Економічні науки / 1. Банки і банківська система

К.е.н. Смоляк В.А., Колєснік І.С.

Харківський національний економічний університет, Україна

Можливості застосування зарубіжних методик

оцінки доходів та витрат банку

Банківська система України постійно розвивається, змінюються також і методи оцінки ефективності діяльності банків. Показники, що унаочнюють рівень доходів, витрат та прибутку замінюються на нові – більш сучасніші, які краще відповідають сучасним вимогам української банківської системи. Вітчизняні фахівці розробляють їх, спираючись на міжнародний досвід.

Метою дослідження є аналіз методик оцінки витрат та доходів, які використовуються іноземними банками та оцінка можливості їх застосування в банківській системі Україні.

Одним із показників, які оцінюють фахівці банків світу є ризик накладних витрат банку. Ризик накладних витрат банку – це ризик, при якому темпи росту непроцентних витрат будуть випереджати темпи зростання доходів банку і, як результат, – зниження прибутковості і рентабельності роботи банку. Банк може досягти цілі росту комерційних результатів діяльності тільки в тому випадку, якщо він здійснює суворий контроль за своїми витратами [1]. Стратегія банку в цьому напрямку включає:

– пошук щодо дешевих коштів на фінансових ринках;

– досягнення економії при існуючому обсязі ресурсів і рості обсягу виробництва;

– економію при збільшенні числа банківських продуктів і послуг, наданих одним банківським робітником, ріст продуктивності праці, взаємозамінність, економію на поєднанні функцій, полівалентність;

– економію як результат досвіду робітників банку. Західні експерти підтверджують, що крім освіти банкіру потрібно ще, як мінімум, 5 років, щоб стати гарним менеджером по керуванню кредитним портфелем;

– забезпечення темпів росту, що випереджають, доходів банку над темпами росту його витрат;

– проведення оптимальної політики ціноутворення на банківські продукти і послуги як результат поглибленого вивчання витрат банку і контролю за його діяльністю [2].

Одним із показників, використовуваних для оцінки результативності політики банку по керуванню ризиком непроцентних прибутків і витрат, є коефіцієнт продуктивності праці (Кпр):

(1)

Критеріальний рівень даного коефіцієнта складає біля 60%. Якщо банком управляють добре, то коефіцієнт знижується приблизно до рівня 55%, але знижувати його до 50% уже небезпечно, тому що значну долю в чисельнику формули займає заробітна плата банківських робітників. Якщо вона буде знижуватися, то, природно, банк втратить частину робітників, а слідом за цим і долю ринку [5].

Визначення доходності (рентабельності) власного капіталу (ROE: Return On Equity) банку здійснюється за формулою:

(2)

Це загальна оцінка діяльності банку, що дозволяє порівняти ефективність функціонування різних банків (у тому числі приналежним різним країнам).

Використовуючи факторний аналіз, ROE можна подати у вигляді рівняння з тим, щоб визначити чинники, що впливають на його рівень:

(3)

де ROA (Return on Assets) – чистий доход активів;

Lf (leverige factor) – фінансовий важіль, мультиплікатор капіталу

(розраховується як відношення активів до капіталу банку).

Таким чином формула для розрахунку ROE має такий вид:

(4)

Більш докладний аналіз факторів, що чинять вплив на рівень ROA, проведемо з використанням формули:

(5)

Отже, можна сказати, що прибуткову роботу банків визначають три елемента. Такий підхід дозволяє аналізувати, контролювати й управляти їхнім станом і в кінцевому рахунку здійснювати найбільш ефективне керування банком із позицій доходності його діяльності [4].

Цим же цілям слугує і відома формула Дюпона:

(6)

Формула Дюпона – це ефективна модель контроля і керування діяльністю комерційного банку. Аналіз проводиться за визначений період (наприклад, за 5 років) із тим, щоб визначити динаміку зміни значень даних факторів. По відхиленнях приймаються міри, спрямовані на підвищення ефективності діяльності банку [3]. Отже, основною ціллю моделювання за допомогою формули Дюпона є аналіз найважливіших факторів, що визначають прибутковість роботи конкретного банки, і порівняння отриманих результатів із даними його конкурентів.

У банківській справі особливе значення надається аналізу впливу фінансового важеля, оскільки його значення в банківському секторі значно вище, чим, наприклад, у промисловості, оскільки, при однаковому рівні ROE у банку і промислового підприємства (15%) доходність на активи істотно різниться (припустимо, 0,6% у банку і 6% у підприємства), але в цьому випадку і фінансовий важіль банку, як відношення активів до власного капіталу, буде в 10 разів вище (25 у порівнянні з 2,5). Це пов'язано з тим, що загальний рівень ризику банка визначається насамперед операційним ризиком і фінансовими ризиками. При цьому якщо рівень операційного ризику є невисоким, тоді банк може проводити більш ризиковану політику, тобто виконувати операції з підвищеним рівнем фінансового ризику. Тому банкіри можуть дозволити собі високий рівень фінансового важеля [6].

Таким чином, у банківській діяльності надзвичайно важливо дотримувати рівноваги між операційним і фінансовим ризиками, що дозволить забезпечувати оптимальний рівень загального ризику банку.

Література:

1. Рибалка О. Підходи до управління прибутком банку / О. Рибалка // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 11. – С. 161-166.

2. Вовчак О. Фінансова стратегія розвитку банку як передумова ефективності його діяльності / О. Вовчак // Банківська справа. – 2008. – № 3. – С. 23-36.

3. Генкин А. Самой надежной остается банковская система Швейцарии. А какие проблемы есть у украинских банков и их клиентов / А. Генкин // Время. – 2008. – № 46. – С. 2.

4. Иноземцева Ю. Анализ финансовых результатов от операций с корпоративными клиентами коммерческого банка / Ю. Иноземцева // Проблемы теории и практики управления. – 2006. – № 6. – С. 63-75.

5. Самохин Л. В. Проблеми класифікації фінансових результатів та шляхи їх вирішення / Л.В. Самохин // Научные труды Донецкого национального технического университета. – 2005. – № 191. – С. 57-63.

6. Дудар А. Основні напрямки розвитку системи управління фінансовими результатами діяльності банку / А. Дудар // Банківська справа. – 2003. – № 5. – С. 36-50.