Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Наукова стаття

Студентки 5-го курсу

Групи ЗГМ-41М

Очеретяної В.В.

Стратегічне управління – крок до розвитку підприємства

В сучасних умовах розвитку ринкового середовища та зростаючої мінливості характеру діяльності підприємства виникає необхідність стратегічного підходу до управління зокрема до планування діяльності підприємства.

Значення стратегічного управління, що дозволяє компаніям виживати в конкурентній боротьбі в довгостроковій перспективі, різко зросло в останні десятиріччя. Всі компанії в умовах жорсткої конкуренції, швидко змінній ситуації повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ в компанії, але і виробляти стратегію довгострокового виживання, яка дозволяла б їм встигати за змінами, що відбуваються в їх оточенні.

Кожна фірма унікальна у своєму роді, і процес вироблення стратегії для кожної фірми унікальний, оскільки він залежить від позиції фірми на ринку, динаміки її розвитку, її потенціалу, поведінки конкурентів, характеристик вироблюваного нею товару або що надаються нею послуг, стану економіки, культурного середовища і ще багато чого іншого. В той же час є ряд основоположних моментів, які дозволяють говорить деяких узагальнених принципах здійснення стратегічного управління. Звичайно, завжди слід пям’ятати, що стратегічне управління - це в першу чергу продукт творчості вищого керівництва, але в той же час можна говорити і про якусь теорію стратегічного управління, знання якої дозволяє більш ефективно здійснювати управління організацією.

У загальному значенні стратегія управління - це план управління фірмою, спрямований на зміцнення її позицій, задоволення споживачів і досягнення поставлених цілей.

Актуальність цього питання є досить важливим на даний час адже для того щоб розробити правильну стратегію підприємства потрібно добре вивчити, що таке стратегія, для чого вона призначена, та її вплив на діяльність підприємства. А з появою нових технологій, та впровадження комплексної автоматизації лише збільшили проблеми управління й необхідності системного стратегічного підходу до їхнього рішення.

Добре продумане стратегічне бачення готовить компанію до майбутнього, установлює дострокові напрямки розвитку й визначає намір компанії зайняти конкретні ділові позиції. Серед усього, що виконує менеджер, найдеться небагато того, що в такій значній мері впливає на благополуччя компанії, як розробка довгострокової стратегії, розвиток конкурентноздатних і ефективних стратегічних дій і бізнес-підходів і виконання стратегії таким чином, щоб досягти намічених результатів.

В даній роботі були поставлені наступні завдання:

1. Поняття «стратегія» та сутність стратегії управління

2. Мета стратегічного управління

3. Проблеми створення стратегії

4. Стратегії створення конкурентних переваг

5. Пропозиції щодо створення стратегії управління

Предметом дослідження даної роботи є стратегія управління підприємством, а об’єктом дослідження поняття стратегії.

Нині існує багато визначень стратегії, але в основі всіх визначень лежить поняття стратегії як усвідомленої й продуманої сукупності норм і правил, використовуваних в процесі прийняття стратегічних рішень, що впливають на майбутній стан підприємства. В літературних джерелах пропонуються такі визначення стратегії:

Стратегія — програма, план, генеральний курс суб'єкта управління для досягнення ним стратегічних цілей у всіх сферах діяльності.

Стратегія — це план управління фірмою, спрямований на закріплення її позицій на ринку, задоволення попиту споживачів і досягнення поставлених цілей.

Стратегія підприємства являє собою систему управлінських рішень для визначення перспективних напрямів розвитку, сфери і способів діяльності підприємства в умовах оточуючого середовища, а також порядку розподілу ресурсів для досягнення поставлених цілей. [2]

Стратегія підприємства являє собою систему управлінських рішень для визначення перспективних напрямів розвитку, сфери і способів діяльності підприємства в умовах оточуючого середовища, а також порядку розподілу ресурсів для досягнення поставлених цілей. [2]

Стратегічне управління — це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.[3]

Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств, які в загальному вигляді можна сформулювати через мету стратегічного управління.

Мета стратегічного управління — це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перспективі.[3]

Так само як важко уявити собі два однакових підприємства, неможливо створити тотожні системи стратегічного управління. Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників:

- галузевої приналежності;

- розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей);

- типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації;

- характерних рис виробничого потенціалу;

- наявності (відсутності) науковотехнічного потенціалу;

- рівня управління;

- рівня кваліфікації персоналу тощо.

При формуванні певної стратегії можна стикнутись з багатьма проблемами. Тому слід дещо пам’ятати.

По-перше, пріоритети. Східна мудрість говорить, що роздвоєною голкою не можна зшити тканини (український варіант - прислів'я про двох зайців). Мета й завдання повинні бути впорядковані: спочатку потрібно постаратися досягти те й те, потім, якщо залишаться чинності й можливості, те й те, ну, і якщо "є ще порох у порохівницях", то тоді вже цього й от цього.

По-друге, ресурси: гроші, час, люди. Всіх трьох, як правило, не вистачає. Оцінити точні потреби - майже нездійсненне завдання. Який же вихід? Прораховувати кілька варіантів розвитку подій і завжди планувати істотний запас. Топ-менеджер однієї великої компанії, що активно розвивається, працюючої в сфері "швидкого харчування", якось зізнався, що 20-відсоткова точність виконання планів означає для нього 100-відсоткове влучення "у яблучко".

У - третіх, гигантоманія. До мети треба йти максимально дрібними шажками, щоб завжди мати можливість вчасно зупинитися (хоча б для того, щоб зрозуміти, а чи правильною дорогою йдемо?). Звернемо увагу, як діють успішні готельні мережі - спочатку відкривається один готель, на ньому спрацьовується форма, і тільки потім модель починає поштрюватися в різних куточках світу. [1]

Таким чином виникає декілька питань: чи може ґрунтуватися стратегія в період швидких змін й повній невизначеності. Чи є якісь подання, на яких може будуватися стратегія організації? Чи є якась опора?

Можемо сказати, що існує п'ять явищ, які можна вважати повністю відповідними дійсності. Однак вони категорично не вписуються в рамки стратегій майже всіх сучасних організацій. Насамперед, вони, по своїй суті, не мають відносини до економіки; вони ставляться скоріше до соціальної й політичної сфери.

Ось ці явища:.

1. Різке зниження народжуваності в розвинених країнах.

2. Зміни в розподілі розташовуваного доходу.

3. Зміна визначення ефективності.

4. Глобалізація конкуренції.

5. Зростаюча невідповідність між економічною глобалізацією й політичною роз'єднаністю. [4]

Ще однією проблемою з якою стикаються при розробці стратегії є крайній дефіцит достовірної ринкової інформації. Справді, категорія “частка ринку” припускає, як мінімум, знання загального обсягу ринку (хоча б регіонального) по заданому виді продукту. Для сучасної економіки з величезним тіньовим сектором, одержання такої інформації з доступних офіційних джерел неможливо, а проведення власними чинностями польових досліджень зажадає непомірних витрат. Дані про обсяг ринку найближчих конкурентів також надзвичайно важкодоступні, навіть якщо припустити, що ці конкуренти досить точно визначені й інформовані.

Існує три стратегії створення конкурентних переваг.

Перша стратегія - це лідерство в ціні. При даній стратегії центром уваги фірми при розробці і виробництві продукту є витрати.

Проводячи в життя цінову стратегію створення конкурентних переваг у продукту, фірма не повинна забувати, що її продукт в той же час повинен відповідати певному рівню диференціації. Диференціація є другою стратегією створення конкурентних переваг. При даній стратегії фірма прагне додати продукту щось відмітне, незвичайне, що може подобатися покупцю і за що покупець готовий платити. Стратегія диференціації направлена на те, щоб зробити продукт не таким, яким його роблять конкуренти. Щоб добитися цього, фірмі доводиться виходити за межі функціональних властивостей продукту. Але важливо пам'ятати, що для появи конкурентної переваги необхідно, щоб незвичність продукту його новизна або унікальність мали цінність для покупця. Тому стратегія диференціації припускає як початкова крапка вивчення інтересів споживача. Для цього необхідно: достатньо чітко представити не просто то, хто є покупцем, а то, хто ухвалює рішення з питань покупки; вивчити споживацькі критерії, по яких робиться вибір при покупці товару (ціна, функціональні властивості, гарантії, термін поставки і т.п.); визначити чинники, що формують уявлення покупця про продукт (джерела інформації про властивості продукту, імідж і т.п.).

Третьою стратегією, яку фірма може використовувати для створення в своєму продукті конкурентних переваг, є концентрація уваги на інтереси конкретних споживачів. В цьому випадку фірма створює свій продукт спеціально для конкретних покупців.

Отже, проаналізувавши всі дані, що були висвітленні в статті, можна зробити такі висновки. Правильно обрана й успішно перетворена в життя стратегія управління підприємством - застава його плідного функціонування в умовах ринкової економіки.

Стратегічне управління передбачає не тільки ретельне пророблення всіх його напрямків, що саме собою стає очевидним, але обов'язкова участь у його розробці менеджерів всіх рівнів управління.

Вибір стратегії фірми здійснюється керівництвом на основі аналізу ключових факторів, що характеризують стан фірми. Також вибір стратегії багато в чому залежить від стилю організаційного поводження.

Стратегічне управління пов'язано з постановкою мети організації і з підтримкою певних взаємостосунків з навколишнім середовищем, які дозволяють їй добиватися поставлених задач і відповідають її внутрішнім можливостям. Потенціал, який забезпечує досягнення мети організації в майбутньому, є одним з кінцевих продуктів стратегічного управління. Іншим кінцевим продуктом стратегічного управління є внутрішня структура і організаційні зміни, що забезпечують чутливість організації до змін в зовнішньому середовищі. Потенціал організації і стратегічні можливості визначаються її архітектонікою і якістю персоналу. Разом з явними перевагами стратегічне управління має ряд недоліків і обмежень на використовування, які указують на те, що і цей тип управління, рівно як і все інші, не володіє універсальністю застосування в будь-яких ситуаціях і для вирішення будь-яких задач.

По-перше, стратегічне управління вже через своє єство не дає та і не може дати точної і детальної картини майбутнього.

По-друге, стратегічне управління не може бути зведено до набору рутинних процедур і схем.

По-третє, потрібні величезні зусилля і великі витрати часу і ресурсів для того, щоб в організації почав здійснюватися процес стратегічного управління.

По-четверте, різко посилюються негативні наслідки помилок стратегічного передбачення.

По-п'яте, при здійсненні стратегічного управління часто основний упор робиться на стратегічне планування. Насправді найважливішої складової стратегічного управління є реалізація стратегічного плану.

Під час дослідження вдалося виявити чотири загальні принципи, якими керуються ті компанії, що досягли найбільшого успіху:

1) Створення клієнтоорієнтированої корпоративної культури, в рамках якої інтереси клієнта, його задоволеність є щонайвищою цінністю.

2) Створення процесу відбору і інтеграції, за допомогою якого, з одного боку, виховується лояльність співробітників до компанії, а з другого боку, виявляються їх сильні і слабі сторони. Співробітники, які не можуть надавати той рівень сервісу, який культивується компанією, не допускаються до спілкування з клієнтами.

3) Відбувається постійний процес навчання співробітників, який допомагає їм краще розбиратися в продукті і послугах, які просуває компанія.

4) Відношення до клієнтів, рівень сервісу і рівень продажів постійно піддаються оцінці.

Тому коли розробляється стратегічний план розвитку підприємства, потрібно дуже уважно зважити всі фактори та чинники, що можуть вплинуть на реалізацію даного плану.

Для досягнення успіху перш за все потрібно цілеспрямовано йти до поставленої мети, але не забувати про обережність, та завжди старатись бачити на перед результат кожного вашого кроку.

Список використаних джерел:

1. Модное слово «стратегия». Леонид Ардалионов // http: // seminars.ru/bnode/7/article/79

2. Нечаюк Л. І. Готельно-ресторанний бізнес: Менеджмент: Навч. посібник. – К.: Центр навч. л-ри, 2006.

3. Шершеньова З. Є. – Підручник- 2-ге вид., перероб. І доп. – К.: КНЕУ.2004. -699 с.

4. Новые реалии и стратегии организации. Питер Ф. Друкер // http // seminars.ru/bnode/7/article/83