Економічні науки/12 економіка сільського господарства

Івахно А. Ю., здобувач

Фактори, які впливають на рівень екологічної безпеки

На рівень екологічної безпеки господарської діяльності впливають, принаймні, чотири групи факторів.

Перша пов’язана зі сферою виявлення: це – атмосфера, гідросфера, літосфера. Негативні прояви можуть відбуватися як в окремій сфері, так і водночас в усіх. У своїй основі ця група факторів становить просторовий вимір негативних наслідків господарювання.

Друга група факторів визначається умовами середовища формування процесів. Дійсно, рівень безпеки господарської діяльності буде різним залежно від того, наприклад, локалізована вона у техногенному чи природному середовищі.

Третя група факторів має соціальні характеристики. Екологічні цілеспрямування значною мірою залежать від рівня розуміння проблеми тим соціумом, який підлягає негативному впливу господарювання.

Четверта група факторів визначається складом реципієнтів. До нього входять: людина з її біологічною і соціальною суттю; створювані матеріальні цінності; реабілітаційний комплекс, включаючи рекреаційні й жилі територій, а також окремі об’єкти. Для природного середовища основними реципієнтами виступають флористичні й фауністичні угруповання; екологічна місткість території й цілісність екосистем (як показник стійкості природних комплексів).

Цілісність екосистем сама по собі є об’єктом економічного аналізу як запорука відтворення асиміляційного потенціалу навколишнього середовища чи окремої екосистеми.

Розробка цього питання, на загал, дуже фрагментарна й особливі дослідження стосуються переважно визначення методологічних підходів. Вагомі здобутки у цьому напрямі належать, із вітчизняних фахівців, І.К.Бистрякову, який запропонував так званий біосфероформуючий каркас для забезпечення екологічної рівноваги розвитку антропогенно зміненого середовища. Він зазначає, що “біосфероформуючий каркас розроляється на ландшафтній основі території. Основними його елементами виступають біосфероформуючи зони, паузи та зв’язки, а також тканинне заповнення. Останнє є основою розробки вимог щодо раціонального розвитку продуктивних сил, а також ефективного функціонування території. Так, для біосфероформуючих зон та пауз рекомендована підтримка щільності населення на рівні 50-60 чол/км² з площею природних ценозів не менш за 20-40% території. Для біосфероформуючих зв’язків пропонується вимога забезпечення умовної екологічної рівноваги, за якою щільність населення не перевищує 100 чол/км² з площею відкритих території (природних ценозів) 20-40%. Для тканинного заповнення рекомендується підтримка відносної екологічної рівноваги за умов обов’язкового задоволення умов геохімічної та біохімічної активності та фізичної стійкості території до антропогенних впливів”

Серед зарубіжних спроб врахувати екологічну місткість екосистем у господарюванні, плануванні та програмуванні дій є цікавим визначення Індексу природного капіталу (Natural Capital Index (NCI)), розроблений у Нідерландах National Institute for Public Health and the Environment (NIPHE). Цей підхід передбачає визначення якісного та кількісного стану екосистеми та отримання розрахункового Індексу природного капіталу. Кількісний показник екосистем визначається як відсоток від загальної території (% від загальної площі території, що досліджується). Якісний показник екосистем визначається обчисленням середнього значення багатства ключового набору тварин і рослин. Якість визначається співвідношенням нинішнього стану показників і станом базового рівня. Таким чином, інтервал виміру якісного стану екосистем – від 1 до 100% . Характеристикою стійкості екосистеми є її невисока змінність, тобто коли значення ІПК наближається до 100%.

Література.

1. Голян В.А. Соціогуманітарні та екологічні аспекти трансформації організаційно-економічного механізму природокористування // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал / Голов. ред. О.П. Степанов. – К.: НАУ, 2004. – Вип. 1-2. – С. 493-504

2. Зуєв В. Правове регулювання реалізації екологічного управління в Україні та шляхи його вдосконалення // Управління у сфері охорони довкілля та природокористування в Україні: проблеми та шляхи вирішення. – К.: , 2003. – С. 55-56.

3. Кравців В.С. Регіональні програми як інструмент екологічної політики (досвід Львівщини) // Рідна природа. – 2003. – № 5. – С. 30-33.