Ст. преп. кафедры истор. наук Романуха Александр Николаевич

Ст. гр. ЭП-08Г Кравец Дарина Владимировна

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

РОКИ ПРАВЛІННЯ КАЛНИШЕВСЬКОГО П.І.

Життя Петра Калнишевського і його діяльність – віддзеркалення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім невипадкові трагічні долі останнього кошового та самої Січі.

Ім’я П.Калнишевського доволі довго залишалось таємницею. Хто він насправді – борець або жертва? Царський чиновник, впавший в немилість? Або він пішов на муки тому, що жадав кращої долі для рідної України?

Народився Петро Калнишевський 1690 року в селі Пустовойтівка біля міста Ромни (нині Сумська область) у козацько-старшинській родині Лубенського полку.

Талановитий державний діяч і політик, патріот України Калнишевський стійко, невтомно і мужньо захищав Запорозьку Січ від національно-колоніального наступу Російської імперії. Відчайдушно і наполегливо намагався врятувати це останнє вогнище української державності, волі, незалежності, економічного прогресу. З документів архіву Коша Запорозької Січі відомо, що Калнишевський перебував на таких посадах:

· 1752 -1761 рр - похідний полковник;

· 1754 – 1761 рр – військовий осавул;

· 1762 р. – кошовий отаман;

· 1763 р. – військовий суддя;

· 1764 -1775 рр – кошовий отаман.

У 1751 році Розумовський повідомив Кіш, що всі запорозькі землі на південь від Синюхи та Висі на 20 верст, простягаючись од Бугу до Дніпра, разом з устям річки Омельника, віддаються під залюднення втікачам із Сербії, що прийшли на Україну під проводом полковника Хорвата. Ще будучи військовим осавулом, Петро Іванович був обраний до складу депутації, яка працювала в Петербурзі в 1755-1756 роках. Депутація подала петицію про захоплення Ново-Сербією, Слобідським полком і Донським військом запорозьких земель, намагалася заручитися підтримкою у вирішенні цього питання гетьмана України Кирила Розумовського.

У 1765 році до Петербурга відправилася нова делегація, яку очолював кошовий отаман Петро Калнишевський. Знову били чолобитну за землі і просили вилучити Запорозьку Січ з управління Малоросійської колегії і повернути в колегію іноземних справ.

Запорозька делегація ставила питання про знесення з території Запорожжя поселень Ново-Сербії та фортеці Святої Єлизавети, а також виведення царських військ. За указом тепер уже Катерини ІІ була створена урядова Комісія, яка визначила, що ново сербські поселення справді розташовані на запорозьких землях і розглянула проект переселення Нової Сербії. Готуючись до війни з Туреччиною, Катерина ІІ хотіла задобрити Січ, надіслала грамоту, в якій обіцяла вирішити справу відповідно прохання запорожців. Однак Калнишевський сумнівався, що це буде зроблено і не помилився.

У 1771 році Калнишевський послав до Катерини ІІ делегацію зі скаргою про захоплення запорозьких земель Єлисаветградською провінцією і знов безрезультатно. Кошовий отаман не тільки відстоював кордони Запорозької Січі, а й організовував і стимулював швидке заселення її просторів. Сприяв переселенню селян з Лівобережної і Правобережної України, Слобожанщини. Незважаючи на вимоги поміщиків, не видавав із Січі втікачів. За наказом Калнишевського, звільнені з полону українські бранці теж поселялися на Запорозькій землі. Козаки допомагали їм облаштувати своє господарство.  Кошовий дбав про розвиток хліборобства й торгівлі. Політика Калнишевського, направлена на збереження та зміцнення Запорозької Січі, звичайно ж, не влаштовувала царизм і кошового намагалися усунути від влади.

У російсько-турецькій війні 1768-1774 р., Калнишевський очолював діюче Запорозьке військо, виявляючи неабиякий організаторський хист, талант полководця і особисту хоробрість. Він продемонстрував також вміння орієнтуватися в політичній обстановці і надзвичайну дипломатичну гнучкість. За бойові заслуги в кампанії 1770 року, Військо запорозьке було нагороджено грамотами, кошовий отаман – золотою медаллю з діамантами. Успіхи у війні, до яких доклав чимало зусиль Петро Калнишевський, стали початком його тривалої неволі. Зміцнивши свої позиції в Причорномор’ї, царизм вирішив у 1775 році ліквідувати Запорозьку Січ, яка за своїми демократичними традиціями, фермерським характером господарства не вписувалася в самодержавно-кріпосницькі порядки Росії.

Після зруйнування в червні 1775 р. царськими військами Нової Січі, П. Калнишевський був заарештований. Григорій Потьомкін, який колись називав його „вельмишановним люб’язним батьком своїм”, розпорядився відправити його без суду і слідства у довічне заслання і ув’язнення, із забороною не лише листування, але й усякого спілкування з людьми. Про сумну долю колишнього кошового не могли довідатися навіть найближчі родичі. Лише майже через століття дослідники встановили, що кошового Петра Калнишевського заслали у Соловецький монастир із суворим наказом тримання „під неослабною і посиленою вартою солдатів”.

Документи свідчать, що останній кошовий отаман запорожців спочатку 12 років просидів замурований у казематі, а потім ще 13 років перебував у іншому казематі, з якого він мав змогу під караулом тричі на рік ходити до церкви, але без дозволу розмовляти з будь-ким.

2 квітня 1801 року указом Олександра І, Петро Калнишевський був звільнений з монастирської тюрми. Але хворий, сліпий кошовий тепер уже за власним бажанням залишився у монастирі, де й помер 31 жовтня, в суботу, 1803 року на 113 році життя. Поховано його на головному подвір’ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором, про що свідчила масивна надгробна плита. Але є дані, що плита була перенесена в інше місце. Отже, щоб здійснити задум про перевезення останків кошового в Україну, потрібно тепер відшукати могилу. Потрібна, звичайно і домовленість між урядами України та Росії.

Петро Калнишевський є гордістю українського народу, ним може пишатися все людство, як чудовим взірцем особливої, надзвичайної, нескореної людини.

Література:

1. Часопис української історії. – К., 2007. – Вип. 8. – С. 5-12.

2. Кулиняк Д.І. Останній кошовий Петро Калнишевський.- К.,1991

3. Земляки. Альманах Сумського земляцтва в Києві. – Суми: Собор, 2004. – С.101-105.