Бутов А.М., Колодій І.Є., Шпаргало Г.Є.

Львівська комерційна академія

ДИНАМІКА ОБЛІКОВОЇ СТАВКИ

В ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЕКОНОМІКАХ

Країни Східної та Центральної Європи, що вступили до ЄС уже мають рівень ставок рефінансування наближений до європейських критеріїв макроекономічних показників. Яскравим прикладом є стійкий курс операційної системи Національного банку Польщі на поступове наближення до євросистеми. Важливими його напрямами стала гармонізація системи обов’язкових резервів, проведення операцій на відкритому ринку згідно з європейськими засадами, а також активне використання відсоткових ставок для підвищення ефективності грошового ринку та прискорення економічного зростання. Темпи зниження відсоткової ставки в Польщі були зумовлені потребами стабілізації цін на низькому рівні згідно з середньостроковими цілями грошово-кредитного регулювання. При цьому однією з суттєвих проблем є дисбаланс відсоткових ставок у країнах з перехідною економікою, пов’язаних тісними економічними зв’язками. Так, зменшення відсоткової ставки в Польщі зумовило суттєвий відплив капіталу, для якого став більш привабливим угорський грошовий ринок. У зв’язку з цим з кінця 2001 р. монетарна влада Польщі домоглась повної гармонізації облікової відсоткової ставки Польщі і Угорщини. Рівень відсоткової ставки рефінансування більшості країн пострадянського простору суттєво перевищує критерії ЄС. Разом з тим, для переважної більшості країн пострадянського простору характерна достатньо швидка і відчутна зміна ставок рефінансування комерційних банків у бік зниження. На наш погляд, це наслідок динамічних процесів, що відбуваються в економіці та грошово-кредитній сфері цих країн.

Економічний аналіз свідчить, що монетарна влада більшості країн, здійснюючи розширювальну монетарну політику для подолання кризи, намагається забезпечити позитивну реальну відсоткову ставку. Загалом ставка рефінансування в 1990-х роках залишилася достатньо високою, а її динаміка була різноплановою. Це пояснюється як складною фінансовою ситуацією, так і недостатньо послідовною монетарною. З іншого боку, стійке зниження ставки рефінансування в 1999-2003 рр. є свідченням фінансової стабілізації та цілеспрямованих дій Національного банку щодо зниження ціни кредитних ресурсів і стимулювання економічного зростання. За 2000 – 2007 роки ставка рефінансування українських банків поступово знизилася від 27 до 10%.

У банківській системі на 01.07.2006р. цінних паперів, що реально використовуються банками для рефінансування у НБУ (ОВДП і сертифікати НБУ) було на суму близько 5 млрд.грн. (з них майже 3 млрд.грн. належить Ощадбанку). Заходи Національного банку вплинули і на зниження вартості кредитів, що надаються реальному сектору економіки. Це, зокрема, проявилось у зниженні кредитних ставок (без врахування кредитів “овердрафт”) з 27,4 (12.2001) до 17,7% (12.2003) і 13,9% (02.2007). Зниження процентних ставок обмежується подорожчанням кредитних ресурсів на зовнішніх ринках запозичень через зростання облікових ставок у США, ЄС, Японії. На міжбанківському кредитному ринку ставки в 2006р. складали 3-6%, тобто були нижчими від облікової ставки. Економічний аналіз свідчить, що можливості монетарного стимулювання через зниження відсоткових ставок в Україні здебільшого вичерпані. Підвищити дієвість впливу цього фактора можна лише шляхом змін у самому реальному секторі. Передусім слід зміцнити фінансовий стан підприємств-позичальників і таким чином знизити ступінь кредитних ризиків для комерційних банків. Подальше зниження рівня відсоткових ставок банків передбачає застосування нових методів впливу на їх формування, зокрема, зменшення ризику, вдосконалення законодавчих умов, що регулюють банківську діяльність.

Проблема недостатньої зацікавленості комерційних банків у капіталовкладеннях у реальний сектор через високий ризик неповернення кредитів існує не лише в Україні, а й в Польщі, Росії, інших постсоціалістичних країнах. Вирішення цієї актуальної проблеми виходить далеко за межі фінансово-кредитної системи. Воно потребує переоцінки і створення ефективної системи управління національним майном, цінової та антимонопольної політики. Для вдосконалення дисконтної політики пропонується застосування переобліку векселів перспективних промислових підприємців, але при цьому наголошується на складності класифікації підприємців як позичальників; контролю за використанням кредитів, наданих за диференційованими ставками; небезпеці інфляційного тиску при широкому застосуванні пільгових кредитів. На наш погляд, достатньо обґрунтованими та доцільними для застосування на українському кредитному ринку є пропозиції щодо створення системи експертизи комерційних проектів з точки зору ступеня їх ризику та важливості для народного господарства, насамперед структурної перебудови (відновлення занедбаних підприємств, їх перепрофілювання відповідно до потреб ринку).

Слід зазначити, що м’якість впливу дисконтної політики на грошовий ринок у перехідній економіці може зумовлюватись впливом психологічних факторів на економічну поведінку підприємців. Так, за умов посилення інфляційних очікувань і погіршення фінансових показників обмежувальний ефект підвищення відсоткової ставки з боку центрального банку може не спрацювати. Адже за підвищеного попиту на кредитні ресурси з боку реального сектору комерційним банкам може бути вигідно збільшувати обсяги своїх позичок навіть за високої відсоткової ставки. Обмеження ефективності впливу дисконтної політики також пов’язують з недостатнім розвитком фондового ринку деяких постсоціалістичних країн. Це зумовлено тим, що комерційні банки отримують кредити під заставу цінних паперів та авальованих векселів. Так, в Україні, купуючи у Міністерства фінансів державні облігації, комерційні банки мають змогу отримати на цю ж суму рефінансування. Розвиток політики рефінансування в Україні та посилення її впливу знаходить своє вираження у розширенні кола інструментів дисконтної політики, у подовженні терміну кредитів, наданих у порядку рефінансування.