УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

Сьогодні в Україні більшість населення не спроможна купувати товари тривалого користування за рахунок поточних доходів. Набуває актуальності вироблення концепції розвитку споживчого кредитування в Україні в умовах ринкової економіки.

Система кредитування фізичних осіб потребує вивчення, перш за все, завдань, які стоять перед комерційними банками. Активна робота комерційних банків у галузі обслуговування приватних осіб є необхідною умовою зміцнення ресурсної бази, розширення ринків їх успішної конкурентної боротьби з небанківськими фінансово-кредитними закладами. Йдеться не тільки про вдосконалення техніки кредитування і розширення видів кредитних послуг, а й про вироблення комплексу ципів, що дадуть можливість спростити та покращити якість стосунків банків з фізичними особами (наприклад, впровадження діяльність системи скорингу). У зв'язку з цим особливо актуальним є вивчення іноземного досвіду співпраці з клієнтами, що матиме позитивний вплив і допоможе уникнути істотних помилок у побудові моделі економічного механізму стосунків партнерів у процесі кредитування. Цю проблему з різних позицій досліджували такі автори: В. Василенко, В. Мамутов, І. Брітченко, Н. Меджибовська, А. Улановський, Д. Гриньков та ін.

Мета статті — вивчення ризиків у споживчому кредитуванні, підходи до їх оцінки та аналіз ринку споживчого кредитування в Україні.

Теорія і практика підтверджують, що ризик є неминучим фактором банківської діяльності, тому ефективне управління ризиками є одним з нйважливіших елементів банківської справи в цілому. Актуальним залишається питання визначення загальних причин виникнення ризику в банківській діяльності. Порівняно з іншими видами діяльності банківська сфера характеризується високою ризикованістю. Проблема виникнення ризиків у тій чи іншій сфері діяльності існуватиме завжди, оскільки кредити залишаються найприбутковішими банківськими активами. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком.

Ризик (з позиції банку) – це потенційна можливість недоотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. Такі збитки можуть бути прямими (втрата доходів або капіталу) чи непрямими (накладання обмежень на здатність організації досягти своїх бізнес-цілей). Зазначені обмеження стримують здатність банку здійснювати свою поточну діяльність або використовувати можливості для розширення бізнесу.

Об'єктом кредитування може бути практиктично будь-який предмет споживання (товар або послуга). Кредитують купівлюжитла, побутової та оргтехніки, автомобілів, оплату навчання, відпочинку, лікування, проведення ремонту квартир і будинків. Економічною мовою, споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам – резидентам України на придбання споживчихтоварів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Сьогодні 30—50 % усіх покупок у торговельних мережах здійснюють у кредит, лідирує серед них побутова, а також аудіо- і відеотехніка. Найбільш розповсюджена сума покупки в кредит — 300—400 дол. США. Близько 80 % всього ринку споживчого кредитування сконцентровано у великих торгових мережах "Фокстрот", "Ельдорадо", "АБВ-техніка", "Євросіть", "Биттехніка" та ін.

Кредитуванням у торгових мережах займаються банки і підконтрольні їм кредитні союзи та інші кредитні оператори. При цьому 70—90 % кредитів, які видані покупцям у цих магазинах, припадають на Приват-Банк, Правекс-Банк, Альфа-банк і Дельта-банк. Лідерами за кількістю представництв у торгових точках є: Приват-Банк (2000 представництв), Дельта-банк (1500), "Надра" (1250), Правекс-Банк (1200) та Альфа-банк (760).

Однією з особливостей споживчого кредиту є його середній термін погашення. Кредит на відпочинок, навчання, лікування, ремонт видають на період від 6 до кількох років. У контексті запровадження системи споживчого кредитування необхідно розвивати інфраструктуру банківської системи. Удосконалення системи електронних платежів і форм розрахунків в економіці, розширення мережі банкоматів, уніфікація кредитних карток, їх акцептування у будь-яких терміналах незалежно від банку-емітента, відкриття в регіонах України процесингових центрів банків необхідне для запобігання виникненню помилок під час операцій з кредитними картками, розвитку та вдосконалення системи економічної освіти населення.

Нині для багатьох українських банків основною метою є виживання. Стратегія банку залежить від конкретних проблем, спричинених недостатньою капіталізацією незадовільною якістю кредитного портфеля, марнотратною поведінкою.Отже, найважливішими показниками будь-якого банку є прибутковість і ризик. Завдання комерційного банку, як і інших підприємницьких структур, - максимізація вартості коштів, вкладених акціонерами, при збереженні прийнятого рівня ризику. Це завдання складне і його розв’язання передбачає, що банківська установа має перебувати у постійному пошуку нових можливостей подальшого зростання, підвищення прибутковості й ефективнішого планування і контролю. Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Щоб досягнути успіхів у цій сфері діяльності, банкам необхідно створювати та розвивати системі управління ризиками. З їх допомогою керівництво банку зможе вмявити, оцінити, локалізувати та проконтролювати той чи інший ризик.

Література

1. Романшин В.О. Грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.-К.:2007.-480 с.

2. Савлук М.І. Гроші та кредит.-К.: КНЕУ, 2008. – 520 с.

3. Мороз А.М. Фінанси.-К.:2007. - 430 с.