Экономические науки/ 16. Макроэкономика

Савельєва О.Г.

Одеська державна академія будівництва та архітектури, Україна

Особливості розвитку франчайзингу в Україні

Оскільки сучасний процес становлення і розвитку малого бізнесу відбувається в умовах різкого обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності, то важливого значення набуває встановлення тісної взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв'язання спільних проблем їх функціонування.

Такою формою фінансової підтримки з боку великих підприємств є франчайзингова система. Вона може бути започаткована у різних сферах економічної діяльності. В Україні франчайзингові відносини є найбільш розповсюдженими в громадському харчуванні, роздрібній торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, у сфері послуг.

Основним принципом функціонування франчайзингової системи є крупне підприємство (франчайзер), яке укладає договір з дрібною самостійною фірмою (франчайзі, оператор) на виробництво і реалізацію суворо обумовлених видів товарів і послуг, відповідних стандартам якості крупної фірми [3]. Згідно з договором, франчайзер передає франчайзі право на користування торговою маркою, устаткування, технологію, ноу–хау, а також надає постійну ділову і професійну допомогу, проводить навчання персоналу, забезпечує рекламу і проведення маркетингових досліджень, за що одержувач сплачує частину отриманого доходу відповідно до укладеної угоди. Така система допомагає малим підприємствам уникнути ряду перешкод та ризиків, пов’язаних із заснуванням і функціонуванням власного бізнесу, знизити гостроту конкуренції на визначеному сегменті ринку, а також дає можливість користуватися перевагами, які доступні тільки великим компаніям. За даними експертів, комерційний ризик при заснуванні підприємства на основі франчайзингу зменшується в 4–5 разів.

Необхідність франчайзингу в Україні, перш за все, зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво та неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами. Реалізація сучасних бізнес–проектів вимагає від підприємця широких знань в області управління, маркетингу, реклами і вміння враховувати особливості проекту. Відпрацьовування ефективної схеми і методів діловодства в кожному конкретному випадку вимагають великих витрат часу і коштів. Організація підприємства на умовах франчайзингу значно знижує дані вимоги, тому що в цьому випадку відбувається використання вже відпрацьованого бізнесу, що довів свою ефективність.

За даними Української асоціації франчайзингу в Україні на сьогодні налічується більше 190 франчайзингових компаній, що співробітничають з більш ніж 2 тис. франчайзі. За сегментами ринку прослідковуються такі дані: 25% франчайзингових підприємств - це підприємства громадського харчування (фаст-фуди, ресторани); 20% - підприємства роздрібної торгівлі як продовольчими, так і непродовольчими товарами; 12% - підприємства сфери послуг (мобільний зв'язок, перукарні, хімчистки, спортклуби, туристичні агентства); 8% - АЗС; 35% - підприємства інших сфер [4].

Найбільш ефективним для підприємств України є діловий франчайзинг, що передбачає надання дозволу франчайзі не тільки реалізовувати, як це передбачено в товарному франчайзингу, але й виробляти продукцію материнської компанії, використовуючи при цьому її торгову марку. Передача повної концепції бізнесу полегшує входження франчайзингу в підприємницьку діяльність, з тієї причини, що цей вид франчайзингу регламентує практично всі аспекти діяльності даного підприємства. Використання ділового франчайзингу передбачає надання різних пільг франчайзі (навчання персоналу, послуги постачання та навіть фінансування ), що в підсумку позитивно впливає як на діяльність окремого франчайзі, так і на функціонування всієї системи в цілому. Проте, через недосконалість цієї системи, поширення набув виробничий франчайзинг, що передбачає дозвіл франчайзі лише на виробництво продукції франчайзера.

Взагалі динаміку розвитку українського франчайзингу не можна назвати високою, адже існує ряд стримуючих факторів. До таких слід віднести:

- нестабільність українського інвестиційного ринку, за якої закордонні франчайзери, не маючи надійних гарантій, побоюються розвивати свій бізнес на території нашої держави;

- недобросовісне ставлення до угоди франчайзингу дрібних фірм (франчайзі), тобто різного роду спроби зекономити на технології виробництва, також гальмують застосування франчайзингу через ризик зіпсованої репутації франчайзера;

- недостатня законодавча закріпленість франчайзингових відносин. Спеціального закону щодо регулювання відносин франчайзингу в Україні ще немає, він знаходиться на стадії розробки (на розгляд до Верховної Ради було подано Проект Закону України "Про франчайзинг"). Відносини між суб'єктами франчайзингових взаємин регулюються окремими розділами Цивільного, Господарського кодексів України [1; 2], де розглядаються під поняттям «комерційної концесії», яке не відображає і не регулює всіх особливостей франчайзингу [5];

- висока вартість франшизи та брак стартового капіталу унеможливлює цей спосіб здійснення підприємницької діяльності для малих підприємств;

- присутність у відносинах франчайзингу іноземного елементу, що викликає проблеми з’ясування правосуб’єктності іноземної сторони, правового регулювання і захисту виключних прав промислової власності та проблему відповідності українського законодавства міжнародним нормам і угодам.

Для нашої держави франчайзинг є порівняно новим явищем, тоді як у промислово розвинутих країнах він практикується століттями, забезпечуючи потреби суспільства в різних послугах. Звичайно, тут слід враховувати те, що стан ринкового середовища розвинутих країн суттєво відрізняється від економіки України. Основними відмінностями є наявність сталих ринкових відносин, дієвість й стабільність законодавства, інформаційна відкритість, розвинута ринкова інфраструктура, фінансова стабільність, офіційно мінімальна «тінізація» економіки.

Але, на мою думку, для раціональнішого та ефективнішого впровадження франчайзингу на вітчизняних підприємствах слід детально та поглиблено вивчати досвід інших фірм, в тому числі іноземних, по застосуванню франчайзингових відносин та враховувати особливості економіки України. Адже, франчайзинг являє собою одну з пріоритетних форм організації бізнесу, вироблену світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами здатна стимулювати розвиток малого підприємництва в Україні.

Література:

1. Господарський кодекс України – прийнятий 16.01.2003р. К.: Парламентське видавництво, 2003 – 192 с.

2. Цивільний кодекс України – прийнятий 16.01.2003р. К.: Кондор, 2003 – 400 с.

3. 1. Довгань В. Франчайзинг путь к расширению бизнеса.- М.: Дело, 1991.

4. Бедринець М. Д. Франчайзинг: світовий досвід і перспективи розвитку вУкраїні. – Фінанси України. -2001.- №2.- С. 96- 104.

5. Опейда З. Франчайзинг чи комерційна концессія? // ЮР.ГАЗЕТА. – 28 вересня 2006р. - №18 (27).