Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент

Одажіу Д.Г.

Науковий керівник: Урбан В.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Проблеми стратегічного управління на сучасному етапі господарювання

У сучасних умовах господарювання для розв'язання проблеми економічної стабілізації та для забезпечення економічного розвитку насамперед існує потреба ефективного менеджменту. Для її забезпечення необхідним є створення ефективної стратегії.

Питання, щодо проблеми стратегічного управління на підприємстві порушувались в дослідженнях багатьох вчених: Кортні Х., Керкленд Д., Самойлов В., Іванова А., Владімірова Л., Ідрісов А. та інших.

Мета дослідження - розглянути та проаналізувати проблеми стратегічного управління в сучасних умовах господарювання.

Стратегічне управління – це процес розробки стратегій і управління підприємством для успішної його діяльності. Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах мінливого зовнішнього середовища. При цьому слід зауважити, що стратегічне планування - це певний набір дій та рішень, розроблених керівництвом, котрі ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації, підприємству, фірмі досягнути певної мети, цілей[3].

Компанії, які діють на різних ринках та в різних країнах, мають багато спільних проблем щодо планування та реалізації. Майже всі стикаються з труднощами при досягненні фінансових показників, зазначених в довгострокових планах. Більше того, процеси, які керівники використовують при розробці планів і відстеженні результатів, не дозволяють зробити однозначний висновок, відбувається розрив через недосконале планування, недосконалу реалізацію, за рахунок того й іншого чи жодного з варіантів.

Компанії, які створили міцні зв'язки між стратегіями, планами та результатами скорочують розрив між стратегією та результатами [4].

Стратегічний план повинен розроблятись з точки зору не окремого суб'єкта, а перспективи всієї корпорації, саме тому існує необхідність синхронізації взаємних інтересів протилежних суб'єктів корпорації. Проблемою є вибір підходу прийняття рішень, від яких у подальшому залежатиме ефективність стратегії. Сучасне підприємство при прийнятті рішень, під час розробки стратегічного плану, знаходиться в стані невизначеності, дефіциту часу та інформації, потребує створення нових методик розрахунків, дозволяючи отримати прийняті результати в умовах вищеназваних обмежень, з можливістю коректувати прийняті рішення. За таких умов доцільно застосувати синергетичний підхід прийняття рішень[1].

Згідно з синергетичним підходом ринкове середовище має хаотичний характер тому підприємству, котре не знаходиться під «жорстким» управлінням, впродовж деякого проміжку часу притаманно самоорганізовуватись - виникає стійкий стан. Під час процесу самоорганізації підприємство як система набуває певних характеристик, тенденцій динаміки та закономірностей. За такої умови при прийнятті рішень характеристики й тенденції використовуються як аргументи, на основі яких рішення приймаються. Найважливішим керуючим фактором є місцезнаходження корпорації в системі суспільного відтворення системи, яка керує формуванням цілей та стратегій досягнення. Унаслідок отримуємо «технологічний вектор» досягнення мети, котрий дозволяє досягати раніше поставленої мети при змінних ресурсних обмеженнях. «Технологічний вектор» - це загальний напрям дій (кінцева мета) що поділяється на етапи реалізації, на кожному з яких наявні різні варіанти розв'язання проблем, але в результаті має бути досягнена кінцева мета[5].

Отже, для забезпечення ефективного стратегічного управління необхідно застосовувати механізм реалізації синергетичних можливостей, і на основі правил, характеристик та тенденцій приймати рішення. Також необхідно здійснювати контроль реалізації стратегій, ці завдання набувають певної специфіки, обумовленої тим, що стратегічний контроль спрямовується на з’ясування міри досягнення стратегічних цілей компанії за допомогою вибраної стратегії. Стратегічний контроль сфокусований на вирішенні питання, чи можливо у подальшому реалізувати певну стратегію і чи призведе процес її реалізації до намічених кінцевих результатів.

Література:

1. Кортни Х., Керкленд Д., Вигери П. Стратегия в условиях неопределенности // Экономические стратеги. – 2002. - №6.

2. Самойлов В. Управление в условиях неопределенности // Экономические стратеги. – 2003. - №1.

3. Иванова А., Кудрявцева Ю. Каждый мнит себя стратегом видя бой со стороны // Бизнес. – 2002. - №48.

4. Идрисов А. Стратегия, основанная на ключевых компетенциях и динамических способностях // Менеджмент и менеджер / Стратегика. – 2005. - №6.

5. Владимирова Л. Стратегическое планирование бизнеса: с чего начать // Менеджмент и менеджер. – 2007. - №7.