментній структурі. За обсягами виробництва основних видів сільськогосподарської продукції в розрахунку на душу населення серед країн СНД Україна займає переважно провідні місця: 2-е місце по картоплі і молоку, 3-є – по зерну і яйцях, 4-е – по м’ясу і лише по овочах, плодах і ягодах – відповідно 6-е і 8-е місця. Україна, порівняно з іншими країнами СНД, потенційно має надлишок основних видів аграрної продукції, що створює об’єктивні передумови для активізації експорту продукції АПК.

Зовнішньоекономічна діяльність АПК України характеризується динамічністю розвитку при сталій питомій вазі експорту та імпорту товарів АПК у загальних обсягах торгівлі країни. Сальдо експорту-імпорту продукції АПК в останні роки має позитивну тенденцію до зростання.

Загальновідомо, що для того, аби країна мала значний експортний потенціал, необхідно стимулювати експорт. Нині у державах із розвинутою ринковою економікою застосовуються різні механізми стимулювання експорту, які залежать від економічного стану країни та її ролі на зовнішніх ринках. Як правило, відповідна підтримка забезпечується шляхом надання підприємствам-експортерам різних фінансових послуг, а також коштів із державного бюджету у вигляді субсидій з урахуванням вимог міжнародних норм.

У США, Великобританії, Швейцарії, де функціонує потужний внутрішній ринок капіталу, комерційні банки охоче кредитують зовнішньоторговельні операції, якщо їх підтримує емісійний інститут. В інших державах (Австрія, Франція, Італія) державні інститути не здійснюють експортного фінансування, але є приватні структури, які надають середньо- і короткотермінові кредити. У більшості інших західноєвропейських країн, а також в Японії й Канаді комерційні та приватні банки неохоче виділяють кошти для фінансування зовнішньої торгівлі. Тому там існують державні інститути та страхові компанії.

Важливою особливістю стимулювання експорту в міжнародній бізнесовій практиці є його страхування, пов'язане не тільки з довгим терміном поставки, а й із комерційними та політичними ризиками. Роль страхування зросла у зв'язку з складним валютно-фінансовим станом держав, непогашенням кредитів, відстрочкою платежів, військовими діями, політичною нестабільністю держав.

Сутність державного страхування експортних та кредитних ризиків визначається в зобов'язаннях уряду взяти на себе витрати з виконання контрактів, якщо покупець не може їх виконати. У багатьох країнах розвинена система страхування фінансових ризиків, яке здійснюють фінансові установи і насамперед банки. Це фінансові ф'ючерси, форвардні опціони та інші.

Важливим напрямом стимулювання експорту є податкові пільги: переведення коштів від експорту на спеціальні рахунки, які не оподатковуються; надання пільгових умов щодо амортизаційних відрахувань; звільнення експортерів на певний період від сплати податків на поточну виручку від експортних операцій; погашення втрат від інвестицій за кордоном.

В міжнародній експортній практиці стимулювання широко застосовується метод фінансових пільг, який передбачає повернення митних податків, сплачених при імпорті сировини для експорту, та звільненні від непрямих податків на дефіцитні в країні матеріали. Світовий досвід податкового стимулювання експорту може бути корисним і повинен використовуватися для вдосконалення системи регулювання експорту України.

Наша держава забезпечена виробничою і соціальною інфраструктурою. Тому в Україні перспективним є формування диверсифікованої структури вільних економічних зон різних видів, а саме – зовнішньоторговельних, виробничих, науково-технічних. Останні типи можна віднести до експортоорієнтованих, оскільки вони спрямовані на розвиток потенціалу.

Важливе значення для підприємств може мати підтримка з боку держави у вивченні ринків, організації реклами, участі у ярмарках, виставках. За кордоном з цією метою витрачаються значні кошти. Так, у Великобританії фірми мають право на покриття за рахунок держави до 1/3 витрат на дослідження зовнішніх ринків, до 1/2 витрат на заснування закордонних підрозділів. Уряд Німеччини активно сприяє фірмам в участі у міжнародних виставках та ярмарках, різних міжнародних спеціалізованих салонах і вважає їх ефективним інструментом активізації експорту.

З метою ефективнішого використання експортного потенціалу в Україні доцільно сформувати державну систему зовнішньоекономічної інформації, якою могли б користуватися всі підприємства. Загальна інформація, яку повідомляють державні відомства і торговельні представництва за кордоном, повинна поширюватися безплатно. Докладає неабияких зусиль для поширення необхідної інформації, наприклад, ЄС, який проводить політику підвищення конкурентоспроможності, сприяючи міждержавному співробітництву. Одним з конкретних напрямів такої діяльності є створення комп'ютеризованої системи пошуку партнерів.

Для України, аби запобігти нераціональному використанню національних ресурсів, особливо актуальною стає проблема визначення таких виробництв, де вона має відносні переваги порівняно з іншими країнами. Це відкриває можливості щодо зайняття відповідної „ніші" у міжнародному поділі праці й на світовому ринку. За експертними оцінками, Україна має відносні переваги в галузях агропромислового комплексу, наукоємного виробництва, сфері послуг.

Наявність родючих земель і сприятливих кліматичних умов створює передумови відродження України як постачальника на світові ринки зерна та виробів з нього, олії та насіння соняшнику, фруктів та овочів. Відповідно, можна очікувати нарощування обсягів виробництва харчосмакової продукції, зокрема плодоягідних та овочевих консервів, натуральних соків, продукції переробки м'яса та молока тощо.

В умовах розширення ЄС зовнішньоекономічна стратегія України має спрямовуватись на створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС для забезпечення режиму вільного пересування товарів, послуг, капіталу та людей через кордон. „Розширений" Євросоюз може стати значним ринком збуту українських товарів та джерелом українського імпорту і перетворитися для України на одного із головних економічних партнерів. Нині частка, що припадає на країни ЄС у зовнішній торгівлі України, становить 32,4%. Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і становить лише близько 0,4% загального обсягу зовнішньоторговельних операцій.

З метою усунення головних перешкод, які стримують просування українських товарів на європейський ринок, було б доцільним налагоджувати співробітництво з уповноваженими органами країн-членів ЄС з метою використання досвіду для приведення національних стандартів у відповідність з європейським рівнем та виробити механізм страхового захисту експорту.

Зовнішньоекономічна діяльність України та її АПК характеризується динамічним розвитком і сталою питомою вагою експорту та імпорту товарів АПК у загальних обсягах торгівлі. З метою ефективного використання експортного потенціалу та уникнення можливих небажаних наслідків, пов'язаних з розширенням ЄС, Україна має сконцентрувати зусилля на активізації експорту і забезпеченні та підтримці конкурентоспроможності своєї економіки у світовому економічному просторі.