Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Одажіу Д.Г., Малиняк М.В.

Науковий керівник: Карвацький М.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Державний борг України: механізм управління та обслуговування

 В умовах формування та функціонування ринкової економіки важливою складовою державних фінансів є державний борг. Дефіцит державного бюджету, залучення та використання позик для його покриття призвели до формування і значного зростання державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування обумовлюють необхідність вирішення проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів вдосконалення механізму його управління. Як свідчить досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній та внутрішній борг, тим його обслуговування активніше включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи.

Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна та нинішньої світової економічної кризи.

Теоретичні основи державного боргу та питання щодо його управління висвітлюються в працях таких українських вчених, як: О.Д.Василик, А.С.Гальчинський, Г.Н.Климко, В.В.Корнєєв, Т.Г. Боднарук, І.Я. Софіщенко, В.М.Суторміна, В.О. Степаненко, та інших.

Метою дослідження є обґрунтування економічної природи державного боргу, виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні;

Державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх прийнятих та непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору. В цілому, здійснення державою запозичень, в результаті чого утворюється борг, має на меті фінансування бюджету , тобто покриття різниці між доходами та витратами бюджету, які включають заплановані видатки та платежі з погашення боргу.

За станом на 31 березня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 186.995.227,04 тис.грн. або 24.285.094,41 тис.дол.США, в тому числі: державний та гарантований державою зовнішній борг – 133.863.984,03 тис.грн. (71,6% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу) або 17.384.932,98 тис.дол.США; державний та гарантований державою внутрішній борг – 53.131.243,01 тис.грн. (28,4%) або 6.900.161,43 тис.дол.США.

Протягом січня-березня 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 2.415.159,78 тис.грн. (1,3%), в основному, за рахунок зниження курсів євро та швейцарських франків до гривні[5].

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта (долар США, евро, японська єна) та ін.

Для забезпечення належного рівня боргової безпеки держави вкрай необхідно домагатися покращання управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю[4].

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика). Остання у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

- стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

- встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

- визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою сукупного, внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

- вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційні кредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи), рівня диверсифікації запозичень за валютним складом (спеціальні права запозичення (СПЗ), долар США, євро тощо) з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

- розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певної частки боргу державною власністю);

- заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування (при визначенні вартості обслуговування кредитів слід враховувати оцінку можливого зниження потенційного рівня та погіршання умов

- обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу[2].

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки іноземного капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного зовнішнього боргу.

Країни з високими темпами росту експорту мають можливість підтримувати відносно більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, ці країни стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов в країнах-кредиторах або ж кредитори можуть вирішити, що вони з будь-яких причин не бажають більше підтримувати колишній рівень кредитування.

В зв’язку з цим, необхідно підкреслити декілька важливих моментів:

- по-перше, економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом’якшення жорстких кредитних лімітів, встановлених ними для країни-позичальника;

- по-друге, висока норма інвестицій - необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток по інвестиціях повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, які інвестуються нерозумно, являють собою більшу безпеку, ніж повна відсутність зовнішніх позик[3].

При цьому існують наступні основні негативні прояви державного боргу:

1. Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, хоч на короткому проміжку часу державні позики підвищують споживання, що зумовлюється нижчим рівнем оподаткування.

2. Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3. Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

- вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

- встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

- створенню механізмів погашення державного боргу, що виник у зв’язку вступом у силу зобов'язань Кабінету Міністрів України щодо державних гарантій перед кредиторами;

- створенню сучасної інституції з управління державним боргом – Агентства з управління державним боргом;

- створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

- сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

- встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом[1].

Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

Література

1. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. —2005. — №5. — С. 94—102.

2. Бондарук Т.Г., Степаненко В.О. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу // Фінанси України. – 2006. - №4. – С.5 – 10.

3. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв’язання // Банківська справа. — 2007. — №6. — С.10—13.

4. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. —2005. — №5. — С. 85–94.

5. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [www.minfin.gov.ua].