Філатов О. Г., к.е.н Озаріна О. В.

ДонНУЕТ

ЛУКОІЛ на європейському ринку

Зростання енергоспоживання є загальносвітовою тенденцією розвитку. ЄС як основний споживач палива не є виключенням. Серед всіх видів палива особливе місце займає природний газ який є паливом ХХІ століття. У ЄС щороку споживання природного газу збільшується, як у абсолютному так і у відносному значенні. Але найбільшою проблемою для більшості країн Співтовариства є те, що його запаси доволі обмежені.

Актуальність даного дослідження складається у проведені аналізу найбільш перспективних для ЄС шляхів імпорту природного газу, у т.ч. з орієнтацією на довгострокову перспективу. Це питання детально вивчається спеціалістам Всесвітнього енергетичного агентства, ООН, представниками та науковцями ЄС, Євростату, компаній енергетичного сектору.

Природній газ у 2006 року у загальній корзині енергоносіїв ЄС займав друге місце – його частка складала 24,5% по всім країнам ЄС (ЄС-27). При цьому, в окремих країнах частка природного газу є набагато більшою: у Великобританії (32,8%), Бельгії (27,7%), Чехії (25,3%), ФРН (28%), Італії (32%), Угорщині (44,4%), Нідерландах (40%), Румунії (31%). В цілому, в господарстві ЄС природній газ находить своє застосування у наступних сферах господарської діяльності: енергетика\опалення – 29%; індустріальне споживання – 26%; домогосподарства – 40% [1].

Всі країни ЄС споживають 445,4 млн. т.н.е. (тон нафтового еквіваленту), що складає 18,9% від загального світового споживання природного газу за даними 2005 року. Але тут слід враховувати той факт, що учасниці Співтовариства суттєво різняться за розмірами своїх економік і більша частина спожитого палива припадає на Великобританію (19% спожитого у ЄС палива), ФРН (18,1%), Францію (9,2%), Нідерланди (7,9%), Іспанію (6,6%). Це означає, що формування європейської ціни на газ залежить здебільшого від пропозиції та попиту на ринках саме цих п’яти найбільших європейських країн [3].

Незважаючи на таке високе значення природного газу в народному господарстві більшості країн ЄС, його майже у всіх випадках доводиться імпортувати. У середньому, ЄС-27 життєво залежить від поставок природного газу - на 56,7%. У окремих країн залежність від імпорту є ще більш загрозливою: Чехія (97,8%), Болгарія (87,7%), Естонія (100%), Греція (99%), Іспанія (100%), Франція (99%), Італія (84%), Латвія (100%), Литва (100%). Угорщина (81%), Австрія (88,1%), Фінляндія (100%), Швеція (100%), Португалія (100%), Словаччина (97%), Словенія (99,6%), ФРН (81,3%), Бельгія (100%) [4].

Найбільшими імпортерами природного газу до Європейського ринку у 2005 році були Росія (45,1% від загального імпорту), Норвегія (24,1%), Алжир (20,6%), Нігерія (4,0%), Лівія (1,9%), Єгипет (1,8%), Катар (1,8%), Оман (0,7%).

Три найбільші імпортери природного газу до ЄС акумулюють 89% загального імпорту до країн співтовариства. При цьому, слід зазначити особливості та подальшу динаміку кожної з країн постачальників природного газу.

Алжир є одним з найбільших постачальників європейського газового ринку. Основними споживачами алжирського газу є Франція, Італія, Іспанія, Португалія. У 2005 році сумарний обсяг поставленого до ЄС природного газу дорівнював 55 млрд. куб. м. Сумарні доведені запаси природного газу у Алжирі складають 4 350 млрд. куб. м. За розрахунками Єврокомісії Алжир, як і всі інші основні експортери природного газу до ЄС, надалі відіграватиме більш важливу вагу у енергетичній політиці країн Співтовариства. У 2010 році обсяг постачання природного газу збоку Алжиру збільшиться до 81 млрд. куб. м., у 2020 – до 110 млрд. куб. м., 2030 – буде коливатися в межах 115 млрд. куб. м. Але, незважаючи на таке вагоме збільшення імпорту протягом 2005-2030 років (2 рази), вагома частка Алжиру скоротиться з поточних 20,6% у 2005 році до 6,2% у 2030 році [2].

Норвегія протягом значного проміжку часу була найбільшим постачальником енергоресурсів до ЄС, але в наш час та надалі вона поступатиметься Росії. Норвегія є головним постачальником природного газу до Бельгії, Швеції, Великобританії, Ірландії, Люксембургу. Доведені запаси Норвегії становлять 2 250 млрд. куб. м. У 2005 році вона імпортувала 81 млрд. куб. м. природного газу. У 2010 імпортує в межах 94 млрд. куб. м., 2020 – 115 млрд. куб. м, 2030 – 120 млрд. куб. м. Збільшення імпорту природного газу збоку Норвегії протягом 2005-2030 років складатиме 50%, відносна частка норвезького газу на європейському газовому ринку зменшиться з 24% до 16%.

Найбільшим імпортером природного газу до країн ЄС є та буде залишатися Росія. Російський газ в наш час складає 45,1% від загальної кількості імпорту природного газу до ЄС. Росія має монопольне положення на газовому ринку країн Прибалтики, Чехії, Словаччини, Словенії, Болгарії. Польщі, Угорщини, Греції та Австрії. У 2005 році Росія імпортувала у країни ЄС 139 млрд. куб. м. природного газу, у 2010 – 166 млрд. куб. м., 2020 – 196 млрд. куб. м., 2030 – 207 млрд. куб. м. Приріст імпорту протягом 2005-2020 років складатиме 49%, відносна частка російського газу зменшиться з 45% до 29%, але це не вплине на головну роль Росії на європейському газовому ринку [2].

Таким чином, частка трьох основних імпортерів зменшиться з 89% до 52%. При цьому, позиції цих країн у майбутньому суттєво не зміняться. Головна причина такої динаміки полягатиме у диверсифікації газових ринків та появі на них нових гравців.

Венесуела, Катар, Іран, Ірак, ОАЕ, Ємен, Оман майже не представлені на європейському газовому ринку. Але поточна тенденція обов’язково зміниться. Розвиток таких країн як Катар та Іран, навіть недосвідченому спеціалісту, важко представити без організації постачань природного газу. Економіка цих країн повністю заснована на експортуванні вуглеводнів. Запаси нафти вичерпуються, а запаси природного газу у Ірані та Катарі є одними з найбільших в світі (Іран друге місце, після Росії, Катар – третє).

Вихід на європейський ринок нових потенційних імпортерів пов’язаний з дією наступних чинників: по-перше, зростання попиту на природний газ збоку країн співтовариства; по-друге, інвестування значних коштів у газову індустрію країн; по-третє, зростання цін на природний газ; по-четверте, організація самостійного ціноутворення газової ціни в наш час ціна природного газу засновується на ціні нафти; по-п’яте, подолання наслідків світової фінансової кризи; по-шосте, досягнення більшої стабільності в регіоні.

У випадку успішного розвитку газової програми Ірану, Катару, ОАЕ, Оману, Ємену вже к 2020 року їх частка на європейському газовому ринку складатиме 23%. Не менший потенціал для розвитку газової галузі матимуть інші сусіди ЄС: Лівія та Єгипет – у перспективі (у 2020), зростання імпорту газового сектору дозволить Лівії отримати 4% ринку природного газу ЄС, Єгипту – 4,3%.

Таким чином, ЄС має всі шанси забезпечити собі подальший розвиток на основі природного газу. Нестачу власних джерел палива компенсуватиме наявність у краї Співтовариства кола старих та нових імпортерів палива: Росії, Норвегії, Алжиру, Лівії, Єгипту, ОАЕ, Оману, Катару, Ємену, Ірану. Подальша політика ЄС повинна бути спрямована на конструктивний діалог з усіма зацікавленими країнами, більшість з яких залежать від постачань енергоносіїв і мають не меншу зацікавленість в організації експорту природного газу (нафти) до ЄС.

Література:

1). EU energy and transport in figures 2007-2008 / Eurostat. - Luxembourg.: OOPEC, 2008. – 212 p.

2). Energy corridors : EU and neighboring countries / European commission. – Luxembourg.: OOPEC, 2007. – 50 p.

3). Word energy outlook 2006 / IEA. – France.: STEDI, 2006. – 601 p.

4). Годовой отчёт 2007 / Газпром, 2007. – 130 ст.