Экономические науки/11.Логистика

УДК 658.7

Доцент кафедри логістики , к.е.н. Огієнко С.О.,

Викладач кафедри логістики Письмак Вікторія Олексіївна,

Харківський національний економічний університет, Україна

ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

В умовах світових глобалізаційних процесів в економіці спостерігається збільшення ролі транспортних послуг, адже зв’язуючи між собою окремі економічні райони, підприємства і фірми, транспортування налагоджує все більш розвиваючу світову торгівлю. При цьому загострюється проблема збуту товару, що підвищує вимоги до якості транспортного забезпечення діяльності підприємств. Це призводить до підвищення конкуренції на ринку транспортних послуг. До того ж сучасні кризові умови господарювання викликають багато негативних факторів зовнішнього середовища, таких як, наприклад, нестабільне політичне становище, світова фінансова криза (а саме підвищення цін на енергоносії, нестабільність курсу національної валюти, збільшення кількості підприємств-банкротів тощо), нестабільне демографічне становище тощо, які безпосередньо впливають на зниження ефективності функціонування транспортних підприємств.

На фоні перманентно зростаючого зацікавлення до транспортної тематики, все більшої актуальності набувають проблеми функціонування транспортного комплексу в Україні. Узагальнюючи проблеми, які були виділені за останній час у літературі, можна виокремити наступні: проблеми щодо якості транспортного обслуговування (через стихійне формування ринку експедиторських послуг та відсутність достатнього рівня законодавчої бази), зношеність рухливого складу і труднощі, пов’язані з його обновленням, погана інформаційна підтримка перевезень, зниження конкурентоздатності українських перевізників, складнощі у складанні маршрутів руху, проблеми щодо страхування вантажів і транспортних засобів, недостача інформації про програмні продукти, які б дозволили автоматизувати, спростити та прискорити виконання операцій. Що стосується глобальних проблем, пов’язаних з транспортом, то слід зазначити, перш за все, екологічні проблеми, адже транспорт є основним джерелом забруднення природної середи за рахунок токсичних викидів. З кожним роком ця ситуація дедалі погіршується, найважча критична ситуація склалася з забрудненням природних водоймищ нафтопродуктами через збільшення кількості аварійних випадків на морському транспорті. Слід зазначити, що починаючи з 2003 року переважає тенденція зростання обсягів виконання транспортними підприємствами робіт, хоча і зареєстровано дві точки зменшення: у І кварталі 2006 року та ІІ кварталі 2007 року [3]. ІІ квартал 2008 року відзначився деяким подальшим уповільненням темпів зростання обсягів робіт, виконаних транспортними підприємствами. Необхідно також зазначити, що в Україні об’єми міжнародних перевезень зростають протягом трьох останніх років. Так, темп росту перевезень у 2006 році складав 5,9%, у 2007 - 5,4%, у 2008 – 6,1%. Найбільшу питому вагу у зростанні займає залізничний і автомобільний транспорт (у 2008 році – 7,1% та 12,6 % відповідно). Згідно зі статистичних даних, найбільш розповсюдженим видом транспорту при міжнародних перевезеннях є залізничний та автомобільний транспорт, що в основному пов’язано з невеликою вартістю даних видів перевезень в першому випадку і у зручності доставки у другому. Підвищення загального об’єму міжнародних перевезень пов’язано перш із лібералізацією світової торгівлі та з ростом об’ємів товарообігу на світових ринках [3].

Стратегічне географічне положення України дозволяє їй бути вигідним сполученням для транзитних перевезень вантажів і пасажирів між державами Європи, Азії та Близького Сходу. До того ж, процес входження України у світову економічну спільноту приводить до росту товарообмінних операцій між країнами, що співробітничають. Таким чином, транспортна система – це потенціал держави, який є перспективною складовою успіху та невід’ємним елементом сучасної держави. Тому дуже важливо, щоб транспортна мережа відповідала високим вимогам по якості, надійності поставок, схоронності вантажів і безпеки перевезення пасажирів, строкам і вартості доставки. Неможливо також не брати до уваги транзитне положення та траснпограничність України, що посилює роль транспорту у зовнішньоекономічній діяльності країни.

Розглянемо основні складові транспортної мережі України, їх проблеми та шляхи вирішення.

Найрозвинутішим в Україні є залізничний транспорт, загальна довжина шляхів якого посідає четверте місце у світі. По вантажообігу він виконує 40-50% перевезень. Поряд з цим зношеність основних фондів складає по деяким його головним видам 80-90%, більша частина змонтована на дерев’яних шпалах, з яких 15-17% не придатні до використання. Техніко-економічні та експлуатаційні характеристики залізної дороги знижуються також через те, що ширина колії значно відрізняється від західноєвропейської. Це потребує утримання на західних кордонах країни 14 спеціально обладнаних станцій, 11 станцій, на яких здійснюється переобладнання імпортних вантажів і 8 пунктів перестановки вагонів на візки західноєвропейських колій. Таким чином, для того, щоб відновити виробничі потужності у галузі залізничного транспорту, які перейшли Україні після розпаду Радянського Союзу потребують терміново реконструкції, переобладнання та часткового перепрофілювання. Це можливо на даний момент лише за рахунок часткової приватизації залізничної мережі, але лише за наявності чіткої законодавчої бази щодо здачі в експлуатацію транспортних мереж [2].

Автомобільний транспорт займає значне місце у вантажних і пасажирських перевезеннях. Так, об’єми залізничних перевезень він перевищує в 4-5 разів. На даний момент в Україні існує велика кількість автотранспортних підприємств, які мають достатньо укомплектовану базу і розгалужену мережу інфраструктурних об’єктів.

Поряд з цим, автомобільні шляхи України не відповідають європейським стандартам по багатьом показникам (швидкість просування, навантаження на вісь тощо).

Зараз вже активно ведуться роботи з переробки автомобільних магістралей та удосконалення правил дорожнього руху, але це повинен бути комплексний процес, враховуючий багато важливих факторів (забезпечення сучасними знаками згідно з європейськими стандартами, створення пунктів медичної та технічної допомоги, пунктів харчування тощо).

Трубопровідний транспорт покриває Україну густою мережею довжиною 50 тис. км. Ця система здатна пропустити 250 млрд. кубометрів газу на рік. Трубопровідний транспорт має достатні потужності для забезпечення України енергоносіями, а також для виконання функції транзиту. Але вся мережа трубопровідного транспорту в Україні орієнтована лише на постачання нафтою та газом майже лише з Росії (95% від загального об’єму постачання), що приводить до значних труднощів та наявності суперечок світового масштабу.

Таким чином, для вирішення цієї проблеми потрібне розширення економічних орієнтирів. Існує гостра необхідність у побудові на території України окремих ділянок нафтопроводів, реконструкція та переоснащення окремих нафтопереробних заводів, але для цього потрібні значні інвестиції.

Морському транспорту належить значне місце по вантажообігу, але по кількості відправлених вантажів він займає не значне місце. Проблеми розвитку морського транспорту пов’язані зі значним моральним та фізичним зносом судна та портового обладнання. Середній вік судів портового флоту – більше 15 років.

Таким чином, структурні зміни флоту у бік підвищення середнього водо зміщення у перспективі обумовлять необхідність вирішення багатьох проблем, що потребує значних інвестицій.

Щодо річкового транспорту, то слід зазначити, що він за рівнем доходу перевищує всі інші види транспорту в основному за рахунок закордонних перевезень вантажів. Але в транспортній мережі річковий транспорт знаходиться під впливом сезонних змін, тому його діяльність слід об’єднувати з автомобільним або залізничним транспортом. Також для річкового транспорту притаманні проблеми застарілої матеріально-технічної бази, низький рівень механізації перевантажувальних робіт, значний моральний та фізичний знос судів.

У державній програмі розвитку водного транспорту в Україні передбачена реконструкція і технічне переозброєння об’єктів, які мають безпосереднє відношення до експорту-імпорту вантажів. На разі дана проблема вирішується шляхом приватизації підприємств водного транспорту.

Повітряні види транспорту досі залишаються поза конкуренцією за швидкістю доставки пасажирів та вантажів. Зміни, які відбулися у розвитку туризму в Україні, відобразилися як на сфері організації подорожей, так і на транспортній системі. А саме підвищення кількості туристів з України до екзотичних країн, привели до актуалізації повітряного транспорту. Але в цій галузі існує велика кількість проблем, таких як застарілий парк літаків, погане становище аеродромної мережі тощо. До того ж слід зазначити, що на даний момент існує дуже велика конкуренція з боку великих авіаліній світу ( «Дельта», «Ю.С. Ейр», авіакомпанія «Північно-західна», «Ніппон» і такі інші), що диктує досить високі вимоги до технічних характеристик літаків, сервісного обслуговування тощо).

Згідно з думкою спеціалістів, в Україні існують необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій [1]. До таких умов перш за все можна віднести:

1. Достатня ресурсна база та рівень розвитку техніки та технології.

2. Наявність кваліфікованого персоналу.

3. Вигідні природно-кліматичні та географічні характеристики території.

4. Зацікавленість іноземних інвесторів у розміщенні капіталів в Україні.

5. Наявність затвердженої концепції створення та функціонування в Україні національної мережі транспортних коридорів. Вирішення цього питання наразі передано ВАТ «Українські транспортні коридори»

Таким чином, беручи до уваги взаємозалежність перелічених проблем, виділимо наступні основні напрямки удосконалення транспортного комплексу України: вирішення глобальної екологічної проблеми складається в основному у законодавчому впливі на стан транспортних засобів і придатності їх до використання; розробка цільових програм щодо залучення інвестицій. Так, наприклад, для удосконалення трубопровідних мереж, доцільно було б звернутися з пропозицією про інвестування до «Газпрому» або до англо-голандського концерну «Шелл». Узагальнюючи вище вказані напрямки удосконалення транспортного комплексу, слід зазначити, що необхідно комплексно на державному рівні поставити проблеми, пов’язані із розвитком транспортної мережі, визначити завдання та шляхи їх вирішення, знайти відповідне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне, правове). Необхідно розробити і реалізувати Державну програму розвитку транспортного комплексу в Україні, враховуючи те, що складність управління такою програмою ускладнюється збільшенням приватизаційних процесів в галузі транспортної системи. Однак необхідно виробити ряд мотивів, важелів, методів та способів для розвитку транспортної системі в країні, адже рівень розвитку транспортної мережі – одна з ознак її технологічного прогресу та цивілізованості.

Література: 1. Миротин Л. Б., Ташбаев Ы. Э. и др. Транспортная логистика: Учеб. пособие. – М.: Брандес, 1996. – 210 с. 2. Транспортная логистика: Учебник для транспортных вузов./ Под общей редакцией Л. Б. Миротина. – М.: Издательство “Экзамен”, 2003. – 512 с. 3. М.В. Пугачова. Тенденції української економіки очима керівників підприємств (аналітичний огляд). Дослідження попиту на продукцію підприємств та завантаженості виробничих потужностей// Статистика України. – 2008. - №3. – с. 71 - 81 .